Третя світова чи нова страшилка: експерт зважив ризики застосування ядерної зброї

Зараз багато говорять про можливість Третьої світової війни або ядерного конфлікту. Навколо цієї теми багато міфів та конспірології.

Щоб дізнатись більше, 24 канал поговорив з Юрієм Олійником, політологом-міжнародником, експертом Недержавного аналітичного центру "Українські студії стратегічних досліджень".

Чи є зараз у світі загроза глобального конфлікту між великими країнами?

Я би почав з дефініції, що ми називаємо глобальним конфліктом чи як деколи кажуть, Третьою світовою війною. Згадаємо, чим власне були Перша та Друга світові війни – протистоянням великих, найпотужніших воєнно та економічно країн.

Вони організовували свої блоки та воювали за вплив у світі, за те хто і як буде його контролювати. Йшла боротьба між правими ідеологіями, ліберальними та лівими. Світовий конфлікт, хоч може і не мати гарячої фази, але зазвичай нею завершується. Це стається в основному коли конфлікти переходять точку напруги. Тобто Світові війни не "падають як сніг на голову", але поступово готуються десятки років. Різні країни вступають у них у різний час.

Зараз ми бачимо цю фазу наростання з 2011 року – Близький Схід, Північна і Східна Африка, Україна – всі вони зачеплені такою "дугою нестабільності". Але не слід забувати, що таке відбувалося і під час Холодної війни. Вона теж була формою світового конфлікту, який не переріс у гарячий лише через ядерне стримування (хоч і був на межі).

Такий самий період як зараз, був у 1970-х роках. Тоді всі думали про зростання нестабільності на нижчому рівні, було багато локальних конфліктів. Серед них – кровопролитні війни Ізраїлю і арабських країн, найжорстокіша третя Індо-Пакистанська війна, яка визначила долю Східної Азії на 50 років вперед, а Бангладеш став незалежним. Додамо сюди перевороти та війни у Латинській Америці.

Через 10 років таки відбулося кілька великих зіткнень: це і вторгнення СРСР у Афганістан і війна Іраку та Ірану. В принципі, зараз можливий такий самий варіант.

Давайте розглянемо інтереси держав на глобальному рівні

Багато експертів вказує на протистояння Китаю та США. ЄС це більш інертна, хоч і проамериканська сила. А Росія більше проявляє себе як китайський агент впливу. Це ми можемо побачити у країнах Африки: Китай виступає "гарним слідчим", який приносить дешеві кредити, вкладає кошти в інфраструктуру, а Росія – посилає найманців, продає зброю, тобто "злий слідчий". 

Але в основному, вони намагаються зберігати паритет і разом витискати вплив західних держав. На Близькому Сході, незважаючи на відчутний російський вплив у Сирії та Ірані, Китай планує будувати бази, купує іранську нафту. І ми не можемо забувати, що насправді Іран і Росія обидва – "васали" Китаю зараз за рівнем впливу.

Сили в самому Ірані наразі не зацікавлені у прямому зіткненні з США. Радше – у поширенні свого впливу у мусульманському світі і розхитуванні своїх конкурентів з Саудівської Аравії (особливо на багатому нафтою сході Королівства, де живуть шиїти) і частково – Туреччини. Сполучені Штати зараз теж не зацікавлені у глобальному конфлікті. Вони Афганістан – 30-ти мільйонну аграрну державу – не можуть ніяк заспокоїти, переговори з Талібаном роблять про вихід військ. У Іраку досі 5000 солдатів присутні. Що вже говорити про 80-мільйонний Іран – потужну індустріальну державу. Таких воєн США не вела, мабуть, з 1945 року. Поки що світ залишається монополярним, він розповзається, Америка втрачає силу, але вона залишається, поки що, гегемоном.

Чи стане світ ближче до ядерної війни, якщо договір між США та Росією не продовжать?

Країн, які безпосередньо зацікавлені у ядерному розповсюдженні мало, хоча їх кількість зросла. У перспективі, договір СНО-3 ( останній діючий між Росією та США – ред. ) буде переглядатись. Можливо, США та Росія будуть виходити. Головне протиріччя між Росією та США – у збільшенні ракет середньої і ближньої дальності. Вони й так зробили багато ядерних бомб, але головне – це засоби доставки (ракети, літаки, підводні човни). Це – ключовий елемент систем ПРО і у глобальному стримуванні. Цікаво придивитись до Ізраїлю, який може завдати удару, якщо його інтереси будуть зачеплені.

Найбільший ядерний ризик зараз – новий Індо-Пакистанський конфлікт, де можливі обміни ударами артилерії та авіації . До того ж, там прийшли до влади більш радикальні та націоналістичні сили. Місцеві мусульмани незадоволені позбавленням Кашміру автономії. Ризик застосування однією з цих країн ядерної зброї під час конфлікту невеликий, але найбільш суттєвий серед інших держав.

Звичайно, Росія продовжує "бряцати зброєю", її доктрина вже останні 4 роки передбачає завдання превентивного ядерного удару у випадку загрози її інтересам. Втім, мені здається, що це скоріше така "поза", бо еліта Росії все ж орієнтована на Захід. Загрози з боку Росії є таким собі стримуванням. Хоча от Туреччина дозволяє собі і російські літаки збивати, хоча є членом НАТО.

Чи є у перспективі можливість протистояння Китаю та Росії?

Росія стала сировинним придатком для КНР, тож змушена орієнтуватися на політику Китаю. Якщо до Європи Китай продає товари широкого вжитку і високотехнологічні продукти… То що продає Росія? Нафту газ, дерево. "Силу Сибіру" не можуть ніяк добудувати.

Коли добудують, це буде фактор вагомий. Китайські підручники вказують, що Сибір та Далекий Схід РФ – незаконно вкрадені землі і це дійсно так. Наприклад, під час опіумних воєн у Китаю забрали Приамур’я. Але Китаю невигідно зараз втручатись та провокувати Росію проти себе військово.

Китай зацікавлений лише економічно "доїти" Росію, але щоб вона лишалась єдиною. Хоча є думка всередині Росії, що краще дружити з Заходом ніж з Китаєм. На щастя, вони поки обрали "євразійський шлях". Для України це добре. Бо якщо прийшов би новий Єльцін або Навальний, вони були б суто прозахідні. Курс зробили би на вступ до НАТО та ЄС, то Україну б поділили між собою та Європою. По Донбасу та Криму йде фронт холодної Третьої світової між Китаєм та США, яка може перейти у гарячу фазу.

Які можна дати прогнози на найближчий час?

Через 20-30 або 40 років шанси на великий конфлікт, можливо із застосуванням ядерної зброї, будуть більші. Але все залежатиме від розвитку військової техніки, роботизації армії, покращення штучного інтелекту. Він зможе значно зменшити час на обрахунок стратегій і полегшити вплив політичний, інформаційний на військові операції. Яка держава першою розвине усі ці технології, вона великий козир одержить і може ризикнути посилити свій реальний вплив у світі.

Загроза обмеженого ядерного конфлікту зросте, якщо буде загроза економічному та політичному виживанню ядерних держав, насамперед Китаю. США буде флотом провокувати КНР пропливаючи у протоках, блокуючи узбережжя та торгівлю.

Щодо торговельної війни, то вона хоч і йде на деескалацію, але потім може спалахнути знов. Зараз КНР та США не хочуть переходити до військово-політичного конфлікту, вони не готові. Але от політичний вплив вони намагатимуться посилити руками союзників. Китай слабший, але хитріший.

США під головуванням Дональда Трампа змінює тактику, відходить від глобалізму попередніх років, підтримки усіх революцій. Тепер політика більш національна, підтримка такої собі місцевої буржуазії і місцевої економіки. Якщо Трамп програє вибори, то глобальна повістка дня може повернутися, але зробити це буде непросто. Я вважаю, що з такими настроями, як зараз в Америці, з реноме Трампа, шанси у нього виграти — 60-70%. Якщо виграє, то буде продовжувати будувати свою політику ще 4 роки. Україні треба розвивати контакти і з Республіканцями і з Демократами одночасно, бо зараз наша політична еліта повністю орієнтована на других.

У Демократів немає гарних кандидатів, щоб опонувати. Програш Трампа ризикований для Сполучених Штатів, бо всередині може бути незадоволення, буде ризик наростання внутрішнього конфлікту. А розділена країна не встоїть. Скоріш за все, Америка таки піде з Іраку та Афганістану. Можливо і з Кореї теж. Але мінімальні бази будуть збережені у Саудівській Аравії, Омані, Катарі.

Як у цьому світі жити Україні?

Роззирнутися довкола, оцінити ситуацію і наше місце у світі. У економічному плані ми країна не четвертого світу, але десь посередині між другим та третім. Ми маємо перспективи бути регіональним лідером, як Туреччина. Але для цього потрібно багато чого зробити. Треба кооперуватись з країнами Чорноморського басейну і з країнами Центрально-Східної Європи, які зацікавлені у стримуванні Росії.

Самим нам треба укріплювати політику, економіку та армію. Просувати свої інтереси у світі, не залежати від думки політиків інших країн. Розвивати дружні відносини насамперед з Румунією, Грузією, прибалтами, Туреччиною. Анкара у нашій зоні впливу, маємо спільні інтереси, хоч вони зараз з Росією намагається грати у власну регіональну гру. Туреччині Україна була б цікава, якби вона проявляла рішучість у військово-політичному плані, якби була послідовною у власній політиці щодо Криму, захисту торгівлі на Чорному морі.