Степан Кубів: «Саботаж реформ буде подолано…»

У квітні, коли…

— Степане Івановичу, минулий рік уряд Гройсмана завершив із зростанням української економіки на 2, 3 % ВВП. Ви дали прогноз, що далі від макроекономічної стабілізації в 2016 році перейдемо до економічного зростання з прискоренням. За рахунок чого «прискоримось»?

— Головне — це розвиток людського капіталу. Для прикладу, сфера IT. Маємо тут більше 100 тисяч працюючих. Статистика свідчить, що два роки тому їх було 98 тисяч. Такими можуть бути наші темпи руху вперед. Ще ми говоримо про 5 тисяч ІТ-фірм і про високий рівень програмного забезпечення, який вони генерують. Це 3-5 місце європейського та світового рівня за конкурентністю цих продуктів. Що за цим стоїть? Висока освіченість та фаховий рівень наших ІТ-ішних фахівців. Це лише один приклад, а ми ж маємо такий самий високий рівень, скажімо, наших медиків чи аграріїв. Далі дуже багато буде залежати від того, як продовжать роботу ті, хто створює умови для розвитку економіки — уряд, народні депутати, місцеві чиновники з їхніми збільшеними бюджетами та повноваженнями. Усі мають попрацювати над тим, щоб IT-бізнес став потужною IT-індустрією. А це — організація складних процесів та поєднання технологій, системне довготермінове планування та багато іншого. Зрештою, маємо виокремити два ключові фактори — легкості ведення бізнесу та інвестицій.

— Давайте про ведення бізнесу в Україні. Уряд скасував ряд застарілих та непотрібних нормативних актів: спочатку пакетом 360, потім — ще 100. Це було рішуче. Але скільки ще залишилось скасувати таких «документів», які заважають бізнесу працювати? Відтак, наскільки Україна цього року може піднятися у рейтингу Doing Business? Чи реально здійснити «ривок» з 80-го місця вище?

 — Абсолютно реально. Де ми були декілька років тому в рейтингу Doing Business? Мали 152-е, 137-е місце, а потім стрімко піднялися, ледь не на півсписку, і сьогодні маємо 80-ту позицію. Протягом же 2017 року ми прагнемо мінімально отримати на 10-12 пунктів краще місце, а реально й вище. І чітко розуміємо, як цього досягти. Данія, приміром, займає 3-є місце за легкістю ведення бізнесу. Коли нещодавно я був у Копенгагені, у робочій поїздці з Президентом, спілкуючись зі своїм колегою, міністром економіки, я почув, що ми робимо вірні кроки, вірно розподіляємо пріоритети у роботі над покращенням інвестклімату. Тому, переконаний: матимемо результат.

— Наприклад?

 — Пам'ятаєте, коли Верховна Рада за підтримки Мінекономрозвитку ухвалила закон №4496 на підтримку експортерів послуг? Треба також перетворити контролюючі органи на сервіси, коли можна отримати послугу, консультацію, правову експертизу, оцінити ризики. А ще на порядку денному — запуск порталу адміністративних послуг. Це дуже важливо для інвесторів та українських експортерів. Бо забезпечить підтримку експорту, а відтак — дасть нам хороші валютні надходження, серйозно прискорить переведення України з сировинного експортера на експортера продукції з високим  ступенем переробки. Нещодавно був на двох бізнес-форумах у Львові. І переконався,  що бізнес підтримує всі ці реальні, реформаторські кроки.

— Що є визначальним для уряду в роботі з державними підприємствами? Маємо по суті державу в державі, і попри багаторічну риторику про реформування цього сектору, мало що змінилося…

— Тріаж. Таке запозичення із французької увійшло до нашого економічного лексикону. Мається на увазі поділ державних підприємств на три групи. До першої мають належати стратегічно важливі підприємства, що мають залишитись у власності держави. До другої — підприємства, що підлягають приватизації. До третьої — ті, що належить ліквідувати.

На жаль, протягом 25 років ми в Україні не зуміли побудувати систему ринкових відносин у сфері державних підприємств. Всі відносини в цій сфері можна показати на одній цифрі — мінус 82 мільярдів збитків. Тепер ми проводимо реальну інвентаризацію і кардинально міняємо підхід до роботи держпідприємств. Але пам'ятаємо: у країні — війна, тож, мусимо так провести реформування та приватизацію, щоб забезпечити обороноздатність країни. Сьогодні 342 стратегічні підприємства працюють на обороноздатність. Деякі західні експерти називають прийнятною меншу кількість. Однак ці підприємства можуть виробляти продукцію і для цивільних потреб. Тому, думаю, такий підхід є важливішим за точну цифру, адже ці підприємства мають бути ефективними, орієнтуватися на новітні технології і працювати на перспективу, включаючи науково-дослідні інститути закритого типу.

— А що робити з рештою, окрім цих 342-х? Якось в и сказали, що усіх ДП в Україні більш як 3,5 тисячі?

 — Усе інакше з держпідприємствами, які за фактом повинні бути прибутковими та конкурентними. По них отримаємо належну аудиторську оцінку та проведемо реформу корпоративного управління, формування наглядових рад, запровадимо стандарти прозорості у роботі, налагодимо подальший системний аудит.

Нарешті, третя, остання категорія підприємств — неефективні, які сьогодні банально паразитують на державному бюджеті. Вони мають гарні приміщення, є невелика кількість працівників, але замість роботи усе здається в оренду, а гроші йдуть, зрозуміло, повз державну касу. Вони активно опираються аудиту, отриманню статусу публічних компаній.

— Як бути з такими компаніями?

 — Через механізми Міністерства економіки та інших міністерств, яким підпорядковані ці підприємства, доможемося законодавчого втручання. Визначимо регламент, залучимо аудиторів, щоб показати реальну картинку і прийняти державницьке рішення про їхню подальшу долю. Тут будуть такі монстри, як «Сумихімпром», Харківське державне авіаційне виробниче підприємство, Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги», «Укрспецекспорт». Ймовірно, все йтиме дуже складно. Але ми доведемо справу до кінця.

— Справді, це було досить резонансно, коли нещодавно Мінекономрозвитку звинуватило 11 держпідприємств в ігноруванні незалежного аудиту, серед них такий гігант як «Південмаш». Є що приховувати? І як реально змусити ці підприємства пройти аудит?

— Моя позиція: це відвертий саботаж реформи управління державними підприємствами. І ми його подолаємо. Підприємства мають працювати над модернізацією, використовуючи інновації та інвестиції, підвищувати конкурентність та виходити на експортні ринки. Ніхто не робитиме продукцію на склад і не генеруватиме збитки. Крапка.

— В історії з «Укрзалізницею», коли Кабмін вивів компанію з підпорядкування Мінінфраструктури, це була така крапка? Чи кома, за якою будуть інші кроки?

— Я би сказав так: за всім цим буде успішна історія компанії. Був же час, нехай в далекому минулому, коли «Укрзалізниця» давала 12 мільярдів прибутку. А що сталось потім? У 2015 році «Укрзалізниця» отримала вже 16 мільярдів грн збитку. Чому? Та тому, що фактично було знято з порядку денного прозорість діяльності УЗ, проведення міжнародного аудиту. Компанія не модернізувалася, не використовувались інноваційні можливості. У підсумку, здобули монстра, який є неконкурентним, стратегія відсутня, знос на вагони, на колії, на тунельні переїзди колосальний. Тобто, це був абсолютний виклик для уряду.

— Як зміни до Статуту допоможуть змінити ситуацію?

— Ми не винайшли велосипед, прийнявши рішення про повернення «Укрзалізниці» з підпорядкування Мінінфраструктури та передачу управління напряму Кабінету Міністрів. Уряд лише відкликав делеговані раніше функції. Відтепер, рішення стосовно управління компанією будуть прийматися не одноосібно, а колегіально усіма міністрами уряду, включно з міністром інфраструктури. І відповідно зі стратегією розвитку підприємства. Це і є частиною реформи корпоративного управління, коли ми вибудовуємо систему ваг та противаг, домагаємося максимальної прозорості та ефективності. З точки ж зору формальної, це було лише відновлення «статус кво»: за законом, засновником та єдиним акціонером УЗ є держава в особі Кабінету Міністрів України, а вищим органом компанії, як і в статуті більшості публічних акціонерних товариств, є загальні збори. Все інше — популізм.

Чому довелося втручатися уряду? Ми побачили, як після призначення нового менеджменту підприємства (зауважте, за прозорим відбором, за чіткими кваліфікаційними вимогами і з дотриманням всіх процедур), почалася потужна інформаційна протидія цьому менеджменту. Участь брали міністри та комітети, міжнародні експерти. Це була перша ластівка, яка показала, наскільки потужною може бути протидія абсолютно логічним та законним діям.

— І що засвідчили перші місяці роботи «Укрзалізниці» після перепідпорядкування?

— Що ми однозначно прийняли вірне рішення. Замість 16 млрд грн збитків компанія вже за підсумками 2016 року вийшла на прибутковість, отримавши кількасот мільйонів прибутку. Це ще, звісно, не мільярди, але динаміка більш ніж очевидна. Йдемо далі. Експорт агропромислової індустрії виріс більш як на 10 відсотків, хоча багато хто пророкував новому керівництву УЗ гучний провал перевезень. Була затверджена чітка операційна програма на 2016-й рік, а тепер вже на 2017-й, проведена максимально можлива модернізація рухомого складу внутрішніми ресурсами, включаючи ремонти вагонів для виконання своїх основних зобов'язань перед іншими міністерствами, іншими галузями. Нарешті ми бачимо, що компанія починає впроваджувати реальне довготермінове планування, виробляти довготермінову стратегію, проводити модернізацію, надавати послуги на ринкових засадах — вони зрозумілі, з адекватною ціновою політикою і, найголовніше — на конкурентних засадах.

— Чому тоді гальмується створення незалежних наглядових рад в «Укренерго», «Укрпошті» та тій же «Укрзалізниці» — попри те, що ці підприємства кревно в них зацікавлені і висловлюють бажання отримати їх якнайшвидше?

— Тут різні можуть бути оцінки. Ми хочемо швидко поставити галочку чи отримати результат? Є чітка програма дій уряду та Мінекономрозвитку щодо формування наглядових рад. Ми беремо конкретне підприємство, складаємо дорожню карту та програму змін в корпоративному управлінні для цього підприємства, максимально враховуючи його рівень та поточний стан. Виходимо з перспектив — це має бути ефективне управління, як організаційно, технологічно, так і фінансово, по-друге ж — маємо отримати членів наглядових рад, які матимуть і відповідні професійні якості, і бути сприйняті суспільством.

Тож, сказав би так: не все йде гладко, але йде чітко за дорожною картою, з певними похибками. Я переконаний, що 2017-2020-ті роки стануть роками реальної і ефективної зміни системи управління державними підприємствами, завдяки якій ми вийдемо на інвестиційну привабливість цих підприємств, зможемо змінити, за потреби, форму власності через державно-приватне партнерство та публічні продажі, використовуючи елементи принципів бази нашої «Прозорро».

— Але звідки та ж «Укрзалізниця» може взяти кошти для кардинальної модернізації?

— Треба провести міжнародний аудит «Укрзалізниці» в цілому, а, відтак, зрозуміти всі її сильні та слабкі сторони; модернізувати систему управління через корпоративне управління залізницею та сформувати ту саму наглядову раду, про яку ми говорили — незалежну та професійну. Нарешті, треба переформатувати систему ринку, де «Укрзалізниця» є ключовим гравцем. Справедлива ціна на справедливі та якісні послуги — це завдання стратегічного характеру, бо ми говоритимемо про надання послуг бізнесу, наприклад, агроіндустрії, хімії, а також про перевезення наших громадян.

Щодо фінансових інструментів. Тут, безперечно, найголовніше — побудувати модель беззбиткового підприємства.

— І прийдуть інвестиції?

— Так, матимемо беззбиткове підприємство (тому тут настільки важливим є вихід на «плюс» за підсумками 2016-го року) —  матимемо і довіру до УЗ як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Відповідно, переорієнтовуючись на експорт з Євросоюзом, ми отримаємо і нові замовлення. Від поляків, від угорців, від словаків чи німців, відповідні кошти від Європейського інвестиційного банку. В формі гарантій, акредитивів, а яка буде форма фінансування- питання похідне.

— Експертним середовищем досить неоднозначно було сприйнято розширення наглядової ради «Нафтогазу України» з 5 до 7 членів. Чим був зумовлений цей крок, якщо не прагненням зробити «Нафтогаз» контрольованішим?

— Сказав би так: це, швидше, політичне пояснення проблеми. Для нас же головне — ефективність управління. Вже хоча б тому, що реформування «Нафтогазу України» — стратегічне питання для країни, питання її енергобалансу, а відтак — життєдіяльності. Реформа управління має створити умови для ефективної роботи всієї системи «Нафтогазу України». Це і «Трансгаз», і «Укргазвидобування», і нафтова сфера в цілому. Тобто, ми говоримо про «Нафтогаз» як одного з трейдерів. Відтак, маємо розмежувати функції компанії, а ще прораховувати перспективу вигідну для держави.

— Скажімо, те, що трейдерів на ринку України буде не один, не два, а декілька…

—  Саме так. Ви лише підтверджуєте правоту нашої позиції. Іншими словами, ми будуємо новий, кардинально інший фокус для компанії, що багато років була політичною годівницею, корупційним товариством для забезпечення кланових політичних потреб. І для більш ефективної прозорої роботи розширюємо наглядову раду. Міжнародна професійна спільнота нещодавно на зустрічі з Володимиром Гройсманом висловила підтримку цього кроку у процесі реформування "Нафтогазу", який має стати зразком реформи корпоративного управління в Україні. Тож запевняю вас, ми продовжимо та успішно завершимо реформу цього ключового енергетичного підприємства.

— Відомо, що згідно зі Стратегією регіонального розвитку до 2020 року плануємо створити мережу індустріальних парків за підтримки держави. Але подібні плани вже ано н суються-переанонсовуються добрий десяток років, від уряду до уряду. Чому уряду Гройсмана-Кубіва це вдасться, якщо «паперєднікам» не вдалось?

— Ми маємо не лише стратегію, а й конкретний план. І не лише для індустріальних парків, але загалом для економіки. Зауважте, цифрової економіки як успішної форми економічного майбутнього. Це включає і розвиток цифрових індустрій, де надзвичайно важливо взаємодіяти багатьом сферам. Саме ідея ефективної взаємодії є основою успішної концепції індустріальних парків.

— Що для цього потрібно?

— Багато. Спочатку наших програмістів просто експлуатували за кордоном, а зараз ми говоримо про кращий інженерний продукт чи рішення, де можемо вийти на значно вищу додану вартість, що працюватиме не лише на експорт, але і буде використовуватися всередині країни. При цьому очевидні ознаки позитивних змін у ключових галузях економіки. Наприклад, на засіданні Кабінету Міністрів України ви вже не бачите у міністра на столі великих папок, паперу, все йде в електронному вигляді. У деяких школах замість паперових ми вже маємо електронні підручники. Або ось у Харкові, на легендарному заводі ФЕД, програмне забезпечення з тривалістю 35 годин дозволяє закрите безперервне виготовлення деталей авіакосмічного напрямку. Управляє одна людина, декілька верстатів, лінії високотехнологічного обладнання. Якщо є чітка мета — побудувати ефективну сучасну економіку, треба докладати зусиль, і буде результат. Це стосується будь-чого: індустріальних парків чи цифрових сервісів, інноваційної індустрії чи нанотехнологій, які можуть ефективно застосовуватися будь-де…

— Але наше законодавство іще не корелюється з цими планами. Ініціюватимете зміни?

— Звісно. Тому ми активно працюємо з профільним комітетом Верховної Ради. Нещодавно провели спільне засідання по дорожній карті, на виконання Середньострокового плану дій Уряду до 2020 року.

— Тим часом заступник очільника Адміністрації Президента Дмитро Шимків нещодавно зробив доволі голосну заяву про те, що в Україні серйозно гальмується впровадження технології 4G, і країна лише цього року втратить понад 6 млрд грн. Сприймаєте це як критику уряду чи справа в комусь і чомусь іншому?

— Уряд чітко задекларував: 4G — один з пріоритетів, які повинні бути впроваджені в Україні. Але тут, як і в будь-якій складній справі, є багато аспектів, документів, процесів. І немає одного "чарівного" рішення, яке може вирішити усі задачі одразу. Це комплекс задач. Треба створити відповідну інфраструктуру, систему ідентифікації та захисту персональних даних. Інший аспект — слід забезпечити адекватний захист інтелектуальної власності. А ще потрібне "цифрове" законодавство як таке, відповідні технології. Адже йдеться, зокрема, про безпеку людини, екологію, медицину, побутові послуги, навчання, іншими словами, іншими словами, усі сфери життя.

— Чи можна «прорахувати» економічний ефект від цього «цифрового» надзавдання уряду?

— Так, скажімо, лише поширення широкосмугового інтернету в Україні додасть 4-6 млрд євро на рік до ВВП на кожні 10% нових споживачів. І це лише один аспект. А ще ж варто говорити про розвиток додаткових сервісів, цифровізацію медичних процесів, держзакупівель, митниці, податкової, урядування та багато іншого. Тут же — реальна боротьба з корупцією, оскільки цифровий сервіс мінімізує контакт людини з людиною, створює прозорі та зрозумілі правила роботи для усіх, покращує конкуренцію та якість послуг. Тож завдання уряду — послідовний та незмінний курс на цифровізацію (включаючи технології 4G та усі наступні G), комлексні зміни у економіці та суспільстві з пріоритетом на якісніше життя людини. Ну, а критика чи схвалення, якщо вони конструктивні, означає, як на мене, здорову дискусію та демократію. Це нормально.

— Глава уряду Гройсман зробив ряд доволі яскравих заяв про наші пропозиції щодо співпраці мега-зірці світової інноваційної економіки Маску. Скептики ж іронізують: незважаючи на всі ваші зрушення, чи ви, хлопці, адекватно оцінюєте «розклади»? Де ми, Україна, з нашими технологіями та корупцією, і де Ілон Маск? Іншими словами, хто сюди прийде… Що ви могли б сказати скептикам, які аргументи навести?

— Скептикам я б відповів так: Україна є перспективниим ринком, де невдовзі прогнозовано може відбутися інтелектуальний та технологічний прорив. Тим часом, поки що входження на український ринок є відносно недорогим, з точки зору вкладення капіталів. І люди, які бачать перспективу, повірте, це врахують. Ми говоримо про можливості приватного капіталу, проекти державного приватного партнерства, які є основою для формування ринку майбутнього. Тому, оцінюйте та балансуйте і ви, хлопці-інвестори, ризики вашого інвестиційного капіталу та можливі перспективи. Іншими словами, переконаний, маємо шанс і Маска, й інших акул інноваційного бізнесу побачити в Україні.

— Наскільки потужний поштовх дасть українській економіці нещодавно презентована урядом Експортна стратегія? Що, приміром, обіцяє нам список 75 країн, куди маємо нарощувати експорт — хіба ми не знали до цього, що 28 країн Єврозони — це важливо? Чи що найбільш перспективними з-поміж інших слід вважати США, Китай, Туреччину, Ізраїль, Індію?

— На жаль, упродовж багатьох років стратегія українського експорту була дуже проста: дав Бог сировину, ми її видобували та продавали. Зокрема, 70 відсотків експортно-сировинної стратегії базувалося на експорті в Росію. Коли почалися військові дії — ми втратили велику частину ринку нашого експорту. Як ніколи знадобилася продумана стратегія, відкрита та публічна, яка б дала можливість за цих складних умов посилити позиції українських експортерів на світових ринках.

Експортна стратегія — це перший системний документ за 25 років незалежності. Вона готувалася більш як два роки фахівцями, обговорювалася в різних середовищах експертами, до формування стратегічних цілей були залученні спеціалісти міжнародного рівня, яким хочу подякувати за цю велику роботу.

У підсумку, Дорожня карта стратегічного розвитку експорту — це система пріоритетів, де є фахова оцінка сильних та слабих сторін окремої країни для формування кращих умов для наших експортерів. А ще, Стратегія доповнює інші конкретні кроки нашого уряду з підтримки експортерів, серед яких — угода про зону вільної торгівлі з Канадою, підготовка аналогічної угоди з Ізраїлем.

— Як ви оцінюєте експортні можливості, приміром, «прориву» зі США? Чи є шанс зайти на ринок економіки номер один світу через Канаду, з якою ми тепер маємо зону вільної торгівлі?

 — Угода Україна-Канада та наступна угода між Канадою і Європою створили нові можливості для України. Це формування трикутного ринку: Канада-Європа-Україна. Місце України в цьому «трикутнику»? Не треба боятися називати себе сильною агродержавою, агробізнесом. Моє бачення: через 20-30 років основним завданням для якісного життя на Землі буде якісна агропромислова продукція, продовольство. Друге — це прісна вода. Україна станом на сьогодні в обох цих сегментах має чи не золоту карту. І маємо це берегти та розвивати. Також, коли ми говоримо про агробізнес, не слід боятися це називати «агроіндустрія», що включає в себе і вирощування, і переробку з можливістю подальшого експорту готової продукції. Наприклад, на ринок Африки, чи ринок Індії, де є мільярд триста мільйонів людей. Чим не можливості для нас? Кажемо про олію, різні злакові культури, крупи, а ще — хімія, багато усього.

Друге. Можливості спільних ІТ-проектів, де Індія є потужним гравцем. Це великі ринки і великі шанси, відповідно.

— Як працюватимуть анонсовані в рамках Експортної стратегії секторальні та кроссекторальні плани?

— Насамперед, ми говоримо про ті сегменти, де ми є сильні. Саме тут мають закладатись наші пріоритети. Якщо взяти ту саму олію, яку активно купують і в Європі, і у світі, то ми розуміємо, що цей сегмент сильний і має перспективу. З точки зору посилення експорту, завдання, яке собі ставимо разом з Міністерством закордонних справ, — створити сильну закордонну адвокацію української продукції, якщо хочете — державницький лобізм економічного, фінансового характеру, щоб просувати продаж українських продуктів на світових ринках.

— Чи усвідомлюємо ми, що за всі ці ринки йде жорстка боротьба?

— Усвідомлюємо. Боротимемось. Експорт — це завжди боротьба за ринки. Позиція інших країн така ж, як наша: вони хочуть йти на наш ринок, а ми — на їхній. Такий ось конфлікт експорту та імпорту. Ось реальна цифра: імпортних складових на український ринок маємо близько тисячі найменувань. Тисячу найменувань імпортного агро- та індустріального блоку ми можемо замінити, відповідно, українською продукцією. Але з точку зору ринку — це пошук конкурентних переваг, і тут маємо сильні позиції. Скажімо, це екоорганічний напрямок роботи, збільшення переробки продукції АПК. Тут наша продукція є сильною і конкурентною, на цьому і треба робити акцент.

— І в Європу нас з усім цим пустять? Це тоді, коли їхні фермери перекривають автошляхи та блокують парламенти по всій Європі…

— Не пускатимуть. А хто казав, що буде легко? Система сировинного експорту, що формувалася протягом 25 років незалежності, є надзвичайно сильною, змінити її за рік, за два, за три дуже складно. Ми ведемо переговори, домовляємося, шукаємо компроміси. Це нудний та нецікавий процес, що не дає блискавичних перемог та гарного піару. Але ми готові. Коли з 1 січня 2016 року почала діяти зона вільної торгівлі з ЄС, Євросоюз став фактично основним нашим торгівельним майданчиком, його питома вага у торгівлі є 37,7%. А далі кожна десята доля відсотка буде даватись важко. Ми розпочали процес приєднання України до регіональної конвенції Пан-Євро-Мед, якщо офіційно — пан-Євро-Середземноморських преференційних правил проходження. І не просто розпочали, а дуже активно працюємо над цим. Члени конвенції використовують єдині правила проходження товарів, відповідно, товари, які отримали преференції в одній з країн конвенції, можуть бути використані у будь-якій іншій країні без втрати цих преференцій.  Іншими словами, участь у конвенції відкриє нам вигідні умови експорту на ринках 42 країн, дасть можливість реально долучитись до регіональних ланцюгів створення вартості.

 — Технологічно ми готові до цього?

 — Україна разом з ЄС працює над створенням цифрового співтовариства, яке розширить діапазон експорту і формування нового ринку. При Кабінеті Міністрів створений та активно діє Офіс підтримки інвестицій. Нарешті, ми розпочали Промисловий діалог високого рівня Україна — ЄС. Вперше за 25 років незалежності делегація у складі 35 фахівців зустрічалась у Брюсселі з представниками громадських організацій, вузькоспеціалізованих асоціацій агробізнесу, асоціації хімії, роботодавців Євросоюзу. Чи не вперше на такому рівні був представлений наш малий та середній бізнес. Але слід розвиватися і в інших напрямках: Африка, Індія, Ізраїль.

— Традиційно перелічимо тут і Китай? У світі, очевидно, немає такої країни, що не мріяла б «вистрелити» за рахунок співпраці з цією суперекономікою. Чим Україна може зацікавити Китай? Що дало підстави Президенту Порошенку зробити доволі гучну заяву про рішучу активізацію нашої співпраці з Китаєм?

— Китай — це сьогодні 1,4 мільярди населення. Ринок споживання всіх видів продукції України сьогодні може бути в Китаї. Оцінюйте. Китай також традиційно зацікавлений інвестувати в Україну, особливо в енергетику та інфраструктуру. Скоро будемо у Пекіні, де візьмемо участь у Форумі "Один пояс, один шлях". Плануємо нагадати, що саме зараз найбільш вигідно інвестувати в Україну та її розвиток.

— Чи погоджуєтесь з тим, що найбільшими викликами для уряду цього року стануть пенсійна та земельна реформи? Без них неможливий подальший позитивний розвиток співпраці з МВФ. Однак абсолютно очевидно: коли ви реально візьметесь за це, уряд стане головним ворогом для популістів всіх масштабів, що рішуче виступлять «на захист пенсіонерів» та полізуть на трибуну парламенту їсти землю «на захист селян». Чи вистачить уряду рішучості?

— Вистачить. Пенсійна реформа потрібна не Міжнародному валютному фонду, а Україні. Пенсійна система приречена на демонтаж та заміну, якщо за 25 років існування держави створила дефіцит на рівні 140 мільярдів гривень. Пенсійна реформа насамперед має створити умови для людини, яка працює, щоб забезпечити і гідну зарплату, і гідну пенсію потім. Коли ти відраховуєш кошти, держава потім повертає їх у вигляді пенсії, якої має вистачати на прожиття, на лікування, на інші послуги. Тоді людина відчуває себе захищеною. Щоб мати кращі привілеї — треба формувати недержавний пенсійний фонд, який дозволяє жити краще. Тобто, ми говоримо про базові гарантії і про додаткові. І тут не повинен перемогти популізм. Боюсь, справді, у найближчі місяці, коли ми реально візьмемо тему пенсійної реформи, як і створення ринку землі, винесемо на розгляд необхідні закони, найбільшими ворогами держави стануть саме популісти. І доведеться долати їхній опір. Тут буде вкрай важливо донести до суспільства невідворотність, критичну потрібність радикальних змін. Інакше програємо. А те, що ми будемо рішучими, не сумнівайтесь.

— Степане Івановичу, як в ам працюється в уряді Володимира Гройсмана? Новачком на керівних посадах в ас не назвеш, очолити той же Нацбанк після перемоги Майдану гідності вже було, очевидно, непростим викликом. Коли було важче — тоді чи тепер? Скільки триває в аш робочий день? Що підтримує сили?

— Коли ми починали працювати, лише лінивий не пророкував нам «максимум до вересня». У вересні ж лякали, що ми бюджет не подамо. Подали. Потім хитали головами, що ми його не затвердимо. Затвердили. І так практично в усьому. Я у житті завжди працюю на результат. Але один у полі не воїн, у нас сильна команда. Можу покластись і на колег-урядовців, у Мінекономрозвитку — на заступників, а ще і на керівників середньої ланки. Особливо подякував би керівникам департаментів та спеціалістам: вони також формують системні зміни. І важливо, що зі зміною міністра чи заступників такі зміни працюватимуть на подальший розвиток. Це важка робота, результат не завжди видно відразу. Але роль цих людей неможливо переоцінити. Тож я кожному працівникові дякую. Для справи зайве квапитися за модою: краще оцінювати кожного за результатом його роботи над змінами якості життя людини. Працювати як державники, на десятиліття, а не як політики — на один-два роки.

Скільки працюю? Повірте, хотілося б менше. Після того, як прийшов до міністерства, невдовзі дехто казав: я так довго не витримаю. Однак минуло вже більше року. Втягнулись…