Сорос в Україні

Під гаслом забезпечення політичних змін та теорією «відкритого суспільства» ліберали, глобалісти, демократи створили в Україні політичну мережу впливу — таку собі «соросівську сітку». І це в нашій(!) же країні.

Фонди Сороса НЕ просто кидають кошти лояльним особам задля вирішення питань, вони прямо або опосередковано керують політичним істеблішментом в країні. Це пряма загроза національній безпеці та незалежності нашої держави.

Сорос почав працювати в Україні через власний Фонд «Відродження» ще в 1990році. Так звані «соросята» значними кількісними потоками почали надходити в українську політику з 2014року.

Початком призначень на ключові посади соросівських недополітиків став 2019рік. Такого в Україні ще не було, щоб Урядом керувала людина без політичної суб’єктності – «технічний» Прем’єр міністр О.В.Гончарук.

Та найяскравішим прикладом політичного невігластва по соросівським квотам стала міністр охорони здоров’я – Уляна Супрун.

«Соросята» були «обрані» до Верховної Ради VIII скликання (С.А.Лещенко, Мустафа Найєм…). До речі, після гідної оцінки з боку громадськості діяльності в Парламенті Лещенка та Найєма, виборці відправили їх на політичну пенсію. Але Сорос вміє віддячувати власним прислужникам. Тому Лещенко дивним чином працевлаштувався членом наглядової ради в «Укрзалізниці» із зарплатнею 500тис.грн. на місяць. Найєм теж за дивним збігом обставин став заступником гендиректора державного концерну «Укроборонпром» із непристойно великою зарплатою. І це все є краплею в інформаційному морі соросівських призначень. Те, що є у відкритому доступі, тобто «вспливало» у ЗМІ.

Зараз купа «євро-оптимістів» у Верховній Раді IX скликання(Слуга Народу 40% – 45%, партія Голос, частина партійців Європейської Солідарності…) та такі особи, як Г.М. Третьякова відзначаються по-особливому. Вони виступають за легалізацію маріхуани, продажу самогону чи інших досить незрозумілих, а часом ганебних законодавчих ініціатив.

Фонд Сороса «Відродження» створив в Україні ряд власних політичних проектів, навчає власний актив за кордоном, жваво фінансує українські ЗМІ.

Офіційно Фонд Сороса, як міжнародна благодійна організація ініціює і підтримує програми в галузі освіти, культури та мистецтва, охорони здоров’я, громадських ініціатив. Окремим «проектом» Фонду було встановлення партнерських відносин з українськими виданнями, серед яких — Громадське ТБ, Наші Гроші, Українська правда, Кримський телеканал ATR, Дзеркало Тижня, Київ Пост та ін.

Можна провести паралель того, що в нас може бути, проаналізувавши діяльність Сороса в країнах Європи та Латинської Америки.

В Угорщині соросівські ліберальні медіа і неурядові організації «створили мережу» для перевезення «сотень тисяч» мігрантів в Європу і підтримувані ним групи намагались впливати на політику країни. Чим було зумовлено антисоросівські настрої по всій країні. 2 жовтня 2016року був проведений референдум, на якому виборці мали дати відповідь на запитання — «чи хочуть угорці, щоб ЄС заселяв мігрантів у межах країн-членів об’єднаної Європи без згоди на те національних парламентів». В підсумку соросівські фонди були законодавчо (пакет законів «Стоп Сорос») заборонені на території Угорщини. Оскільки в голосуванні взяли участь всього 41,32 відсотка виборців, тобто менше за встановлений законодавчий поріг явки, результати плебісциту виборчком Угорщини визнав недійсними.

Попри це Угорщина стала єдиною країною в світі, яка вустами прем’єр-міністр Віктора Орбана заявила, що Джордж Сорос відкрито атакує Уряд Угорщини засобами публічної критики через угорські неурядові організації.

В 1992році Велика Британія отримала від фінансиста-мецената Джорджа Сороса «чорну середу» — нищівний удар по банківській системі країни який призвів до падіння фунта стерлінга.

Успішна спекуляція Сороса стала можливою завдяки незвичайній ситуації, яка склалася в світі наприкінці 80-х, напочатку 90-х років. Все почалося з того, що в 1979 році Франція і Німеччина стали ініціаторами створення Європейської валютної системи (European Monetary System, EMS) ціль якої була встановити стабільний валютний курс європейських грошових одиниць. Механізм утримання обмінних курсів тримався на введенні особливої одиниці ЕКЮ (European Currency Unit) прообраз нинішньої валюти EUR.

В 1990 році в ЕМС ввійшла і Велика Британія після чого країна (Центральний Банк) намагалася стабілізувати курс валюти та інфляція набирала оберти чим скористався Сорос, скуповуючи фунти стерлінгів і продавав їх за німецькі марки. На цій спекуляції Сорос заробив 2 мільярда доларів. А генеральний скарбник банку Англії Норманн Леймонт об’явив про вихід країни з Європейської валютної системи.

В 1998році спецслужби звинуватили голову Центрального банку Бразилії в змові з Соросом і провокації фінансової кризи яка зумовила падіння курса націоальної валюти. Тоді Сорос на операціях з цінними паперами заробив $1.5 млрд.

В 2001році дефолт в Аргентині або кульмінація «гри Сороса проти песо».

Відомо, що з 1990року Сорос був власником великої кількості нерухомості, а також більше мільйона гектарів сільськогосподарських угідь в Аргентині.

В 2001році в країні з’явилися ознаки боргової кризи в $132 млрд., а міністром економіки був Домінго Кавальо. До того часу він вже працював на цій посаді в Аргентині починаючи 1989 – 1996рр. Кавальо звинувачували в змові з Соросом. Перед дефолтом Сорос вивів власні активи з країни та продав землю і нерухомість.

Дефолт призвів до девальвації песо на 75%. Після дефолту, девальвації і падіння виробництва в Аргентині Сорос прийшов знову щоб, купити землю, але вже по наднизькій ціні.

По даним GRAIN на 2009рік, через фірму Adeco Сорос володів близько 263тис. га сільськогосподарських угідь в Аргентині, Бразилії і Уругваї.

Тепер стає зрозуміло чому. Зазвичай, праві (консерватори…) в різних країнах світу – Угорщина, країни Латинської Америки виступають проти фондів Сороса. Адже втручання в політичні та економічні процеси будь-якої країні є втручання в безпосереднє життя людей та їх майбутнє.

Найголовніше це майбутнє кожної країни, яке має бути написане її ж громадянами, а не штучно створене чи зманіпульоване кимось в Овальному кабінеті, Кремлі, деінде.

Автор:  Олександр Плешко, громадсько-політичний діяч.

* Редакція може не поділяти думку автора матеріалів. Публікації подаються в авторській редакції.