Володимир Гончаренко: “Велике щастя — бути художником”

Фото з архіву Херсонського обласного художнього музею ім. О.О.Шовкуненка.

“Від Дніпра до Закарпаття” — так назвав свою персональну виставку херсонський художник Володимир Гончаренко. І хоча вона була доступна для відвідувачів нашого художнього музею ім. О. Шовкуненка ще перед святкуванням Дня міста, офіційне її відкриття відбулося 20 вересня. Але не тільки дню народження Херсона присвячена подія — влітку художник відсвяткував свій ювілей — 65-річчя. Тож приймайте гарний подарунок від ювіляра!

Експозиція вийшла невеличка, камерна, але дуже насичена — враженнями, місцями, техніками (улюблена художником акварель, пастель, олія) і позитивна. Всі роботи були створені за останній час на пленерах. Взагалі, Володимир Іванович відомий своєю непосидючістю (жоден пленер без нього не відбувається), творчою активністю і якимось особливим вмінням бачити навколишній світ.

Отже, Південь України та її Захід, такі різні, але як гармонійно поєднуються в одному невеличкому виставковому просторі!

Володимире Івановичу, чому “до пари” Херсонщині Ви обрали саме Закарпаття?

Насправді, я хотів зробити виставку, присвячену Закарпаттю, але музейники настояли на тому, щоб додати і рідні краєвиди. Щоб експозиція вийшла цілісною, я обрав лише один куточок Херсонщини — базу відпочинку “Чайка”, де ми гостювали два дні на пленері. Тож, вся херсонська частина виставки зроблена за два дні. Велику виставку, присвячену Півдню і Заходу, я вже робив, а тут вийшла компактна. Це невеличкі пункт А і пункт Б — а між ними є в мене роботи з інших куточків країни. Міг би бути більш великий зріз: Херсонщина, Миколаївщина, Чернігівщина, Київ, Крим…

На фоні інших регіонів Херсонщина відрізняється?

Все відрізняється. На Чернігівщині теж красиві місця, гори річки — але зовсім інше. Навіть Кінбурська коса на Миколаївщині трішечки вже інша. Наша Терндрівська коса переходить в Кінбурнську, але вона ще незаймана, така заповідна, і по кольорах інша. Взагалі, я мрію зробити велику виставку, присвячену Херсонщині, її різним куточкам, бо я її майже всю об'їздив — Берислав, Скадовськ, Генічеськ, Лазурне, Горностаївка. Буквально за 2 години їдемо на пленер в Горностаївку, де ми будемо брати участь у днях села. Більш того, я хотів би, щоб вийшов альбом, де Херсонщина була б представлена найбільш повно, бо такого в нас нема.

Який колір для Вас як для художника має Херсонщина?

Вона напевно зелена, якщо літо, але влітку я її майже не пишу — більше люблю осінь. Я люблю, коли вона охриста, золота, спокійна — це мені більше подобається. На Закарпатті ми бували тільки на початку осені. Хоча по кольорах є паралель, але по ландшафту зовсім інше: у нас горизонталь — у них більше вертикаль. І це цікаво, ці протилежності одна одну доповнюють.

Звідки в Вас така любов до природи, до пейзажів?

З одного боку, кажуть, що пейзаж легко писати, що якщо художник не вміє нічого малювати, то він пише пейзаж. Але покійний Георгій Петрович Петров казав: “Пейзажі пишуть всі, а пейзажистів мало”. Бо пейзаж — це портрет природи, а портрет — це завжди складно. Намалювати пейзаж — це не намалювати деревину і річку, а намалювати якийсь стан — твій стан, стан природи. Якщо ти пишеш на натурі — це етюди, а якщо в майстерні — це вже картина. На цій виставці є такі  роботи — “12-й причал”. Картина задумана і зроблена в майстерні — таке на натурі не напишеш. Або, скажімо, робота “На перехресті часів” теж писалася на досвіді пейзажиста, але вона придумана, написана по пам'яті.

А що Вам більш до душі — робота не пленері чи в майстерні?

Працювати над тим, що ти бачиш і малюєш — це просто необхідність для художника. Пленерний живопис натури удосконалює майстерність, виявляє зір. Коли ти пишеш на натурі, ти відчуваєш і ці звуки, і ці запахи, і все-все. Воно діє на підсвідомість. Інколи працюєш на автопілоті, сам не знаєш, що робиш. Зробив — як прокинувся, і не розумієш, чи це добре, чи погано… Але на натурі велику роботу дуже складно писати, то вже картини пишуть в майстерні, і цей матеріал теж повинен бути. Зараз, на жаль, і я так працюю, і більшість художників — прийшли з планшетами, фотоапаратами, “нащьолкали”… Але це теж треба вміти зі свого фотоматеріалу щось зробити.

І скільки часу присвячуєте малюванню?

Якщо чимось не зайнятий по життю — весь час присвячую. Інколи викроюєш час для якихось необхідних справ. А якби художнику дали їсти, де жити і фарби — то він би малював і нічого б іншого не робив. Це велике щастя — бути художником.

P.S. Прямуючи на виставку Володимира Гончаренка, не пропустить ще один його твір — картину «На перехресті часів» в холі музею. Одна з найвідоміших вулиць Херсона зображена одразу в двох часах: у сучасності та століття тому… Це “найсвіжіша” робота — закінчена за півдня до святкування Дня міста.