Світ відходить від гігантоманії й глобальності, всі йдуть до крафту

Фото з архіву Юлії Савостіної

Осінь в Україні – пора весіль. У різних куточках країни на рушники урочисто стали щасливі наречені, у вітчизняному прокаті грандіозно стартувала комедія «Скажене весілля», а в Києві на Контрактовій площі гучно відгуляв «Велике українське весілля» фестиваль Made in Ukraine, де вже п’ятий рік поспіль було представлено розмаїття рідних товарів.

Ми поговорили з його засновницею про підводні камені ярмаркової діяльності, критерії відбору справжніх українських товарів та з’ясували, де шукати якісну українську косметику.

— Юліє, якої продукції на фестивалі Made in Ukraine більше – промислової чи продовольчої?

Найбільше заявок на участь у фестивалі – від виробників одягу

— Важко сказати, це великою мірою залежить ще й від сезону. Коли людина приходить до нас на фестиваль, вона бачить вибірку з одягу, взуття та аксесуарів відповідно до пори року, а також посуд, домашній декор, дуже велику частину гастрономії й чималу частину дитячого одягу та косметики. Але найбільше заявок, звичайно, присилає одяг. 

У ярмарковій зоні, зазвичай, ми маємо десь 250 учасників, інколи доходило й до 400. Зараз їх було трошечки менше, через те, що деякі хороші старт-апи не вижили, а декому – ми відмовили.

Зазвичай, 50-60 відсотків учасників фестивалю – ті, хто або вже брав у ньому участь, або є постійним резидентом. А от 30-40 відсотків – це нові бренди. Власне, саме за рахунок цього всім і цікаво до нас приходити.

— Що може слугувати причиною відмови? Які критерії відбору учасників?

Для участі у фестивалі товар має мати українське походження й вироблятися має на території України

— Інколи на нас навіть сильно сердяться, але, на відміну від інших, ми завжди пояснюємо, чому відмовляємо. Я не заперечую ярмарковість нашого заходу, але не хотілося б, щоб це перетворилося на базар «Троєщина» в гіршому розумінні, і якщо ми не будемо відбирати товари за якістю – це саме так і виглядатиме.

Перші два критерії: товар має мати українське походження, а виробництво має бути на території України.

Саме через невідповідність другому критерію ми кілька разів відмовляли дуже класним брендам, які створені в Україні, але шиються або розливаються за кордоном. Так, вони українські бренди, але, все таки, для нас – це не зовсім чиста історія в нашому випадку.

— Ви вивчаєте історію брендів у соціальних мережах, які відгуки про них там пишуть, наприклад?

— Звичайно. Ми дивимося наскільки бренд доречний, трендовий, сезонний. Переглядаємо – що він пропонує і як виглядає його сайт та соціальні мережі. При цьому, ми розуміємо, що якщо бренд не дуже великий і не має великого штату, то сайт, зазвичай, розроблений не дуже добре. Але інстаграм, наприклад, добре показує естетику та почуття прекрасного у бренду – і ми розуміємо, з ким працюємо.

І ще один критерій, який ми нещодавно ввели, – це професійне спілкування. Він став модний наприкінці минулого року й майже всі київські організатори цей критерій взяли на озброєння.

Тобто, ми оцінюємо професійне спілкування і з нами, і з покупцями та колегами-продавцями на майданчику. Адже є непогані бренди, але їхні співробітники дозволяють собі нагрубіянити відвідувачам, зробити скандал під час заїзду, бо особисто їм щось не сподобалося. Це – людський фактор, і таке часто трапляється, на жаль.

Ми хочемо, щоб із нами були однодумці, люди, які створюють свято на площі, це морально-етичний фактор спілкування та професійне ставлення до партнерів.

Є, напевно, 3 десятки брендів, яким ми відмовили цього року саме через невміння спілкуватися.

— Готуючи черговий фестиваль, ви орієнтуєтеся лише на заявки виробників, що надходять, чи самі знаходите потенційних учасників?

— Так, майже звідусіль, де я буваю в Україні, я привожу візитівки, інколи навіть конкретні домовленості. Після цього дівчата-менеджери телефонують. Це – частина роботи.

Якось, ми їхали до Криворівні на фестиваль за запрошенням VIA Карпаттія. Поїхали на місцевий ярмарок. І тут я бачу: о, корзинки та меблі плетені! І одразу – до продавця: – Здрастуйте, дядьку! А якщо ми вас запросимо до Києва, поїдете? Каже: – Якщо дасте хороше місце, поїду! Фестиваль цим і живе.

— Чи залежить активність покупців від сезону? Скільки відвідувачів у середньому ви охоплюєте?

— Так, багато в чому це залежить від погоди. Але, якщо я не помиляюся, за весь час лише пару разів була відверто погана погода, коли був і дощ, і вітер.

Зазвичай до нас приходить від 30 до 50 тисяч відвідувачів. У цьому квітні було близько 60 тисяч людей за 2 доби. Останній фестиваль відвідало до 100 тисяч за 2 дні, це для нас рекорд і величезна приємна несподіванка. Це й місцеві жителі, й іноземні туристи, особливо їх багато у весняну пору.

— Ви сказали, що на фестивалі Made in Ukraine представлена чимала частка української косметики. Цікаво почути від вас більш детальнішу інформацію про тенденції розвитку парфумерно-косметичної галузі України, адже тривалий час вона була недооцінена?

Ніша великих косметичних концернів в Україні реально вільна

— Так, не хотілось би порівнювати, але, на жаль, фабрик на кшталт російського концерну «Калина» або білоруського «Вітекс» у нас немає. Ця ніша реально вільна.

Наразі у нас є невеличкі цехи. Навіть та ж «Ельфа», яка вважається в Україні великою, має відносно невеликі потужності – вона розливає непогану косметику і для маленьких нішевих брендів, і для дуже специфічної лікувальної косметики. У них хороша лабораторія, вони розробляють гарні текстури і працюють для кількох косметичних брендів. Але «Ельфи» – на всіх не вистачає.

Маленькі цехи, які працюють для супермаркетів, теж непогано себе почувають, але вони не вкладаються в бренд.

Що стосується косметики з догляду, то її дуже багато, починаючи від зовсім маленьких, але дуже крутих брендів, які можна купити тільки в соцмережах, закінчуючи вже відомими брендами: це і одеська «Dushka», і київський «Cream Dream» та «Натуріел».

Взагалі, є десь близько 20 класних розкручених українських брендів, і у кожного з них є продукція, варта уваги – хтось робить абсолютно шалені засоби для вмивання, а хтось – класні продукти з догляду за тілом.

«Натуріел» робить неймовірні речі для волосся і консультує, оскільки вони – невеличка компанія і продають недешевий продукт, то мають змогу консультувати всіх своїх клієнтів, аби підібрати правильний догляд.

— А як щодо українських парфумів, бо я їх зовсім небагато бачу в продажу?

Не всім виробництвам потрібно бути гігантами 

— Є кілька українських парфумерних компаній, які роблять чудові лінійки і продають їх, треба просто задати в пошуковику: «українські парфуми» – і вам випаде кілька наших парфумерів.

Я пропоную не драматизувати з приводу “не помітно” і “немає на поличках супермаркетів”: не всім потрібно бути всесвітньовідомим гігантом. Розумієте, світ відходить від гігантоманії і глобальності, всі йдуть до крафту (craft – «ремесло» чи «вміння» – ред.). А ось у цьому – ми попереду всіх, разом зі скандинавами. Ми дуже гарно підтримуємо цей тренд. Хоча й вскочили в нього через нашу економічну кризу, тому що треба було щось робити.

— У своїй книзі «# m adein u kraine. Купуй, смакуй, мандруй» ви зробили ґрунтовну розвідку про те, що в Україні варто придбати, скуштувати та подивитися. А раніше ви ще й особисто цілий рік купували все виключно вітчизняного виробництва, тож хочу запитати вас, як компетентну людину, котра все перевірила на собі: вас, наприклад, влаштовує якість українського взуття? Його у нас зараз достатньо шиють, чи знову ж таки, це невеличкі виробництва, які треба шукати?

— Лише в Броварах працює близько сотні цехів. Тому, зі взуттям у нас все дуже добре.

— І це взуття йде у продаж з лейблом Україна, чи там буде написано Італія, Франція?

— Ні, це взуття України. У нас справді багато взуттєвих виробництв, але оскільки середньостатистичній людині потрібно близько 5 пар взуття на рік, а людей у нас нехай навіть 35 млн, то ринок може прийняти ще не одну фабрику.

І всі ці ательє, які відкриваються і працюють в сегменті від 100 до 250 доларів за пару, а також цехи, що шиють босоніжки за 800 гривень – мають шанс увійти в ринок, шити, пропонувати, продавати.

Єдина проблема – що у нас майже немає комплектуючих, все привозять або з Туреччини, або з Італії. Тому що вважається невигідним відкривати, наприклад, фабрику з виробництва устілок: хтось не бачить у цьому швидкого заробітку, хтось боїться через те, що може не так швидко окупитися.

— Моя сім’я також вже давно і свідомо підтримує вітчизняне виробництво, ми намагаємося купувати рідне й взуття, і одяг, але, за моїми спостереженнями, є дві крайнощі: якщо це брендові українські речі, то на них досить високі ціни, – і тоді є спокуса за ті самі гроші купити щось імпортне, або – це справді недорогий вітчизняний одяг, але пошитий із сумнівних тканин.

— Річ у тім, що у нас немає якісних тканин. У нас є тільки Рівненський льонокомбінат, який переорієнтувався зараз на випуск трикотажу – гарного, до речі. Навіть, за останні роки вони дещо витісняють Туреччину, але – їх теж не вистачає на всю Україну.

Інших фабрик з виробництва тканин немає, все закуповується в Китаї, Кореї, Туреччині, Італії, Франції. В основному – стоки, великі партії, далі все дуже просто: оскільки це валюта, всі намагаються зекономити.

—  У Льонокомбінату багато симпатичних моделей, але мене завжди цікавило – чому вони використовують принти, які абсолютно не ідентифікуються з Україною? Почасти, як не «Love» то «Paris»…

— Не знаю, це, швидше, питання до них: треба зателефонувати і спитати – а чого ви не пишете Ужгород? Не знаю, я думаю, всім здається, що десь там за кордоном краще.

—  Переходимо до розділу «смакуй  m adein u kraine»:  давайте поговоримо тепер… про вино. Ось зовсім нещодавно лідер гурту ВВ Олег Скрипка презентував авторське вино зі свого винограднику на Закарпатті. Чи скоро українське виноробство зможе конкурувати з французьким чи італійським?

— Дуже швидко розвивається Одеський регіон, Херсонська область, Закарпаття – швидко йде вперед, вони зараз дуже активно вчаться в угорців.

Зрозуміло, що якщо ми візьмемо найкращу пляшку українського гарного вина, привеземо на виноробню в Прованс або в Бордо, де шалені виноробні традиції, – вони, можливо, будуть сміятися, але це не применшує якості нашого вина.

Українське вино точно не гірше, ніж те недороге чилійське, яке сюди завозять. Тому я раджу пробувати і знаходити своє, оскільки є що пробувати, є що пити, – і не завжди це має бути дешеве вино Нового світу, його треба замінювати саме якісним українським!

Ми на своїх офіційних заходах завжди купуємо «Мерло» Одеської виноробні «Колоніст», а також їхнє шампанське: воно дорогувате, як для цього сегменту продукту, від 500 гривень за пляшку, але того варте. Також, беремо закарпатське біле вино «Gorobchiki» від Cotnar. Зараз ще пробуємо закарпатські вина «Чизай» – це те, що ми завжди виставляємо на наших офіційних заходах.

— До вина, зазвичай, – сир. На фестивалі «Made in Ukraine» відвідувачів ним частують?

— Так, зараз це гордість. Українські сироварні розвиваються такими темпами, що просто радує око. Наші сири навіть можуть конкурувати на європейському ринку, але, звісна річ, не всі. От ми приїхали з Франції, я привезла сири, і мені подруга з Криворівні привезла місцевий сир: ми все нарізали й розклали на одну «сирну тарілку» – сири були різні, але один до одного пасували добре.

Все треба куштувати. Гарні українські сири до нашого хорошого вина можна купити в будь-якій українській крафтовій на будь-якому ярмарку – вони майже кожних вихідних десь беруть участь – принаймні, у Києві, на Закарпатті.

Сир, як і вино, треба підлаштовувати під себе: не можна просто сказати, що це смачно, а це погано; знаєте, як буває – хтось уперше куштує козиний сир і відразу каже – «тьфу». Єдине, що не раджу – українську моцарелу, все-таки – італійська краща. Але всі намагаються створити смачний продукт, він є, його можна купувати, куштувати і обирати той, який вам подобається.

— А тепер, оскільки ви вважаєтеся експертом зі всього українського, – неформатне запитання: як вам кіно «#madein u kraine»? Слідкуєте за вітчизняними прем’єрами?

— З останнього дивилася «Гніздо горлиці», його знімав мій друг Тарас Ткаченко, все ніяк не можу дійти до «Кіборгів», тому що, чесно, боюсь своєї реакції і не витримаю.

Взагалі-то, кіно останнім часом майже не дивлюся, бо у мене зараз цілодобово їде-їде «синій трактор по лісах і по полях».

— Так, у вас же зовсім маленька донечка і, наскільки я знаю, ви часто подорожуєте разом із нею.

— Ви знаєте, я думаю, що це вже невроз – весь час десь тягатися, а дитина звикає до того стилю життя, в якому існують батьки. Є дуже гарний вислів, що зграя ніколи не біжить за цуценям, а цуценя – прилаштовується і біжить за зграєю. Ми приблизно так і виховуємо малу, у нас немає, на жаль, ні дідусів, ні бабусь, тому – немає шансів залишити її й сходити ввечері кудись із чоловіком романтично повечеряти.

Тож, якщо ми хочемо кудись поїхати, ми або беремо квитки на всіх, або сідаємо всі в машину й їдемо – у нас немає іншого виходу. Але, з іншого боку, ми дуже багато часу проводимо з малою, це факт, вона весь час із нами. Зараз, наприклад, збираємося до Америки.

Мандрівки з малою дитиною – це просто інший стиль подорожей: ти розумієш, що не можеш просто лягти і засмагати на пляжі чи 12 годин дивитися на море, або їсти-пити-спати. Ти просто живеш таким самим життям, як і тут, але в іншій країні, проте – бачиш інше життя, харчуєшся іншими продуктами та подовгу гуляєш, тому що в Києві з прогулянками на чистому повітрі з дитиною, все таки, складно.

— Юліє, ви у минулому – телевізійниця, працювали на провідних телеканалах, тож можете порівняти телебачення тоді й тепер. Щось кардинально змінилося?

Телевізійний репортер у новинах – найкраща робота на Землі

— Я телевізійна людина і в теперішньому також, тому що ми робимо для Експрес-ТВ дві програми, де я є керівником, але я маю кілька ремарок щодо сучасного телебачення, зокрема, журналістських стандартів.

Зараз, коли я повернулася в цю сферу, то зрозуміла, що у нинішньому поколінні телевізійників з’явилося дуже багато людей із позицією, як у того робітника: сьогодні розвантажую цей вагон, а завтра розвантажую інший, бо там більше платять…

Може, я тоді, в юності, була максималісткою, але мені здається, що в ті часи більше людей горіли своєю справою, були адвокатами своєї роботи та засобу масової інформації, в якому працювали. Зараз я бачу споживацьке ставлення, це моє враження.

Дуже добре пам’ятаю, як один зараз різко негативний герой російської пропаганди колись ставив у нас на ICTV новини, і він казав кілька фраз, якими я досі користуюся, незважаючи на його «ауру». Він говорив, що журналіст отримує завдання тільки в редакції, підпорядковується тільки редактору і виконує все дуже швидко – дисципліна ж має бути, як у воєнізованій структурі.

Але в цілому я досі переконана, що телевізійний репортер у новинах – це найкраща робота на Землі, за будь-яких обставин. Я ніжно-ніжно люблю цей період свого життя і з радістю повертаюся, коли мені потрібно щось зробити для ТВ.