Соціопсихолог про життя українців після виборів

Вадим Васютинський.

На думку головного наукового співробітника лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології Вадима Васютинського, все, що відбуватиметься із настроями українців після виборів, буде надзвичайно цікавим. Правда, поки що не відомо, чи зміни настроїв спровокують зміни на краще чи на гірше.

Про те, як традиційно вибори впливали на настрій українців, чому ми розчаровуємось у всіх президентах та як українці змінились за останній час – Вадим Васютинський розповів у короткій розмові із 24 каналом.

— Здається, що більш роздратованих настроїв у прихильників політичних кандидатів на українських виборах ще не було…

— Думаю, це все ж не так. Кампанія 2004 року між Ющенком та Януковичем була більш напруженою, і там відбувався принциповий цивілізаційний вибір. Тоді було набагато сильніше протиставлення двох, приблизно рівних частин України і напруження було набагато більшим. Сьогодні ми маємо напруження, звісно, не таке, як тоді, але теж досить високе.

Сьогодні нам здається, що от саме зараз – таке загострення пристрастей, якого ніколи не було. Це поширена омана, властива і масовій свідомості, і потроху – кожному з нас. Минуле затирається пам’яттю, забувається, а те, що є актуальним, видається дуже гострим. Ця кампанія все ж трохи м’якша. Але тут є інший чинник – зовнішня агресія, війна, і все це психологічно загострює ситуацію. Суто протистояння між кандидатами та їхніми прибічниками не є аж таким різким. У певному розумінні, лідер виборчих перегонів навіть об’єднав Україну, бо за нього голосували як на Сході, так і на Заході країни. Тоді ж, у 2004 році, було так, що Схід голосує за одного кандидата, а Захід – за другого.

— Оці суспільні настрої, різного ступеню напруження, куди вони діваються після завершення виборів?

— Розумієте, перед виборами завжди відбувається певне зростання напруженості. Хоча у періоди, коли у нас відбувались обидва Майдани, соціологи фіксували відносно невисокий рівень соціального напруження. І навпаки, були періоди, коли рівень соціального напруження був значно вищим, але ніяких значних акцій протесту не виникало. Тому тут аж такого прямого зв’язку немає.

З одного боку, перед виборами завжди зростає напруження, а з іншого – стають інтенсивнішими дії та вислови, пов’язані із напруженням. Тобто, люди мають можливість його вихлюпнути. Тому здається, що самого напруження стає більше, але після того, як люди посварились і накричали одне на одного – їм стало легше.

— І що у підсумку ми отримаємо із настроями українців після виборів?

— Під час таких збурень масової свідомості різко зростає рівень очікувань та сподівань, коли люди чекають, що має бути щось надзвичайне.

Потім, навіть якби обранці, прийшовши до влади, почали реалізовувати всі свої обіцянки дуже успішно, розчарування суспільства неминуче.

Тому що у стані емоційного збурення, наші очікування та сподівання – набагато вищі, ніж те, чого можна досягти насправді.

— Виходить, що розрив між сподіваннями українців та тим, що ми отримаємо у підсумку після виборів, – все одно буде дуже великим?

— Він неминучий. Інша річ, що в наших умовах і після першого Майдану, і після другого, цей розрив виявився ну надто великим. Після збурення, яким завжди супроводжуються вибори, настає період певного розслаблення, емоційної втоми, розчарування і знеохочення. Думаю, на нас після виборів чекає щось подібне.

Зараз є один дуже важливий елемент, порівняно із тим, що було раніше.

— Який?

— Якщо раніше прибічники різних кандидатів знали, за що вони голосують, то сьогодні ми маємо таку ситуацію, коли значна частина суспільства голосує, не дуже добре розуміючи, за що саме вона голосує. Коли вибори закінчуються і хтось на них перемагає, то одна частина суспільства радіє і чекає на те, чого вона хотіла, а друга – розчаровується і чекає на прорахунки переможця.

У нашому випадку, більша частина суспільства, навіть та, яка підтримує цього кандидата, не дуже добре знає, на що саме треба розраховувати і чого чекати. Тому маємо елемент доволі напруженого очікування.

Далі. Оскільки за уже майже неминучого переможця голосувала переважно молодь, яка більше любить стан невизначеності, думаю, що з боку прибічників переможця переважатиме стан такого зацікавленого очікування: а що ж буде далі? З боку тих, хто боїться оцього невизначеного очікування і поки що неясних перспектив – очікування буде недовірливим. Тому можемо точно сказати, що нова влада буде під дуже пильним спостереженням з усіх сторін. Розраховувати на хоч якесь поблажливе ставлення їй не доведеться. Сприйняття її буде дуже гострим, і критики доведеться вислухати багато.

— Якщо період емоційного розслаблення та розчарування українців припаде на парламентські вибори, як це на них позначиться?

— Тут багато залежить від того, чи відбудуться дострокові парламентські вибори, про що зараз говорять. Звичайно, якщо Зеленський приходить до влади, що майже неминуче, йому вигідно якомога швидше провести парламентські вибори, щоб на хвилі свого успіху завести у парламент своїх депутатів. Якщо вдасться цього уникнути, то оці півроку до осені – достатній період для того, щоб рейтинг президента знизився. Цілком ймовірно, що у парламент партія "Слуга народу" пройде, але точно не тріумфально. Тому питання дострокових виборів – принципове.

Сам факт того, що після президентських виборів мають відбутись ще і парламентські, очевидно, буде виснажувати суспільство. Парламентські вибори, які, насправді, мають більше значення, у масовій свідомості психологічно будуть менш істотними. Хоча для політичного істеблішменту, все буде точно навпаки, вони будуть намагатись зайти у парламент. Великі політичні групи всіма силами будуть намагатись підігрівати ситуацію, але втомлене президентською кампанією суспільство на парламентські вибори реагуватиме мляво.

Тим паче, що у нас традиційно парламентські вибори викликають менший інтерес, ніж президентські, хоча для держави парламент має більше значення. Так само, як всі зміни ми, за ще радянською звичкою, покладаємо на особу політика, а не у політичні програми. Політична програма у нас практично не має ніякого значення.

— За вашими спостереженнями, як за останні роки змінилась схильність українців до патерналізму та наше бажання перекласти відповідальність за якість власного життя на якісь сторонні сили?

— Ну, насправді, цей патерналізм спостерігається в усьому світі. Просто десь його більше, а десь – менше. Порівняно, з Балтійськими країнами, наприклад, у нас його більше. Порівняно із Росією – ми вже менш патерналістські. Наш великий плюс у тому, що ми вже відійшли від поклоніння перед владою та віри у те, що вона всемогутня і може управляти нами, як хоче.

Наше суспільство сьогодні більш відповідальне, ніж було 30 років тому. Але це не тому, що люди сильно змінюються, а тому що відбувається натуральна зміна поколінь. Найбільш патерналістська частина суспільства, яку ми мали від початку незалежності – це старше покоління, більша частина якого вже просто відійшла у кращі світи. Натомість, виросла молодь, яка звикла до того, що їй ніхто нічим не зобов’язаний і ніхто нічого нікому не винен. Молодь звикла до того, що потрібно якось самостійно крутитись, аби налагоджувати своє життя.

— З історичної точки зору, динаміка розвитку українського суспільства – все ж позитивна?

— Якщо брати 30 років – то, безумовно, позитивна. Якщо ми говоримо про європейські демократичні цінності, незалежність від Росії, ринкову економіку і забезпечення матеріальним добробутом – то, безумовно, рухаємось ми у правильному напрямку. Але на цьому шляху бувають різні відкати. Період Януковича, наприклад, у чомусь був позитивний, але більше – він негативний.

Тому загальний вектор у нас все ж позитивний, але різних зигзагів на цьому шляху є дуже багато. Але це – одна з характеристик нашого, українського суспільства порівняно, наприклад, із тими ж Балтійськими країнами. Ми завжди робимо один крок вперед і два кроки назад. Причому, ми це робимо постійно.

Але тут ми повертаємось до того, з чого починали нашу розмову – українці рідко оцінюють історичну перспективу тривалого періоду. Переважна більшість із нас живе сьогоднішнім днем – і це нормально. Але коли ми ідемо на вибори – ми голосуємо за те, що було вчора.

— Чи є теми щодо навколовиборчих настроїв, про які у нас не говорять, хоча про це було б цікаво поговорити?

— Є. У нас, безумовно, протягом останніх трьох років під впливом різних чинників сформувалось неадекватно критичне ставлення до Порошенка. Те, що він заслуговує на критику – це зрозуміло. Але на нього вішають всіх собак несправедливо, і це теж очевидно. Мені, чесно кажучи, дуже цікаво, як буде змінюватися ставлення в оцінці нового президента. Якщо нелюбов до Порошенка була дуже істотною для багатьох, то цікаво, чи зможе постать Зеленського посісти таке саме значне місце. Оця ненависть, яка сформувалась до президента, не розвіюється просто так. Цікаво, як буде проявлятись ставлення до нової постаті на посаді президента та яких воно набуде форм. Чи буде гірше чи краще – невідомо, але те, що буде дуже цікаво – це точно.