Під звучання бандури можна медитувати й оздоровлюватись – Оксана Боровець

Сучасна бандура далека від своєї старосвітської прародички і має набагато більший спектр можливостей.

"Не варто говорити: якщо ти бандурист, не маєш права грати рок. І навпаки: "якщо ти виконуєш тільки старосвітський репертуар, то це нецікаво". На нашому фестивалі ми вмонтовували в бандуру фаєри, і з неї вилітав вогонь. Або чіпляємо світодіодну стрічку: коли бандурист грає, вона світиться. З одного боку, хтось може назвати це профанацією. Але з іншого – це вихід за рамки і можливість показати, що бандура – це круто", – розповідає арт-директор гурту "Шпилясті кобзарі" Оксана Боровець.

Про сучасну бандуру і її можливості вона розповіла в інтерв'ю Gazeta.ua.

— Бандура мене свого часу дуже полонила своїм спектром можливостей. Тому я почала займатися промоцією сучасної бандури. Її можна розвивати як завгодно: немає правил і обмежень. Це така велика спокуса – що ти можеш зробити що завгодно.

Минулого року ми започаткували фестиваль Bandura Music Days. Я все думала, як зацікавити людей бандурою. І придумала — вибори народного інструмента. На стіні поруч одна з одною висіли бандури – харківського типу, львівського, чернігівського, старосвітська бандура, кобза Вересая та торбан. І біля кожного інструменту був плеєр. Відвідувачі могли послухати, як звучить кожен з цих інструментів. Були бюлетені. Навпроти інструменту, який найбільше сподобався, треба було поставити хрестик і вкинути в бюлетень. Потім ми порахували і визначили, що глядачам фестивалю найбільше сподобалася класична чернігівська бандура. Ця інтерактивна форма – найкращий спосіб зацікавити складним історичний матеріалом. У ній немає примушування і насилля.

— Бандура раніше здавалася доволі вузьким інструментом…

— Який пасує тільки кобзареві з вусами. А хлопцям у "Шпилястих кобзарях" ще немає і 30 років. Я не скажу, що це нова українська музика. Нової української музики зараз дуже багато в іншому звучанні. Але саме у сфері бандурного мистецтва це дійсно щось дуже нове і легке.

— Бандура має ширший спектр можливостей за ту ж гітару?

— Звісно. Як мінімум через те, що в бандури 65 струн, а в гітари 7.

— Однак бандуру не так легко носити.

— Зате можна мати гарну фізичну форму. Нещодавно я думала про якийсь вірусний контент для спільноти Bandura Style у фейсбук і виокремила 10 причин бути бандуристом. Одна з них – це завжди бути в гарній фізичній формі. Якщо носити з собою 12 кілограмів – матимете гарні накачані руки.

— Де ви гастролюєте?

— Вже були у понад 20 країнах.

— Як сприймають бандуру іноземці?

— Для них це дивовижа. Головне, що і в Україні це теж дивовижа. Хоча незалежності вже 28 років. Все-одно у багатьох людей перед очима кліше: тріо бандуристок або сивий дід з бандурою. І тому, коли хлопці грають українську пісню, але в новій обробці, це легке прочитання, воно неагресивне. І в ньому немає нічого важкого чи вульгарного. Це дозволяє його слухати дуже широкій аудиторії.

На концертах "Шпилястих" люди від трьох років до 93-ьох. Музика настільки приємна і легка в споживанні. Старші люди знають основу, на якій це зроблено, а молодші просто люблять цю музику слухати. Приходять бабусі з онуками, батьки з дітьми, молоді пари і люди середнього віку. Це дуже добре. Кажуть, знай свій сегмент. Коли ми почали його вивчати, зрозуміли, що в нас немає одного сегменту. Ця аудиторія широка і не обмежується тільки тими людьми, які люблять бандуру. Дуже часто цю музику слухають ті, хто досі взагалі не чув, як звучить бандура. Це дуже круте звучання – автентичне. Дуже мало інструментів світу можуть стати нарівні з бандурою.

— Як би ви описали звучання бандури?

— Невеселе, мінорне – дуже специфічне. Як українська душа. Воно відразу занурює людину в медитацію, заглиблення в себе. Є гіпотеза, що бандурна музика лікує, що звучання бандури дуже сприятливо впливає на самопочуття людини. Це дуже медитативна музика. Хоча я сама не музикант але деякі пісні я чула на бандурі вже тисячі разів, і вони мені не набридають. Це звучання, яке легко входить, з вібраціями.

— У підземному переході на Майдані Незалежності постійно грають шестеро хлопців. Послухати їх зупиняються зовсім різні люди.

— Це учні Стрітівського коледжу, який був минулого року на межі закриття. Ми рік працювали над його промоцією. Пішли на "Голос країни", робили онлайн-концерти у фейсбуці. Навесні об'їхали з благодійним туром Київську область. Повні зали школярів. Не скажу, що досягли супер успіху, але минулого року на перший курс вступили два студенти, цього року сім. На нього чекають зміни, його будуть приєднувати для підвищення акредитації. На це є причини: коледжі не можуть існувати самостійно. Їм треба або підвищувати акредитацію, або ставати ліцеями.

— На межі закриття коледж був через недобір учнів?

— Так. Цьому коледжу уже 30 років. Він з самого початку не був розрахований на велику кількість людей. Там всього можуть навчатися до 60 учнів. Бандура – ексклюзивний інструмент. Хоча в консерваторії і в музичному училищі Глієра, університеті Драгоманова та інших вишах багато бандуристів, але загалом це такий факультет, на якому не можуть навчатися три тисячі чоловік.

Але все-одно мають бути люди, які хочуть навчатися. Ми це бачимо на концертах – як діти реагують. Коли "Шпилясті" виступають на якихось конкурсах для бандуристів, діти просто пищать – настільки захоплені ними. Це такий взірець – коли людина може грати те, що їй хочеться.

— Розкажіть проект "Bandura Style".

— Цей проект покликаний популяризувати бандуру як таку. Не лише за допомогою "Шпилястих", а й в інших сферах. Соціальні проекти, флешмоби, наліпки з бандурою – це круто. Влаштовуємо концерти у співпраці з іншими артистами. Пісню Джамали "1944" ми зіграли на бандурі, дудуці і барабанах. Такий був інструментальний кавер. Або просто переграємо якісь відомі пісні у різному складі музикантів. Одне з найбільших досягнень — це фестиваль Bandura Мusic Days". Його мета – популяризація бандури як бренду сучасної української культури.

Ми віримо, що бандура – це яскравий символ, який можна дуже легко ідентифікувати з собою. Покажи бандуру українцеві – він відразу її впізнає. Важливо, щоб бандура асоціювалася з сучасною музикою, а не з чимось архаїчним.

— Як ви ставитесь до переконань деяких бандуристів кобзарського цеху, що жінці торкатися до інструменту не можна?

— Я про таке не чула. Але загалом, якщо мова йде про старосвітську бандуру, то це той інструмент, на якому не можна грати кавери чи сучасну музику. Його призначення – відтворювати старосвітську музику: канти, псальми, думи. А є сучасна бандура, академічна, яку придумали в 1960-ті роки, коли вже в Японії синтезатори робили. Це абсолютно новий інструмент. На ній не грали козаки, з нею не ходили співці, і тому не варто її сприймати як щось старовинне. Це абсолютно новий вид інструменту. Можна сказати, що це онука старої бандури. Це форма її еволюції. От на ній можна виконувати все що завгодно.

Люди, які займаються старосвітською музикою, – реконструктори. Їхнє завдання – відтворити музику відповідно до часу її існування. Не створювати щось нове, а зберегти і передати традицію. І це чудово. Не варто плутати одне й інше. Не варто говорити: якщо ти бандурист, не маєш права грати рок. І навпаки: "Якщо ти виконуєш старосвітський репертуар, то це нецікаво". Наше завдання – поважати один одного і показати різноманіття.

На нашому фестивалі ми вмонтовували в бандуру фаєри, і з неї вилітав вогонь. Або чіпляємо світодіодну стрічку: коли бандурист грає, вона світиться. З одного боку, це ніби профанація. А з іншого – це вихід за певні рамки і можливість показати іншій аудиторії, що це – круто.