Польська сторона готова вести переговори щодо зруйнованих місць пам’яті українців

Кілька днів тому Інститут національної пам'яті (ІНП) Польщі підписав угоду про співпрацю з обласними державними архівами Одеси, Вінниці та Хмельницького. З них польські історики зможуть отримати оцифровані копії документів, які стосуються польських жертв довоєнних радянських репресій. Угодою також передбачено проведення спільної освітньої та видавничої роботи.

Як це вплине на співпрацю українських і польських істориків, якими є перспективи відновлення діалогу щодо складних сторінок спільної історії, як вирішити проблеми із забороною ексгумацій польських жертв в Україні і зруйнованими українськими місцями пам'яті на півдні Польщі? На ці та інші питання в інтерв'ю Укрінформу у Варшаві погодився відповісти голова Інституту національної пам'яті Польщі Ярослав Шарек.

— Пане голово, підписання цієї угоди обидві сторони вважають важливою подією. Чи можна це назвати новим етапом у співпраці між українськими та польськими істориками?

— Так. Інститут національної пам'яті Польщі активно вивчає окремі періоди з історії XX століття. Ця історія мала різні обличчя. У ній є теми, які нас (поляків та українців — ред .) дуже розділяють, серед них — питання геноциду на Волині. Однак, є теми, над якими ми можемо спільно працювати. Зокрема, союз Пілсудського і Петлюри і спроба зупинити більшовиків у 1920 році, репресії радянської комуністичної системи — у 1920-1930-х роках, так звана польська операція НКВС — у 1937-1938 роках, коли було вбито дуже багато поляків (за архівними джерелами, не менше 111 тисяч — ред .). ІНП також організовував експозиції, присвячені темі Великого Голодомору в Україні, а це — мільйони жертв.

Що стосується співпраці з українськими архівами в Одесі, Хмельницькому і Вінниці, ми покажемо документи. Можливо, дізнаємося про долю багатьох осіб, знатимемо їхні імена та прізвища. Це дуже важливо сьогодні не лише для істориків, але і для родин цих жертв.

Але позиція ІНП така: існують теми, які нас розділяють, і, думаю, що має минути певний час, поки ми зможемо дійти згоди.

— Ми зараз про це ще поговоримо…

-…Тому займаємося темами, які у даний час є можливими для співпраці. Підписання цієї угоди свідчить про те, що це можливо.

— У квітні-травні польські історики поїдуть до цих архівів в Україні, аби оцифровувати інформацію, а восени цього року ці дані почнуть передаватися до Польщі. Коли можна очікувати на перші публікації з аналізом цих матеріалів?

— Варто підкреслити, що з українського боку є дуже добра воля до співпраці і ми за це дякуємо. Ми вже багато років плідно співпрацюємо з українськими архівами за тематикою комуністичних репресій. Це — позитивний шлях. Кілька тижнів тому ми опублікувати по цій темі дев'яте видання у двох томах (1,5 тис. сторінок), а сама серія публікується вже 10 років.

А повертаючись до вашого питання — з боку ІНП ми зробимо все можливе, щоб опублікувати ці матеріали.

— Чи ІНП планує співпрацювати з іншими українськими обласними архівами, окрім Одеси, Вінниці та Хмельницького?

— У даний момент ще ні. З цими трьома регіонами склалася близька співпраця. Торік у вересні деякі представники цих архівів були на семінарі за участю президента Польщі, присвяченому польській операції НКВС. Тому, ця співпраця вже має свою історію.

— У цьому році відзначатиметься 75-та річниця трагічних подій на Волині. Чи ІНП Польщі бачить зараз можливість відновлення широкомасштабної співпраці польських та українських істориків у складних питаннях історії обох народів?

— Ця співпраця триває..

— Але зустрічей істориків немає?

— Так, заморожено зустрічі польсько-українського форуму істориків, що діє під патронатом ІНП Польщі та України. Цих зустрічей відбулося кілька, остання з яких торік присвячувалася подіям на Холмщині. Вони відбувалися почергово — у Польщі та в Україні. У зв'язку із загостреннями історичних відносин між обома країнами ми запропонували українцям опублікувати записи цих дискусій, які були дуже цікавими, адже з обох сторін у розмовах брали участь найвидатніші спеціалісти.

— І яким є результат?

— Ми чекаємо на тексти української сторони. Польська сторона вийшла з пропозицією, є бажання це зробити, і думаю, що ми це зробимо. Коли ми це опублікуємо, а це може бути в цьому році, тоді треба буде знову зустрітися.

— Глава МЗС Польщі, виступаючи нещодавно у Сеймі на тему пріоритетів зовнішньої політики на 2018 рік, запропонував підготувати спільний сценарій відзначення трагічних подій на Волині. З вашої точки зору, як історика, що можна запропонувати, яким може бути цей спільний сценарій?

— Крім архівної і наукової роботи, ІНП Польщі ставить одне питання: як мінімум ми хочемо вшанувати пам'ять наших жертв в Україні. Ми хочемо поставити хрести з написами, що тут спочивають жителі того чи іншого села. І це той мінімум, адже ми винні цим людям пам'ять.

— Але що ми можемо зробити вже зараз, у цьому році, а не у подальшій перспективі, можливо — спільна молитва?

— Так, молитва потрібна цим жертвам, яких було вбито особливо жорстоким способом. Однак, має бути якийсь жест вшанування у тих місцях, де були скоєні ці злочини, адже в Україні є такі місця. Ніщо не стоїть на заваді, аби політики обох країн побували у цих місцях. Але рішення має бути прийнято на політичному рівні.

— Після подій у Грушовичах у квітні 2017 року (руйнування польськими націоналістами пам'ятника УПА — ред .) заблоковано ексгумації польських жертв в Україні. До цього призвело знищення українських місць пам'яті на півдні Польщі. Деякі з них були легальними. Чи є можливість…

— Ті, які є легальними, вони залишилися. Усунуто ті, які було поставлено нелегально. Ми можемо дискутувати над формою їхнього усунення.

У нас були дуже складні з історичної точки зору відносини з німцями. Але кожний німецький солдат, який загинув у Польщі, похований на кладовищах із вказаними іменами та прізвищами. Лише солдатів СС поховано без вказання їхніх імен та прізвищ. Майже щодня я,  як голова ІНП, підписую згоди на ексгумації. У багатьох місцях Польщі організовано кладовища німецьких солдат, попри те, що 1 вересня 1939 року Німеччина атакувала Польщу, а кількість їхніх злочинів є очевидною. Історія України також добре показує, чим була німецька окупація. Тому у нас немає проблем із похованням осіб української національності. Ми пропонували, яким чином можна розв'язати проблему села Грушовичі, але це не було підтримано (українською стороною — ред .).

На нашу думку, проблему у Грушовичах треба розв'язати наступним чином: проведімо спільно, поляки й українці, ексгумацію в цьому місці. Детально дослідимо, хто там похований, адже це можна зробити, і вшануймо потім цих осіб. Ми дійсно можемо дискутувати щодо форми, яким чином було усунуто цей пам'ятник. Але, як ви знаєте, на цьому пам'ятнику були назви підрозділів УПА, які не мали відношення до цього місця.

— Але є українські місця пам'яті, де написані імена і прізвища похованих осіб, а принаймні один пам'ятник — на горі Монастир — збудовано легально, за кошти польського бюджету. Він був знищений невідомими в 2015 році і його до цього часу його не відновлено…

— Інститут національної пам'яті, міністерство культури Польщі і польська влада готові вести переговори на цю тему. Але чому в Україні блокуються всі вшанування чи пошуково-ексгумаційні роботи?

— Можливо, увірвався терпець, коли у Польщі не було жодної реакції влади на акти вандалізму по відношенню до українських місць пам'яті?

— Але чим завинили у наших відносинах солдати Війська польського, які загинули у боях з "совєтами" у вересні 1939 року чи cолдати Польських Легіонів з-під Костюхнівки 1916 року, адже це зовсім не стосується складних польсько-українських відносин?

Шукаймо те, що нас об'єднує. Підписання угоди з українськими архівами показує, що є такі сфери, де можна спільно діяти. Ми сусіди і будемо ними завжди, цього не змінимо. Тому треба шанувати один одного і співпрацювати.

— В 2020 році відзначатиметься 100-річчя спільних дій УНР та Польщі, Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського. Чи є шанс на державному рівні спільно відзначити цю річницю?

— Думаю, що так. Але потрібно, аби була ініціатива. Ми знаємо, як завершився цей союз, але принаймні тоді була воля до спільних дій, оборона міста Замосць. З нашої сторони ми відкриті до співпраці. У цьому питанні рух залежить від України. Раніше була пропозиція вшанувати союз Пілсудський-Петлюра у Вінниці. Але з того, що знаємо, українська сторона на це не погодилася.

— На вашу думку, чи останні зміни до закону ІНП Польщі вплинуть негативно на польсько-українські відносини?

— Закон про ІНП прийнятий волею польського парламенту. Інститут не коментує дії польських законодавців. Але в цьому законі чітко прописано: хто всупереч фактам…

— Але подекуди у поляків та українців різний погляд навіть на базові справи…

— Так, але це не стосуватиметься наукової і артистичної діяльності.

— А якщо про це писатимуть журналісти?

— Ви добре знаєте, що ведеться дискусія. Ми до кінця ще не знаємо, якою буде кінцева форма цього закону. Коли він в остаточному вигляді набуде чинності, то тоді, можливо, буде кращий момент, аби поговорити про це.