Юрій Нікітін: Приватизація держмайна – це не «дерибан»

Заступник голови Фонду державного майна України Юрій Нікітін в ексклюзивному інтерв'ю розповів сайту "24", на якому етапі нині процес приведення до ладу державної власності, з якими питаннями доводиться стикатися при підготовці об'єктів та як пришвидшити процес.

У січні 2018 року Верховна Рада прийняла закон про приватизацію держмайна. Ним була спрощена класифікація об'єктів приватизації (великі чи малі), змінився підхід до продажу малих і великих підприємств. Новий закон чітко встановлює термін приватизації. Головний сенс – у спрощенні процедури приватизації, відзначили законодавці.

Але для неспеціалістів ще залишається багато питань. Їх ми й задали Юрію Нікітіну.

Ви повідомили про 150 тисяч об'єктів, прийнятих "під опіку" ФДМУ, і по 120 тисячах з яких вже проведена аналітична робота. Що це за 30 тисяч об'єктів, що залишилися? Які рішення щодо них прийматимуться? У суспільстві таке розуміння, що держмайно може бути або приватизоване, або передане в оренду, правильно?

Так. Але ще є передача таких об'єктів з державної власності у комунальну, наприклад. Передача в оренду, в концесію, приватизація, передача з державної у комунальну власність, передача в державне приватне партнерство, і навіть крайній захід – списання, все це є управлінськими рішеннями.

150 тисяч об'єктів, про які ми повідомляли, – це пласт, який сформувався якраз у процесі приватизації підприємств. Коли формувалися статутні капітали, майно цих підприємств, акціонерних товариств, то були певні обмеження на приватизацію певних видів об'єктів, як дитячий садок, житловий фонд, об'єкти соціальної інфраструктури, захисних споруд. А ті 150 тисяч об'єктів – це не тільки підприємства, а і стільці, і столи, які належали об'єктам, що не підлягали приватизації, тим же дитсадкам. Це і житловий фонд – те житло, яке будувалося тими підприємствами в радянські часи, та в якому жили й досі живуть люди. От це і є той пласт майна. Тоді його було близько 150 тисяч об'єктів, зараз цифра дещо підростає, тому що об'єкти готуються до приватизації. По більшій частині рішення прийняті. І є ті, з якими треба щось робити.

Наприклад: житловий фонд не підлягає приватизації як об'єкт. Люди, які там проживають на законних підставах, мають право приватизувати свою частину, хтось це вже зробив. Але формально будинок перебуває у державній власності. Які управлінські рішення тут можна прийняти? Логічно передати його органам комунальної власності, оскільки вони опікуються житлом. І такі процеси йдуть. Але там, де було все більш-менш просто – рішення реалізовані. Залишилися об'єкти, де є якісь питання, щось заважає. Але ми працюємо, з кожним окремим органом місцевого самоврядування, щоб знайти розумні рішення.

Також у нас є й інші варіанти, якщо говорити про житло. У нас впроваджено таку інституцію як ОСББ, які створюють свої об'єднання щодо управління цими будинками. Ми відпрацьовуємо механізм передачі. Там по-хорошому потрібно внести деякі зміни у постанови Кабміну. Але аналіз показав, що є й інший шлях, законний, щоб передати навіть без цих змін. Ми два тижні тому проводили переговори з громадською організацією, яка займається питаннями ОСББ, домовились, що продовжимо співпрацю, щоб створювалися такі об'єднання співвласників, і ми готові будемо їм передавати.

Також є майно, яке колись не підлягало приватизації, але законодавство змінилося або обставини. Наприклад, той же дитячий садок десь у селі, який вже давно не використовується.

Пріоритети в управлінських рішеннях розставлені, давно. Є відповідний спільний наказ Фонду і Мінекономіки. Якщо можна приватизувати – пріоритет приватизація. Якщо є охочі взяти в оренду – оренда. Якщо немає попиту на приватизацію, питаємо органи місцевого самоврядування – чи потрібне їм це майно.

Ще нюанс – не все державне майно можна передати в комунальну власність безоплатно. І якщо вже все вичерпано – попиту немає, в оренду ніхто не хоче брати, комунальщикам воно теж не потрібне, аж тоді вже відбувається списання цього майна. Але процедура списання – теж рішення. Наприклад, списуємо якийсь конвектор. Він не потрібен як конвектор, але він містить якусь кількість металу. Тому – реалізуємо його як вторсировину. І все одно виручені кошти йдуть до бюджету. Але якщо це майно стоятиме ще 10 років – то і металолому не буде.

Наскільки високий корупційний ризик, що таким чином спишуть якийсь цілком придатний об'єкт як вторсировину?

Технічно це зробити неможливо. Кожен об'єкт готується для приватизації не однією людиною, це процес, який контролюється на усіх етапах багатьма людьми. Навіть більше, на нашому сайті є онлайн-перелік таких об'єктів, по усіх регіонах. Від великих до маленьких. За процесом спостерігає багато очей.

Ви сказали про труднощі з прийняттям рішень по певних об'єктах. Які саме це об'єкти та в чому полягають труднощі?

У нас є значний пласт об'єктів, більше тисячі, десь 1200, цивільної оборони, так звані сховища. Вони не підлягають приватизації. Але їх можна передавати в оренду за умови, що орендар забезпечить можливість їхнього використання за призначенням у випадку необхідності. Але нелогічно виглядає, коли управляє такими об'єктами орган приватизації. А Фонд створений саме для того, щоб перевести власність з державної форми в якусь іншу. Тому ми намагаємося співпрацювати з відповідною службою, яка у нас опікується питаннями цивільної оборони.

Є таке поняття як фонд захисних споруд, це не організація, а фактично перелік цих споруд з прив'язкою до конкретних місць, він зараз формується, процес іде, ДСНС цим займається. І ми намагаємось, щоб в процесі формування вони чітко дали відповіді на ці питання.

Наприклад, ми пропонували Одеській міській раді прийняти в комунальну власність давно збанкрутіле підприємство. Воно колись було приватизоване, потім визнане банкрутом. Але бомбосховище є державним майном. Ми запропонували його прийняти у комунальну власність, тому що згідно з кодексом про цивільний захист саме на місцеве самоврядування покладено функції щодо забезпечення захисту для населення. Вони проаналізували й відповіли: це сховище було збудоване конкретно для працівників того підприємства, нині такої необхідності немає, бо там давно ніхто не працює. Для мешканців, які там проживають, це сховище теж не придатне, оскільки воно досить віддалене. Отже, з точки зору цивільного захисту воно вже не потрібне саме як бомбосховище. Будемо виходити з пропозицією до ДСНС щодо списання його як об'єкта захисту, і воно стане об'єктом приватизації. І такі випадки – нормальна практика. І вже після цього буде звичайна процедура: будуть охочі приватизувати – продаємо, хтось захоче взяти в оренду – віддамо в оренду.

До інвентаризації таких об'єктів Фонд має стосунок?

Ми із залученням органів місцевого самоврядування проводимо облік і паспортизацію цього майна. І практично на 80% від всієї кількості цих об'єктів інвентаризація проведена. Є придатні, є умовно придатні, коли треба дещо відновити. Деякі за результатами проведеної комісії непридатні. І за цим переліком зі службою цивільного захисту ми активно працюємо, щоб визначити, що потрібно, що ні.

Якщо комунальники кажуть – щось їм потрібне, будь ласка – забирайте і використовуєте за призначенням.

По якій кількості з тих 1200 об'єктів цивільної оборони прийняті рішення? Половина?

Ні, менше, на жаль. Воно ще й загальмувалося через те, що не остаточно сформовані критерії щодо віднесення їх до цього фонду захисних споруд.

Але нам бюджет коштів на їхнє утримання і ремонт не виділяє. Ми вже вивертаємося як можемо, вмовляємо балансоутримувачів їх підтримувати, шукаємо інші компанії, які готові підтримувати це майно. Це не так просто.

Наскільки прозорий процес прийняття управлінських рішень? Як журналістам чи іншим представникам громадськості його простежити?

Якщо взяти перелік цього всього і десь його вивісити – боюсь, масштаб дуже великий буде. Але якщо є запити щодо конкретного майна – будь ласка, ми відкриті. У нас пріоритет такий: якщо щось можна приватизувати – воно йде на приватизацію, потрапляє у перелік таких об'єктів, а ці списки вже є на сайті Фонду, вони відкриті.

Розкажіть про план з управлінських рішень на регіональному рівні. Як його виконують, як швидко?

План у нас дуже простий. По всіх об'єктах, які залишилися, повинно бути прийняте рішення, по 100%. І по тих об'єктах, які не щойно з'явилися, на 99% прийняті управлінські рішення. Щось вже приватизовано, щось передане в оренду. Завдання для наших колег у регіонах, а вони у нас є органами, які безпосередньо управляють цим майном, – по 100% майна повинні бути прийняті рішення, і далі – вони повинні бути реалізовані, за цим стежимо. І вони реалізовуються. Можливо, не так швидко, але є чимало факторів, які не від нас залежать. Коли говоримо про передачу у комунальну власність, наприклад, це повинно бути рішення сесії місцевої ради. Є випадки, наприклад – житловий будинок, де створене ОСББ, але ми тоді ще не відпрацювали механізм передачі напряму, пропонували передати в комунальну власність. Але вони відмовлялися.

А є ж рішення Конституційного суду, який сказав, що все спільне майно – зовнішні стіни, стеля, сходи, щитові, прибудинкова територія – це спільна сумісна власність власників квартир. Тобто, де-юре це і не державна власність. І ми лише намагаємося виконати функцію остаточної передачі їм. Тому ми більш активно почали відпрацьовувати механізм, щоб напряму передавати ОСББ.

Чи в історії Фонду були зафіксовані порушення при прийнятті управлінських рішень, чи було когось покарано? Чи втручалися правоохоронці?

Можливо, десь щось і траплялось, це ж процес не сьогоднішній, можливо, я про щось не знаю. Але якщо проаналізувати набір юридичних дій, які можуть здійснювати органи приватизації, де і що вони можуть порушити, все досить просто. Можна приватизувати – йде на приватизацію. Помилитися щодо можливості приватизації гіпотетично можливо, але я не знаю таких випадків. Іноді надходять запити від правоохоронних органів щодо якогось майна.

Але Фонд не є єдиним органом, який управляє державним майном у країні. У нас кожне міністерство наділене функцією управління держмайном через державні підприємства, і вони також наділені повноваженнями приймати управлінські рішення щодо такого майна, в тому числі – і про відчуження.

Крім приватизації, яка йде на підставі закону, є механізм відчуження державного майна через постанову Кабміну, через закон про управління державним майном, там теж процедура аукціону, все прозоро. Але іноді по тих об'єктах є запити до Фонду, бо в деяких випадках по нерухомому майну, по повітряних судах, залізниці Фонд повинен давати згоду на таку дію.

А чия відповідальність, якщо, наприклад, "помилилися" щодо можливості приватизації? Фонду чи персональна чиновника?

Відповідальність конкретно тих, хто приймав таке рішення.

Прізвища та імена, які стоять у рішенні?

Так. Тому йде досить суттєвий аналіз щодо того, чи підлягає об'єкт приватизації. Поки що я таких випадків "помиляння" не знаю.

Ваш особистий план дій на найближчий час?

Основне – хочемо максимально вирішити ситуацію з об'єктами, які не підлягають приватизації – житловий фонд, об'єкти цивільного захисту. Щоб реалізувати управлінські рішення по них.

По інших напрямках – приватизації, передачі в оренду – процеси більш-менш ідуть.

У нас зараз популярно "шерстити" законодавство, щось скасувати, нове написати. У вашій "парафії" є щось таке, на Вашу думку, що можна було б законодавчо доопрацювати?

Ми аналізували, чи необхідно приймати щось нове на рівні закону. Поки що не бачимо нічого такого. Були роздуми зобов'язати законом органи місцевого самоврядування приймати майно беззаперечно. Але це не вирішується законом. Ради можуть приймати чи не приймати.

Щодо приватизації великих об'єктів, стратегічних. На Вашу думку, наскільки досконало законодавчо виписана процедура?

Нормально виписана, треба реалізовувати. Закон уже розділили на великі й малі об'єкти, щоб не було плутанини. Критерії вартості й процедури для великих – інакші. Там – залучення радника. З точки зору світової практики – це нормальна практика. В Україні в кінці 90-х – початку 2000-х деякі об'єкти так продавалися, з залученням радника. На той час – успішно. Зараз за ціною важко порівнювати, через 20 років.

Сьогодні по одному об'єкту процедура відбору радника проведена, він відібраний, його схвалив Кабмін, він почав працювати. Це "Центренерго". Можна вважати це пілотним проектом. Він буде законний, але перший такий. Радник відібраний компетентний. Ernst & Young як головна компанія, але він же йшов у консорціумі з юридичними та інвестиційними радниками. Думаю, об'єкт до приватизації вони підготують. У Фонді фахівців такого високого рангу не так багато. І підготувати об'єкт так, щоб він був зрозумілим серйозним гравцям на ринку, інвесторам – фахівцям Фонду, відверто кажучи, важко. Причому ж радник зацікавлений у тому, щоб продаж відбувся, бо левову частку коштів свого гонорару він отримає лише за умови продажу об'єкта.

А як об'єкт виставлятиметься на продаж – залежатиме від різних обставин. Хоча ж план на надходження до бюджету ніхто не скасовував, без продажу цих великих "фішок" його вже не виконаєш. Втім, продаж – аукціон, тільки на підвищення, мінімум 2 учасники.

Треба працювати. Колеги обіцяють, що нормативні акти, потрібні щоб закон остаточно запрацював, будуть прийняті, і далі процедури підуть. Я думаю, що все спрацює.

Якщо взяти глобально – що найбільше заважає в Україні процесам приватизації державного майна?

Важко сказати, що конкретно заважає. Можливо – саме сприйняття суспільством цього процесу, коли вважають його "дерибаном" державного майна. Якщо думка суспільства змінюватиметься, що це нормально, коли держава не має такого масиву активів, який не використовує, а його використовують ті, хто з ним реально працює, то і процес піде легше.

У Фонді державного майна запевнюють, що якраз дуже багато працюють над тим, щоб донести до суспільства реальність необхідності приватизації державного майна. Досі це був досить закритий орган. За останні рік-два він змінив курс на відкритість. Потрібно трохи часу, свободи й успіху. А стежити за новинами приватизації держмайна в тому числі можна напряму через офіційну сторінку Юрія Нікітіна у ФБ.