«Після відходу Путіна в Росії навряд чи щось поліпшиться» — Дмитром Орєшкіним

Про те, як Володимир Путін провокує Володимира Зеленського роздаванням паспортів в ОРДЛО, що не дає Росії або Україні піти в наступ на Донбасі, чому не варто плекати надій на демонтаж путінського режиму навіть після відходу Путіна від влади, в інтерв'ю сайту "Сьогодні" розповів політолог Дмитро Орєшкін.

— Як би Ви прокоментували історію з паспортами, заочний обмін репліками між Путіним і Зеленським з цього приводу?

— Нічого радикально нового. До видачі паспортів поступово все йшло. Скажімо, спочатку робилися поблажки для тих, хто отримав паспорти "ЛНР" і "ДНР". Після виборів в Україні у Москви виправдання, що жителі непідконтрольних Києву територій були позбавлені права голосувати, потоптані їхні громадянські права. Відповідно, Росія, рухома "гуманітарними міркуваннями", хоче повернути цим людям почуття громадянської причетності. Тут немає приєднання до території РФ, як це було з Кримом, Путін каже, що це територія України, а їх реальне управління Кремлем залишає за дужками. Цілком зрозуміла цинічна і прагматична позиція. Але в даній ситуації це ще й спроба вдарити по Зеленському, щоб спровокувати його на відповідні дії. Зеленський відповів віртуально дуже точно – нічого спільного у нас, крім спільного кордону. За теперішніх часів це формулювання близьке до дійсності.

— Що далі?

— Жити в "ЛДНР" – це не приведи Господь: ні грошей, ні роботи, ні перспектив. Тому, на мій погляд, люди дійсно прагнутимуть отримати російські паспорти. Це дозволяє хоча б працювати в Росії, а декому – перебратися до Росію. Але більшість, як всі радянські люди, страшним чином прив'язані до житла. Відповідно, вони житимуть там, але мати при цьому паспорта РФ. Для них це зручно, хоча Україна досить жорстко і правильно відповіла, що позбавлятиме в такому випадку українського громадянства. До речі, це не означає, що людям можна не платити пенсії, оскільки це можна опротестувати в міжнародних судах. Це ще й електоральний момент. Оскільки вибори в "ЛДНР" проводитимуться під контролем Москви, то на російських виборах це ще один електоральний ресурс для Путіна. З огляду на, що на думських виборах явка 40%, а у "Єдиної Росії" 22 млн, то зайві 2-3 млн їм не завадять. Це вигідно Путіну, хід прорахований.

— Це друге Придністров'я?

— Так, це територія без прав, без інтеграції в світову економіку, без міжнародних сертифікатів, без перспектив, в підвішеному статусі між Москвою і Києвом. У Путіна вічна можливість регулювати інтенсивність цього конфлікту, що йому і треба. Його не цікавить життя людей на Донбасі, його цікавить можливість контролю України, щоб у неї не вийшло побудувати ефективну економіку на основі реальної демократії. Тоді у Росії з'явиться спокуса піти українським шляхом, а розчарування в Росії наростає.

— Як оцінюєте можливість інтенсифікації бойових дій?

— Війни не буде. Це не вигідно ні Путіну, ні Україні. У першому случає санкції, у другому – зрив Мінських домовленостей, засудження Заходом, можливість для Путіна відкрито вести бойові дії. Ситуація буде зафіксована на роки, як і в Придністров'ї. Це буде постійний головний біль для України і гальмо для вступу до Євросоюзу і НАТО. У довгостроковій перспективі це тупик для цих територій.

Думаю, Україні ці проблеми вже набридли. Більшість не хоче втягуватися в серйозну війну заради силового повернення цих територій. Люди хочуть, щоб Україна показала таку соціально-економічну динаміку, як сусідня Польща. Ось коли люди житимуть краще, ніж в Росії, тоді можна говорити про повернення. Не воювати ж з Росією, у якої військова перевага над Україною. Але і Росія вже атакувати Україну не може: будуть санкції, поглиблення ізоляції, військові втрати. Тому Донбас буде в підвішеному ситуації, буде привід для риторики і політичних ігор з нульовим результатом, взаємними звинуваченнями. Ось така нецікава перспектива, насамперед для жителів непідконтрольних територій. З російськими паспортами або без них, але все одно життя там контролюватиметься цілком бандитським режимом, покійний Захарченко або живий Пушилін Денис Володимирович – це вже деталі. Це територія без майбутнього, статусу і надії.

— Що може змінити ситуацію, коли програють всі – Україна від війни і окупації, Росія від санкцій?

— Ні, не всі. Путін в короткостроковій перспективі виграє. Раніше були надії, що Путін їх приєднає, але тепер хоча б громадянство. Серед патріотичного електорату в Росії, а цей електорат висуває йому претензії, що він не дуже рішуче відтворює СРСР, тепер їм теж заткнули пельку. Найтяжче жителям "ЛДНР", а для Росії і України все вже зрозуміло.

Я не бачу, що може змінити ситуацію доти, доки Володимир Путін і силовики ФСБ при владі в Росії. Не варто сьогодні себе обманювати, немає підстав найближчими роками очікувати якихось змін.

— Нам складно зрозуміти, що буде після Путіна, оскільки він так "спалив поляну", так все випалив…

— Та й нам складно це зрозуміти. Я думаю, що хорошої демократичної альтернативи немає, а ось альтернатива націонал-патріотична є, яка жорсткіша, ніж Путін. Путін поганий для Росії в тому плані, що після нього навряд чи в РФ щось поліпшиться. Тому можна чекати варіанти, коли якісь люди прийдуть до влади і спробують зайняти ще жорсткішу позицію. У всякому разі, правової держави я не чекаю.

— Повторити історію перебудови Росія не може?

— Коли розпадався СРСР, то партійним і кегебешним елітам було зрозуміло, що далі так жити не можна. Зараз їм так жити дуже навіть можна, в такій напівринковій економіці, в державному капіталізмі, де вони контролюють бізнеси. Бізнес є, який може прогодувати силовиків і бюрократію, а це опора режиму. Міняти цю ситуацію вони не хочуть, оскільки це суперечить їхнім інтересам. Якщо щось відбувається, так швидше загвинчування гайок.

— У чому слабкість людей, яких я б не хотів називати лібералами, але назву людьми, які розуміють і болісно переносять поглиблення відставання Росії? Ось був інцидент з літаком в Шереметьєво, була історія з нафтою?

— Відставання наростатиме і далі. Але ці люди, по-перше, в меншості. Коли розвалився СРСР, то був збіг демократії і лібералізму. Тоді всі розуміли, що Захід виграв, що якість медицини, освіти, просто життя на Заході вище для всіх, в тому числі для значної частини партійного активу. Саме тому переміг Борис Єльцин, всі розуміли тупик. Зараз елітні шари почуваються краще, у них особняки, автомобілі, діти вчаться в Сорбонні і Лондоні, мільйонні доходи. Розчарування стосується тільки тих, хто хотів би, щоб було як в Європі. Таких дорослих людей у ​​нас мільйонів 20-25. Навіть при чесних виборах партії, які їх представляють, більшість не отримують. Тому що люди простіше сидять на телевізійній пропаганді, а люди просунуті отримують можливість зайняти "хороші екологічні ніші" в цьому режимі. Вони заробляють такі гроші, які і наснитися нормальній людині не можуть. А ще є енергетичний сектор.

Ось як тільки Росії погано – країна хоче жити за західними стандартами, як тільки західні стандарти – конвертована валюта, ринок, приватна власність – лікують економіку, так тут же з'являється запит на втрачену велич. На початку 1990-х проводили опитування, тоді проблема заклопотаності катастрофою СРСР займали 6 і 7 місце, а в першій п'ятірці були проблеми: товарний дефіцит, нестача грошей, загроза втратити роботу, бандитизм і особиста безпека, наведення порядку. Зараз, коли з роботою і особистою безпекою питання вирішені, з'явилося відчуття втрати великої країни. При цьому молодь думає, що СРСР був як нинішня Росія, коли в магазині великий асортимент товарів і без талонів, але просто країна більше і сильніше. Люди погано розуміють, що за політику відновлення СРСР доведеться платити погіршенням їх рівнем життя. Тому ресурс існування цього режиму при погіршенні життя більшості ще великий. Народ не вийде на площу. Для успіху таких речей, як Майдан, потрібні не тільки люди на вулиці, але і розкол еліт, як це було в 2004 і 2013-2014 роках в Україні. У Росії немає розколу еліт, Путін за цим стежить, еліти добре нагодовані. Так, є люди, які говорять про відставання, а й Північна Корея відстає від Південної, але режим-то живе.