Прогноз-2022: «За війною погіршення непомітні»

В середу, 22 грудня, в Українському кризовому медіа-центрі підбив трохи підсумки року, що минає. До прогнозів практично не дійшло, оскільки прогнозувати в нашій країні будь-що — справа невдячна.

Але найзагальніший «позитивний прогноз реаліста»: якщо все ж почнеться велика війна, з усіх інших проблем (ковід, економіка, соціалка, факапи влади тощо) ми хіба сміятимемось.

Головні підсумки 2021 року.

Варто зважати на відмінності у сприйнятті ситуації в країні фахівцями і більшістю населення. 35%, перше місце, вважають найголовнішою подією року «перемогу Усіка». Усіка я згадав, а де він там настільки переміг я згадати не зміг. Друге місце – перемоги паралімпійців, третє – «Велике будівництво». В мене пріоритети інакші – і вони ніяк не збігаються з пріоритетами народу.

1. Коронавірус. Цей кейс повністю провалено. Але владі пощастило, що «такий народ». Тому владі вдається балансувати: щоб і не сильно напружувати частину населення, котра не хоче вакцинуватись, і водночас демонструвати ентузіазм у боротьбі з коронавірусом. Постійні провали у вакцинації і взагалі у боротьбі з коронавірусом та спротив населення жорстким заходам успішно врівноважили одне одного. Відбулось те, про що я казав ще минулого року: ми дійсно отримуємо здебільшого природній післяхворобовий імунітет – найменш цивілізований з усіх варіантів у 21-му сторіччі. Бо жодної задачі вакцинації не виконали. І в наступному році ці задачі наша держава так само не виконає – бо з’являться зовсім інші проблеми. Але в країні з настільки високою смертністю на дорогах, з настільки тяжкою ситуацією практично в усіх галузях висока смертність від коронавірусу нікого, на жаль, не вражає і не дивує. Тому і влада діє відповідно до панівних настроїв у суспільстві: президент повісив пост про вакцинацію, його розкритикували, він зняв пост.

2. Політична ситуація. Не відбулось відставки Шмигаля бо Шмигаль виявився набагато більш зручним прем’єром, ніж будь-який інший можливий. Він абсолютно «не відсвічує», так би мовити. Соціологія, знов ж таки, показує, що в нас досі є дуже серйозний відсоток людей, котрі взагалі не знають, хто такий Шмигаль. Тобто, Шмигалю вдалось те, що не вдалось жодному прем’єру до нього: Шмигаль став начальником начальником департаменту ОП з виконання вказівок ОП. Це унікальна посада. В нас немає міністра іноземних справ, в нас немає прем’єра в класичному розумінні. Це наслідки «монобільшості» — коли одна політична сила має монополію на владу в країні, і вона може дійсно перевертати ситуацію з ніг на голову і навпаки. Головний висновок: в нас оформився дуже цікавий політичний устрій: в нас президент править, а керує нашою країною Андрій Єрмак. І він вибудував під себе цю схему. Тому всі конфлікти – минулі, наявні і майбутні — варто оцінювати саме з цієї точки зору: формування отакої специфічної системи влади. Якби за монобільшістю не стояла фігура Коломойського, то я, можливо, повірив би в щире бажання Зеленського побороти олігархат в нашій країні. Але коли ти борешся з одним олігархом, а інший олігарх «подає тобі снаряди» — це ніяка не боротьба з олігархами, це конкретно боротьба з конкурентами.

3. У 2021-му році ми остаточно втратили суб’єктність. За нас домовляються без нас, і це вже абсолютний факт. На наступний рік Путіну лишається дочекатись, коли Зеленський вже посвариться з усіма, з ким тільки можна в Україні.

4. Суспільне протистояння і перехід конкуренції між олігархами в жорстку фазу. Немає підстав очікувати, що той же Ахметов, Порошенко, та навіть Медведчук просто складуть руки і мовчки дивитиметься, як Коломойський забирає в них майно руками Зеленського. Ми потрапили в класичну вилку: і Майдан не можна, бо це на 100% кінець нашої державності в принципі. Але і перебування в ситуації повного колапсу державної системи, яка не може ви конати жодної задачі, всюди провали – це теж неможливо.

5. Дострокові вибори парламенту чи президента. Це варто було би зробити, щоб склад влади відповідав електоральним настроям в державі, але я в це не вірю.

6. Економіка. Немає предмету для обговорення – ми й так всі розуміємо, що нічого хорошого наступного року нас не чекає.

7. Велика війна. З раціональної точки зору я в це не вірю. Але як історик, що достатньо довго вивчав історію Російської імперії і сучасної Європи, я розумію, що обставини саме так і складаються. Знов. В 1914-му році так само ніхто не хотів війни, от просто ніхто: ні Велика Британія, ні Франція, ні Австро-Угорщина, ні Німеччина, ні Росія, але мало того, що війна відбулась і це була найбільш жорстока війна за всю попередню історію. Так ця війна ще й розділилась на дві частини: один етап закінчився у 1918 році, а другий етап закінчився аж в 1945-му році. Минулого року я ще сподівався на інший варіант. Цього року я вже не вірю, що розрядити цю ситуацію можливо без ескалації. Це може бути серйозний збройний напад, це може бути провокація, це може бути якийсь середній варіант між Сирією і Іраком, коли хтось десь над територією Маріуполя чи, навпаки, «ЛДНР» використає хімічну зброю і росіяни в цьому звинуватять, звичайно, ЗСУ. Після чого «для вирішення гуманітарної проблеми, щоб врятувати населення» буде введено російські війська на наші ще не окуповані терени. Таких варіантів, які може вчинити Росія, безліч.

8. З позитивного. Якщо велика війна все ж почнеться, то проблеми коронавірусу, дострокових виборів і решта вже нікого не цікавитимуть – вони відійдуть на десятий план.

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій.

* Редакція може не розділяти думку автора матеріалів. Публікації подаються в авторській редакції.