«Препарат, який приймають ВІЛ-інфіковані, можливо, захищає від коронавірусу» — лікарка-інфекціоністка

Оксана Солдатенкова.

Для багатьох країн настає час приймати рішення щодо карантину. Час робити висновки про епідемію, властивості коронавірусу і здатність людства йому протистояти.

Вже змінилася думка вчених щодо ефективності деяких карантинних заходів, з'явилася нова аналітика педіатрів. Цього разу погані новини стосуються дітей, що після інфікування коронавірусом почали страждати на рідкісний запальний синдром.

Ми запитали у Оксани Солдатенкової – дитячого інфекціоніста, завідувачки Центру інфекційних хвороб «Клініка для лікування дітей, хворих на ВІЛ/СНІД» НДСЛ «Охматдит», яких висновків про підступний вірус дійшли наразі українські лікарі. Чи фіксували у наших дітей той самий небезпечний синдром, чи треба їх якось особливо лікувати і чи стане останній рекомендований МОЗом для випробувань препарат “Біовен” панацеєю від COVID-19?

— Оксано Вікторівно, ваш центр теж закрили на період карантину?

— Ні, ми щодня на роботі. Наразі не дуже багато дітей на лікуванні, але вони мусили залишитися. Дехто ще до карантину потрапив до нас у досить важкому стані і потребував довготермінового лікування, а інші не змогли виїхати додому через карантин – транспорт не працює. Загалом в центрі зараз 12 діток (всього маємо 20 ліжок). За потреби можемо госпіталізувати ще, якщо пацієнти будуть обстежені на COVID-19. Одна така дитина днями має прибути з Одеської області, чекаємо.

— Скільки взагалі ВІЛ-інфікованих дітей в Україні?

— З встановленим статусом дітей до 18 років – 3014 станом на 1 січня 2019 року (оновлених даних ще не надав Центр громадського здоров’я). Взагалі до статистики додається в середньому 150 дітей на рік – народжених від ВІЛ-інфікованих матерів і виявлених за клінічними ознаками. Близько 25-30, на жаль, щороку помирає.

— І як оцінюєте динаміку за кілька років?

— Вона приблизно стабільна, до +200 дітей на рік позитивних, десь половина чи трохи більше зазвичай – виявлені у віці до 1 року. Середня кількість вагітних з ВІЛ-інфекцією – 3000-3500, щоправда, кількість народжень дещо менша. І близько 4% дітей народжуються ВІЛ-інфікованими. В когось вірус до року виявляємо, у частини дітей – у віці після 18 місяців. Буває, народжуються негативними, але мама попри все годує дитину грудним молоком і дитина стає позитивною, і це не поодинокі випадки. Близько 70-80 дітей на рік зазвичай виявляють за клінічними та епідеміологічними показами.

— Це ще та кількість, з якою ми цілком здатні впоратися?

— Все не так просто. Близько 4500-5000 дітей паралельно ще знаходяться на моніторингу у педіатрів Центрів СНІДу, як діти, народжені від ВІЛ-позитивних матерів. Протягом першого року життя їм треба зробити три аналізи ПЛР та у віці 18 місяців зробити тестування на антитіла до ВІЛ методом ІФА. А тоді зняти з обліку чи присвоїти статус. І таких дітей в 2-3 рази (в залежності від області) більше, ніж встановлених позитивних.

— Давайте поговоримо про поточну ситуацію. Коронавірус – це особливо небезпечна загроза для ВІЛ-інфікованих діток?

— Не можу так сказати. Можливо, один з препаратів, який приймають ВІЛ-інфіковані, діє як захист від коронавірусу. Це не доведено, але по факту в нас поки лише в однієї позитивної дитини виявили COVID-19. Дитина живе в Полтавській області, на щастя, після перебування з високою температурою в інфекційному відділенні вже одужала. Наші препарати – противірусні, і ВІЛ-позитивні дітки взагалі рідко і дуже легко переносять  різні вірусні хвороби.

— Але застосувати ті самі препарати звичайним пацієнтам не можна?

— Ні, їхня дія не доведена. Віруси різні, і не на всі кроки відтворення коронавірусу в клітині можуть подіяти наші препарати. Вони створювались під ВІЛ, і вплив на інші віруси препаратів  не доведений. А що не доведено, то жодна країна, яка себе поважає, не повинна їх застосовувати.

— Днями МОЗ дав дозвіл 5 клінікам спробувати використовувати для хворих на COVID-19  препарат «Біовен». Що про нього думаєте?

— «Біовен» ми застосовуємо дуже давно. Це не ноу-хау, досить хороший  препарат – внутрішньовенний імуноглобулін. Якщо наші ВІЛ-інфіковані діти мають дуже глибокий клітинний імунодефіцит, то у них не працюють інші складові імунітету й не виробляються антитіла. Тоді застосовується  імуноглобулін, білковий очищений препарат, що піднімає загальний імунний статус. Якби був імуноглобулін з антитілами до COVID-19, це був би порятунок при нинішній епідемії. Але «Біовен» лише покращує загальний імунний статус і тим самим допомагає боротися з інфекціями взагалі.

— І його не можна застосовувати профілактично?

— Лише коли є хвороба, тяжкий стан і потрібне підтримання імунітету. Якщо «Біовену» вводиться забагато, він почне пригнічувати імунітет. У випадку з  COVID-19 він цілком здатен допомогти, просто потрібно його дуже багато. Один 50-грамовий флакон імуноглобуліну коштує десь близько  2000 грн, а їх треба для дорослої людини з масою тіла 60 кг не менш як 10-11 флаконів. Ось і порахуйте. 

— В Україні зараз близько 890 дітей, інфікованих коронавірусом. Які висновки вже зробили наші лікарі, спираючись саме на наш досвід – як переносять хворобу діти?

— Як і говорили раніше китайські лікарі, значно легше, ніж дорослі, якщо не мають онкології, астми та інших супутніх захворювань. Для останніх якраз і був би корисний «Біовен», до слова. А якщо дитина нормально переносить хворобу, нічого особливого їй не потрібно. Так чи інакше, коронавірус вже серед нас, і поки вся популяція (хоча б 80%) не виробить імунітет, ми з його поширенням нічого не вдіємо.

— У 6 країнах, що найтяжче переживають епідемію, наразі повідомляють про рідкісний запальний синдром у дітей, схожий на синдром Кавасакі. Це дійсно може бути пов’язано з коронавірусною інфекцією?

— Ми вважаємо синдром Кавасакі швидше якимось аутоімунним захворюванням. Лікуємо його «Біовеном» і аспірином. Синдром призводить до внутрішньосудинного згортання, ураження дрібних судин, запалення ендотелію судин, маленьких тромбозів. Причина виникнення цього ще не визначена, але синдром лікується дозою імуноглобуліну плюс велика доза аспірину, хоч він і не показаний дітям до 8 років. Оскільки ефект нагадує синдром Кавасакі, очевидно, тому й вирішили застосовувати «Біовен», за допомогою якого з цим синдромом  можна боротися.

— Тобто ковідна інфекція теоретично може давати таку реакцію?

— Спочатку говорили, що вона впливає на рецептори альвеол легень,  а тепер – що дуже ймовірно, паралельно діє ще й на судини і спричиняє внутрішньосудинне згортання.  І оці маленькі тромбози маленьких судин призводять до того, що зменшується кількість кисню в еритроцитах, а отже, внутрішньосудинне згортання  може відбуватися і в легенях також.

— В українських діток запального синдрому не спостерігали?

— Слава богу, в нас поки що не фіксували його.

— А чому він трапляється саме у дітей, а не у дорослих?

— Не можу сказати, чому, думаю, це колись буде темою великого дослідження. Потім, коли накопичиться достатньо даних про COVID-19. Я вважаю, це якась генетична причина. 70-80% людей переносять хворобу як банальну вірусну інфекцію. Чому інші 20% мають такі ускладнення? Схоже, є якась  генетична схильність. Це, як чума, що викошувала людей мільйонами, але певна категорія виживала після епідемій. А потім виявилось, що у них була генетична мутація, яка не давала можливості чумній бактерії завдати організму великої шкоди. Вижили саме люди з цією генетичною мутацію, вона була корисною для людства і залишилась у популяції. Ще чимало нам належить дізнатися про коронавірус – чому вбиває одних і не чіпає інших.

— Відповідно, незрозуміло, чи є якийсь особливий його вплив на дитячий організм і чи потребують діти специфічного лікування?

— Як можна особливо лікувати дітей, якщо ми ще не знаємо напевне, як лікувати дорослих? Все, що ми робимо, робимо інтуїтивно, спробували – побачили, чи допомогло. На 100% лікування нині симптоматичне. Якщо трапиться «важка» дитина, ми її так само лікуватимемо симптоматично. Жодного протоколу лікування немає, ні з найвищим, ні навіть з середнім ступенем доказовості.  Немає також даних, що дитячі організми інфекція вражає якось особливо.

Лише спостерігаємо, що ВІЛ-інфіковані діти, які постійно та вчасно отримують антиретровірусну терапію, наразі взагалі дуже рідко хворіють.  А навіть, коли захворіють, то переносять це частіше всього в легкій формі. Та, коли з’явиться вакцина від COVID-19, на 100% – вакцинуватися треба всім.

— Повернемося  до теми лікування СНІДу. Чи є якісь проблеми з його  фінансуванням?

— Проблем вистачає. Центри СНІДу взагалі зараз планують скорочувати, і, щоб врятувати заклади, головні лікарі їх перепрофілюють.  У нас є педіатри в регіонах, які взагалі не знають, чи їм платитимуть і куди інфіковані діти звертатимуться по допомогу. У кожній області всього 1-2  педіатри, які спеціалізуються на ВІЛ-інфекції (максимум – три – в Дніпропетровській області, де майже 700 ВІЛ-позитивних дітей). Ці люди відповідають не тільки за дітей, а й за профілактику інфікування від матері до  дитини. Треба пройти спеціальне навчання, щоб розуміти ці процеси. А якщо зараз перекласти їхні функції на плечі сімейних лікарів, то буде біда. Сімейні лікарі й без того багато на собі несуть. Можемо отримати в результаті велику кількість людей зі стійкими до ліків штамами вірусу. Пацієнти повинні лікуватися постійно, без переривання, бо інакше ліки стають недієвими до вірусу, він  швидко пристосується до них. І тоді дуже-дуже складно буде підібрати схему лікування. А інфіковані люди передаватимуть іншим саме ці стійкі штами, а не ті, з якими медицина навчилася боротися. Спеціалізовані лікарі як ніхто розуміють, коли що можна призначати або  заміняти в схемі лікування, аби не виникло таких проблем. Не кожен лікар навіть визначить наявність ВІЛ. Ми багато  їздимо  регіонами і читаємо лікарям лекції про клініку ВІЛ у дітей і дорослих. І часто колеги визнають, що, мабуть, декого могли би вчасно обстежити. Про ВІЛ лікар думає не в першу чергу…

Якби епідемія ВІЛ/СНІД йшла на спад, я б погодилася – навіщо утримувати центри і персонал? Але ж кількість інфікованих не зменшується і виявляються вони нерідко в тяжких станах. Станом на 2018 рік в країні оціночна кількість – близько 240 тис. ВІЛ-інфікованих, а з них знають про свій статус лише 70%. Дуже складно прийняти цей свій статус, визнати, що хворий. Людина добре почувається, не розуміє, навіщо лікуватися, і продовжує інфікувати інших. Не може наша служба бути скорочена, коли вона так потрібна країні. Кожен лікар знає про своїх пацієнтів все, що з ними і чим живуть. Служба взагалі працює за принципом мультидисциплінарного підходу – у складі команди лікар, медсестра, соціальний працівник або психолог.  Разом вони знають, як добитися, аби людина приймала препарати і не інфікувала інших.

— До слова, чи досить зараз препаратів для своїх пацієнтів? Кілька років проблеми ще виникали…  

— Більшість препаратів, які закуповуємо, виробляються в Індії, а через відсутність авіасполучення вони ніяк не можуть дістатися України. Їх приготували для нас за графіком поставок, на щастя, цим займається ЮНІСЕФ, і ми не мали ніяких збоїв саме з їхніми закупівлями. Натомість у нас були проблеми з МОЗ, тому що кожна нова команда, що приходить, починає перевірки. Попередня зібрала у нас потреби на 2020 рік у січні, зараз ще раз подаємо нові. А до замовлення, вироблення і поставки минає ще ж мінімум півроку. Сьогодні ми отримуємо препарати, замовлені ще в 2019 році. Так працює наш МОЗ…

І ще добре, що в ЮНІСЕФ працюють порядні люди, які проводять закупівлі чітко, поставляють ліки з нормальними термінами придатності, і є Центр громадського здоров’я, який теж за цим слідкує.  Але ж минулого року ми замовляли ліки на когорту пацієнтів, яку мали на той момент, а сьогодні повинні пристосувати поставку до поточної ситуації. В нас лише 260-300 дітей на обліку в рік, а є ж ще диспансерні групи, де 30-35 тисяч пацієнтів, і там взагалі голову зламати можна…

На додачу поставки затримуються, бо немає авіасполучення. Там не треба навіть «Мрії», не такі у нас шалені обсяги. На щастя, БО «100% ЖИТТЯ» (найбільша пацієнтська організація в Україні –   ред. ) нас підстраховує. Не вистачає ліків – замовляють їх через Глобальний фонд, і це дозволяє дочекатися державних поставок. Викручуємося, обмінюємося надлишками. Нешвидкий у нас процес замовлень, добре було б робити й отримувати заявки рік в рік.