Подорожі витесують особистість із сірого граніту

25-річний Микола Пісенко із Житомира за 28 днів пройшов 872 кілометри шляхом святого Якова. Його пішохідна мандрівка розпочалася у французькому містечку Сен-Жан-П’є-де-Пор і закінчилася в іспанському Сантьяго-де-Компостелла, що відоме Собором святого Якова та є третім за значенням у католицькому світі після Єрусалима й Рима. Саме у цьому храмі зберігаються мощі святого Якова (син Заведеїв), що був одним із 12 апостолів Ісуса Христа.

УЛЮБЛЕНИМ МАРШРУТОМ ПАЛОМНИКІВ

Шлях святого Якова або Camino de Santiago – найпопулярніший паломницький маршрут світу. За легендою, коли апостол Яків помер у Єрусалимі мученицькою смертю, його тіло відправили човном по Середземному морю, а потім чернець знайшов нетлінні мощі на берегах Іспанії. Вони були вкриті мушлями-гребінцями, що нині символізують шлях святого Якова і зображені на всіх вказівниках цього маршруту. Згодом у Сантьяго-де-Компостелла звели храм, а саме місто потрапило до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Щороку Сантьяго-де-Компостелла відвідують понад 2,5 мільйона людей, 200 тисяч із яких приходять туди шляхом святого Якова.

Микола Пісенко вирушив у подорож не з релігійних переконань, як роблять зазвичай паломники, а вирішив у такий спосіб відпочити від насиченого ритму життя. Він обрав найдовший французький шлях, що пролягає повз  виноградники, скелясті гори та мальовничу сільську місцевість. Після Сантьяго-де-Компостелла мандрівник ще й потрапив на мис Фіністерре, який називають краєм світу.

Усі майже 900 кілометрів Микола здолав без жодного мозоля на ногах, отримав паспорт пілігрима, а потім – і грамоту, яка засвідчує успішне проходження шляху святого Якова.

Про свої мандри Микола Пісенко розповідав під час зустрічей, на які його запрошували до Львова та Запоріжжя. Нещодавно мандрівник зібрав своїх друзів, знайомих і любителів мандрів у Житомирі.

Кореспондентові Укрінформу вдалося розпитати Миколу Пісенка про його подорож, щоденник мандрівника та майбутні пішохідні маршрути.

— Миколо, розкажіть, чим займаєтеся по життю, окрім того, що багато подорожуєте?

— Після університету (закінчив історичний факультет Житомирського державного університету ім. І. Франка –  авт .) у 2016 році поїхав на Донбас. Там кілька тижнів волонтерив у Костянтинівці, Слов’янську, Краматорську із проектом «Будуємо Україну разом». Думав, що далі робити у житті й мені допомогла програма «Erasmus+». Одна із її складових – це Європейська волонтерська служба, у межах якої на 2 місяці я поїхав у Туреччину, де реалізовувався екологічний проект. Повернувшись в Україну, знайшов собі роботу політичного аналітика. Влітку 2017 року вирушив у Луганську область на волонтерство. Потім брав участь у соціальних проектах, був ментором в Українській академії лідерства, рік працював і жив у Миколаєві. У липні звільнився з роботи і вирушив у подорож, яка тривала до жовтня. Зараз я поки що в Житомирі.

— Під час зустрічі ви згадували, що на подорож надихнула книга.

— Так, це Білл Брайсон «Прогулянка лісами».

900 КІЛОМЕТРІВ ПІШКИ МЕНШ ЯК ЗА МІСЯЦЬ

— І що, справді, після книги у вас з’явилася ідея пройти шляхом святого Якова?

— Ідея з’явилася не одразу, а народжувалася поступово. Про цей шлях я вперше почув від своєї колеги волонтерки в Туреччині. Вона обмовилася декількома словами, і це мені якось запало в пам’ять. Моя колега з Української академії лідерства Соломія Гребенюк ходила цим шляхом, тож я вже у неї розпитав про всі деталі. Потім випадково прочитав книгу Білла Брайсона, дізнався про пішохідний туризм і загорівся цією ідеєю. Я вже знав, що є дорога Святого Якова з інфраструктурою і нею можна піти. Почав просто гуглити інформацію про цей шлях, розпитував у знайомих, які його пройшли, як туди доїхати, що з собою потрібно брати, яку відстань за день треба проходити. Маршрут не складав, бо він уже готовий.

— Крім того, що ви так детально вивчали маршрут, мабуть, ще й мали якусь мотивацію…

— Я стомився від усіх мандрівок, людей і захотілося побути наодинці з собою. Крім того, розумів, що це піде на користь фізичній формі.

— Якою дорогою пройшли шлях святого Якова, бо відомо, що існують  різні?

— Є три варіанти, зокрема 250-кілометровий португальський шлях із Порту, північний – вздовж Біскайської затоки довжиною 500 кілометрів, а також найдовший французький, який я обрав. Не скажу, що він найскладніший, бо найважчим вважається північний. Мій маршрут розпочинався у Франції з містечка Сен-Жан-П’є-де-Пор і закінчився в Сантьяго-де-Компостелла, що в Іспанії.

— А яка фізична підготовка потрібна, аби здолати сотні кілометрів?

— Все залежить від вашого фізичного стану. Там ходить багато літніх людей. Найстарішою на моєму шляху була 88-річна жінка з Нової Зеландії. За день можна пройти 10 кілометрів, а можна і 5. Ви самі виставляєте собі градацію. Тому якщо ви дуже класний марафонець, маєте шанс за день здолати і 50-60 кілометрів. На шляху святого Якова неможливо загубитися, бо через кожні 500-700 метрів розташовані вказівники і таблички.

— Якою була ваша найдовша відстань впродовж дня?

— Це 47 кілометрів. Тоді був дуже жаркий день, і в мене закінчилася вода, тому я десь 5 кілометрів ішов без неї.

— У дорозі вам доводилося спілкуватися з багатьма іноземцями. Якими мовами з ними розмовляли?

— Під час подорожі я розмовляв англійською. Вивчив декілька фраз іспанською, які допомагають у повсякденному житті. Коли зустрічав українців, ми, звісно, спілкувалися рідною мовою.

— То ви не один із України підкорювали шлях святого Якова?

— На шляху зустрів двох дівчат, одну з Коломиї, а іншу – з Рівного. Ще мені трапився Антон Сокирко з Німеччини, дід якого свого часу емігрував з України. Антон зараз служить в німецькій армії, а у 2015 році проходив спільні навчання з українськими військовими.

— Пройти 900 кілометрів за 28 днів непросто, бо потрібно десь відпочивати, харчуватися, прати одяг. Де ви знаходили прихисток?

— Жити можна у хостелах для пілігримів, які там називають альберги. Вони бувають приватні, муніципальні, церковні, що, відповідно, впливає на вартість проживання. В Іспанії дуже спекотно, тому під час походу інколи вистачало багета, двох яблук і води. Взагалі, краще для вечері збирати компанію пілігримів, аби купувати продукти та готувати їжу разом. Дехто живе в наметах, але це не зручно. Там, до речі, вода з крана – питна. Можна зайти в якийсь заклад харчування і попросити, щоб налили води. Саме на цьому пішохідному маршруті є фонтанчики, які також допомагають тамувати спрагу.

КОЖНА РІЧ ДОДАЄ ВАГИ НАПЛІЧНИКОВІ

— Порадьте нашим читачам, що для такої тривалої мандрівки треба з собою брати в дорогу.

— Треба пам’ятати, що кожна річ додає ваги наплічникові, який ви щодня несете на плечах. Тому серед найнеобхідніших речей у ньому мають бути спальний мішок, трекінгові кросівки (бажано на розмір більші, бо ноги від утоми набрякають), накриття на голову, аптечка, гігієнічні засоби, 1-2 теплі речі, 1-2 футболки, штани-шорти або штани чи шорти, відкрите взуття, ліхтарик, 4-5 пар шкарпеток, рушник із мікрофібри, ємність для води, павербанк, сонцезахисні окуляри, еко-сумка, трекінгові палиці за бажанням, дощовик для вас і наплічника, страховка та сувенірчики з України.

— Звісно, мандри – це передовсім незабутні враження, але без грошей далеко не заїдеш. Миколо, в яку суму обійдеться цей маршрут?

— Трансфер від стартової точки і назад коштуватиме від 0 до 300 євро. Все залежить від того, як будете добиратися. Проживання за ніч у середньому коштує 5 євро. Так само обійдеться щоденне харчування. Якщо потрібне спорядження, то це додаткові 6 тисяч гривень. Звичайно, треба ще мати 200 євро на непрогнозовані витрати.

— Після міста Сантьяго-де-Компостела, ви потрапили ще й на мис Фіністерре, який називають краєм світу. Що там відчували?

— Був близький до того, щоб заплакати… Я людина час від часу імпульсивна. Йшов упродовж 28 днів і думав, що тут мене накриють емоції, але тверезість і холодність не дали цьому статися.

— Як поверталися після мандрівки до України?

— Повертаючись до України, я ще подорожував. Взяв автобус до Сантьяго, звідки автостопом доїхав до Лісабона, далі – до міста Фару на півдні Португалії. Літаком потрапив до Ейндховена (Нідерланди –  ред .), потім автостопом до Амстердама, автобусом до Парижа, а звідти – літаком до Вільнюса, а далі – й до Києва. Завдяки лоукостам це, насправді, недорого, бо квиток Париж-Вільнюс я купив за 10 євро, а Вільнюс-Київ – за 20.

ЩОДЕННИК ПОДОРОЖІ

— Знаю, що під час подорожі ви вели щоденник. Розкажіть про це.

— Я щодня писав у блокноті. Вказував дату, в якому місті перебував, описував свої враження, про що думав під час пішої мандрівки. Потім підводив риску і писав розуміння дня. Це були доволі прості істини, наприклад, що треба слухати своє тіло, або більш глибші й особисті.

— Плануєте видати книгу за мотивами свого щоденника?

— Насправді, думав про це. В Україні, як мінімум, є дві книги про дорогу святого Якова (Максим Беспалов «Шлях на край світу» та Дзвінка Матіяш «Дорога святого Якова» —  ред .). Не хочу бути одним серед багатьох, краще стати першим серед багатьох. Це не остання моя піша подорож. Може, буде книга з кількох розділів про три стежки шляхом святого Якова. Можливо, навіть взимку почну писати. Хочу перечитати книги українських авторів, щоб не повторюватися.

— Ви кажете, це була не остання подорож. Куди далі збираєтеся?

— Хочу пройти стежку Якова португальським шляхом. Можливо, навіть цієї весни.

— До речі, чула про вашу ідею пішохідного маршруту Житомирщиною від Овруча до Бердичева.

— Підрахував, що за тиждень його вдасться пройти. Там близько 180 кілометрів. Маршрут можна прокласти історичними місцями через Овруч, Коростень, Базар.

— Скажіть, що вам дають подорожі?

— Передовсім, це різноманіття, я бачу рівень життя інших людей, чую різні думки. Подорожі – це одне із зубил, яке витесує особистість зі звичайного сірого граніту.