Територія України є однією з найбільш забруднених мінами у світі

Початок весни – це не лише квітучі дерева і початок садово-польових робіт на городах по всій країні. Весна знаменує ще й старт проведення розмінування територій на Донбасі.

Про технічні особливості цього процесу, а також – чи є українське законодавство досконалим у цій сфері, Укрінформ дізнавався у одного з ключових учасників розмінування – неурядової організації "Данська Група з розмінування" (DDG).

Варто зауважити, що введення карантину внесло певні корективи у підготовку цього матеріалу, а тому інтерв'ю з головою програм Данської Групи з розмінування Альмедіною Мусіч відбулось у Skype-режимі.

Альмедіна Мусіч

— Альмедіно, давайте трохи зануримось у суть діяльності вашої організації. В чому саме полягає організація розмінування територій?

— Я би говорила тут не лише про розмінування – це тільки один із компонентів більш широкої картини протимінної діяльності. Із п'яти компонентів такої діяльності, відповідно до загальноприйнятих стандартів, які є у світі, ми в Україні займаємось чотирма.

Перший – власне, про що ви запитали, це процес гуманітарного розмінування. Другий – інформування про мінну небезпеку, третій – це допомога постраждалим від мін, четверта – адвокаційна діяльність. Ці чотири ми наразі й імплементуємо в Україні.

П'ятий компонент – знищення боєприпасів. Наразі ми не можемо займатися цим в Україні.

Усі вони дуже взаємопов’язані та взаємодоповнюючі. Протимінна діяльність спрямована на запобігання нещасним випадкам та захист цивільного населення й інфраструктури.

Якщо ми говоримо про гуманітарне розмінування, то є різні методи, і тут важливо зібрати інформацію про розмір та ступінь забруднення.

 У 2015 році ми розпочали нашу діяльність з інформування про мінну небезпеку, а трохи пізніше, за два роки, розпочали власне гуманітарне розмінування – у 2017 році.

Наразі ми розмінували 600 тисяч м територій. Приблизно таку ж кількість території ми змогли розблокувати завдяки нетехнічному обстеженню територій.

— Як проходить цей процес з технічної точки зору?

— Ми тісно співпрацюємо з Міністерством оборони України – як тією інституцією, котра сьогодні є відповідальною за координацію протимінної діяльності. Мова йде про планування, постановку завдань та перевірку якості розмінування.

Також Міністерство оборони бере активну участь у зустрічах з усіма стейкхолдерами, що залучені у протимінній діяльності. Це, зокрема, наші регулярні зустрічі з координації, це зустрічі протимінного сабкластеру, який координується UNDP, це також круглі столи, які організовує ОБСЄ.

У Данській Групі з розмінування є команди, які займаються нетехнічним обстеженням територій. Після нетехнічного обстеження ми звітуємо  Міноборони про отримані дані з територій, які ми обстежили.

Зокрема, базуючись на свідченнях від громади і наявних доказах, виділяємо три типи територій: підозрювано небезпечний район, підтверджено небезпечний район і виключена територія (безпечна територія).

Ці дані вносяться у базу даних Міноборони для того, щоб створити полігони для подальших робіт. Після цього – надаємо запит до міністерства для того, щоб вони дали нам завдання – який саме з полігонів розмінувати наразі. Лише після цього ми можемо розгорнути діяльність команди.

Наразі у нас є дві укомплектовані команди, що знаходяться в режимі готовності, і ще три нові буде сформовано, якщо все буде добре після закінчення епідемії коронавірусу. Усі п’ять команд будуть розгорнуті для проведення гуманітарного розмінування.

— Хто входить до цих команд?

— Кожна з цих п'яти команд складається у середньому з дев'яти людей: п'ять чи шість демінерів, одна людина – керівник групи, сьомий – заступник керівника, який може виконувати обов’язки як керівника, так і демінера за потреби, ще двоє – це парамедик та водій швидкої.

Така структура команди відповідає міжнародним стандартам. За великим рахунком, всі оператори протимінної діяльності мають працювати відповідно до такої ж структури.

Крім того, окрім міжнародних стандартів мають бути національні стандарти протимінної діяльності. В Україні таких стандартів, діючих на постійній основі, зараз немає. Тому ми керуємось внутрішніми стандартами DDG, які були розроблені саме для України.

В Україні наші команди сформовані та укомплектовані обладнанням таким чином, щоб виконувати технічне обстеження територій, ручне розмінування і очищення району бойових дій.

Кожен з цих методів передбачає різну техніку виконання і різну підготовку, яку мають пройти демінери. Також це впливає на різну денну продуктивність – мається на увазі кількість квадратних метрів, які за день може очистити команда.

— Хто фінансово допомагає Україні розміновувати території?

— Перш за все, це кошти міжнародних донорів – різних департаментів Європейської комісії, а також урядів європейських країн, або ж їхніх міністерств закордонних справ. Серед країн, які фінансово підтримують протимінну діяльність нашої організації, крім інституцій ЄС,  Швеція, Франція та Німеччина.

І звісно ж, є сильна підтримка від уряду США – як, до речі, одного з найбільших фінансових донорів підтримки гуманітарного розмінування у світі.

— Деякі фахівці наголошують, що існує певний стандарт щодо розмінування територій: рік війни – це десять років розмінування. Чи це так? За вашими оцінками, скільки реально часу знадобиться для повного розмінування Донбасу?

— Наразі, на жаль, ніхто вичерпно та точно в Україні не зможе відповісти на ваше питання. Я можу відповісти лише частково.

Отже, для того щоб чітко відповісти на це питання, в Україні має бути сформований і встановлений Національний орган з протимінної діяльності.

Також має бути загальна база, в яку б усі організації та всі учасники роботи з протимінної діяльності рапортували б та подавали інформацію.

Я маю зазначити, що тривалість процесу розмінування залежить не лише від розміру замінованої території. Це відомий факт – в Україні велика проблема. Україна – це країна, територія якої є однією з найбільш забруднених мінами не лише в Європі, а й взагалі у світі.

Тож питання – не лише про розмір, треба враховувати, скільки операторів протимінної діяльності працюють і розміновують ці території.

В Україні наразі – лише дві міжнародні організації – це Данська Група з розмінування (DDG) та Halo Trust. Ми спільними зусиллями займаємось гуманітарним розмінуванням, а також підтримуємо національного оператора протимінної діяльності – ДСНС, який також проводить гуманітарне розмінування.

Якщо порівнювати кількість таких операторів з іншими країнами – в Україні їх дуже мало. В інших країнах було, наприклад, до двадцяти операторів.

Тому так, тривалість розмінування залежатиме ще й від кількості команд, людей, які безпосередньо займатимуться розмінуванням. І, звісно ж, від фінансування.

— Що ще може впливати на процес розмінування?

— Ми маємо зважати, що конфлікт ще триває і можемо говорити про політичну залученість уряду України до планування гуманітарного розмінування. Однак конфлікт продовжується, ми щодня чуємо про зіткнення, в результаті яких залишаються також боєприпаси, що не вибухнули.

Розмінування – це дуже дорогий процес і досить важко знаходити донорське фінансування, якщо є ймовірність, що одну й ту саму територію доведеться розміновувати кілька разів підряд. Це не найкращий спосіб вирішення цієї ситуації.

Ми можемо очікувати, що з'явиться більше операторів тоді, як завершаться бойові дії. У такому разі територія зможе бути розмінована й одразу  повернена громаді, яка проживає на тій території.

— Правильно розумію – розмінування територій відбувається на підконтрольних уряду України територіях?

— Так, усе правильно. Крім того, маю ще зазначити, що ми не працюємо ближче, ніж за 5 км від лінії зіткнення – із міркувань безпеки, а також із міркувань можливостей повторного замінування територій.

Безпосередньо наша команда працює в Луганській області, а Halo Trust – у Донецькій. Однак інформування про мінну небезпеку, допомогу постраждалим від мін та адвокацію ми проводимо на території всієї Східної України.

— Якщо звернутися до досвіду роботи з розмінування в інших країнах, то в чому особливість цього процесу в Україні – окрім того, що наша країна, як ви вже згадували, має одну з найбільш забруднених мінами територію в світі?

— Якщо ми кажемо про різницю з іншими країнами, то тут, звісно, грає роль відсутність Національного органу з протимінної діяльності та Центру з протимінних операцій.

Незважаючи на те, що у грудні 2018 року Верховна Рада ухвалила закон "Про протимінну діяльність", його положення ще не були, на жаль, імплементовані.

Також не вистачає національних стандартів, яким мали б слідувати всі оператори з протимінної діяльності. Знову ж таки, вже існує дуже багато вимог в існуючому законодавстві щодо реєстрації, акредитації, імпорту різних товарів, які нам потрібні для проведення гуманітарного розмінування.

Є потреба в тому, щоб уряд України й органи влади були більше залучені до процесу розмінування, з централізованим Національним органом з протимінної діяльності.

Також є потреба і в співробітництві з іншими міністерствами, що прямо чи непрямо залучені до протимінної діяльності. Зокрема, міністерства освіти, міністерства охорони здоров'я, міністерства соціальної політики.

— З ваших слів складається, враження, що в Україні ведеться фрагментарна робота і ситуація потребує нагального вирішення.

— Так, саме це і маю на увазі. Можна також додати, що в Україні не вистачає стратегії й загального розуміння процесу.

Однак, незважаючи на всі ці перешкоди, ми бачимо, що є добра воля і уряду України, і міжнародної спільноти, і національного оператора.

Є необхідність залученості й фокусу від уряду України на протимінну діяльність – і розуміння "як це працює".

Те, що є наразі – це добре. Однак цього недостатньо.

Нам треба докласти трохи більше зусиль, спираючись, звісно, на існуючі можливості. Треба врахувати гарні приклади в інших країнах. Команда Данської Групи з розмінування має такий досвід, – і ми з радістю могли б ним поділитись в Україні.