У польотах на Марс поки що немає сенсу — астрофізик

Астрофізик, член Європейського космічного агентства (ECA), директор освітньої лабораторії в науковому центрі «Коперник» у Варшаві Якуб Бохінський у студії Громадського, 7 липня 2018 року

Науковці вперше виявили на Марсі воду в рідкому стані. Це вагоме відкриття і ще один крок до можливої колонізації червоної планети в майбутньому. Утім, чи є в цьому сенс?

Якуб Бохінський — астрофізик, член Європейського космічного агентства та директор освітньої лабораторії в науковому центрі «Коперник» у Варшаві. Він переконаний, що польоти на Марс — принаймні поки що — не на часі, адже не матимуть жодного практичного застосування.

Над якими космічними місіями в такому разі варто працювати, яка роль у дослідженні космосу Ілона Маска, і чому подібні відкриття є важливими навіть для водіїв вантажівок — в інтерв'ю Якуба Бохінського Громадському.

Часто в медіа ми бачимо, наприклад, що науковці вперше зробили світлини атмосфери Юпітера. Або нещодавно — вперше побачили, як народжується планета поза Сонячною системою. Це завжди цікаві зображення, але мало хто серед людей насправді розуміє, про що йдеться. Чому схожі відкриття важливі для людства, а надто якщо мова про планети поза Сонячною системою?

Одного разу я зустрів водія вантажівки, який прямо мене запитав: пане астрономе, я плачу податки, завдяки яким ви можете працювати. Що мені дає ваша робота? Тож я задумався: до чого в майбутньому можуть призвести мої досліди? Я вивчав планети поза Сонячною системою — намагався з'ясувати, багато їх чи мало. Після розмови з ним і довгих роздумів про користь своєї праці, я змінив фокус. Насправді дослідження планет поза Сонячною системою є поглядом на нашу Землю.

Якби ми хотіли зробити хороший науковий експеримент, то взяли б сто планет, до кожної додали б вуглекислого газу в різній кількості, а відтак дивилися б, що із цими планетами станеться.

Деякі, можливо, мали б екологічні проблеми, а інші навпаки збагатилися б. Але ми не маємо цих планет. Ми маємо лише одну, і експериментуємо із цією планетою щодня.

Якби у Всесвіті було сто таких планет, але з різним рівнем вуглекислого газу? Замість того, щоб створювати такий експеримент, ми можемо його просто знайти. І це те, чим я зокрема займаюся. Шукаю такі місця у Всесвіті, які дадуть відповіді на питання: що буде з нашою Землею? Зокрема, чи підвищення рівня вуглекислого газу та збільшення температури на планеті призведе до катастрофи.

Уперше я про це замислився лише після зустрічі з тим водієм. Але завдяки цьому через декілька тижнів я мав для нього відповідь. Мої досліди впливають на те, чи ти їздитимеш такою самою вантажівкою, як зараз, чи електромобілем.

Центр науки «Копернік», крім всього іншого, займається освітою й популяризацією науки серед дітей. Але часто в суспільстві існує тверде переконання, що наука, а надто фізика, астрофізика — це заняття для хлопців, а не для дівчат. Як боротися з таким стереотипом, і хто це має робити? Школа, родичі, держава в цілому?

Це дуже актуальне питання, яке ми ставимо собі щодня. Торік в Ірландії провели дослідження. Воно показало, що дівчата на пізніших етапах освіти є менш зацікавленими в технологіях не тому, що йдеться про технології, а тому, для чого ці технології зазвичай використовують.

Якщо вони спрямовані на те, щоб збудувати «класне вибухове щось», то дівчата можуть відповісти: «нас це не цікавить». Якби ми розвивали технології, які б допомагали іншим людям, то, можливо, вони були б у цьому зацікавлені.

Ірландці зауважили, якщо ми хочемо в цікавий спосіб запровадити освітні проекти, пов’язані з технологіями, то мусимо надавати цим технологіям такий сенс, який ніс би користь суспільству.

У Польщі, коли обираємо тему проекту, звертаємо увагу на те, щоб вона була цікавою для обох статей. Але також і для старших, молодших, мешканців великих міст і сіл тощо.

Які це проекти?

Один з найцікавіших проектів, який ми реалізуємо з Європейською космічною агенцією, — діти мають збудувати супутник. Але ми робимо це не просто для тесту чи забави. Як центр ми хочемо підтримувати так звану науку дослідницьких методів. Щоб наше суспільство розуміло, яким чином науковці працюють.

Тому ми кажемо дітям: придумайте таку космічну місію, яку вдасться реалізувати тільки за допомогою супутника. Якщо ви її придумаєте і збудуєте супутник, то в нас є ракета, на якій ми його запустимо на орбіту. Ваше завдання — вигадати дослідницьку мету, застосувати до неї технології, зібрати супутник. Але, що цікавіше — зібрати на це гроші, організуватися командою, і за півроку праці мати готовий робочий супутник.

Так діти вчаться не лише дослідницьким методам, але також тому, що в реальності все це коштує грошей, які потрібно знайти. Й це стане їм у нагоді в майбутньому, навіть якщо вони не стануть науковцями. У бізнесі чи громадській діяльності.

Нещодавно весь світ у прямому ефірі спостерігав, як Ілон Маск на ракеті Falcon Heavy запустив у космос свою Tesla з піснею Девіда Боуї. Проте також були люди, які поставилися до цього дуже скептично. На ваш погляд, те, як це робить Ілон Маск, радше просто розвага, чи все ж ефективний спосіб зробити складні теми популярними серед людей?

Ілон робить дві хороші речі. По-перше, на SpaseX він учиться через невдачі. Він запускав ракети, вони вибухали, а він робив висновки, висилав знову — вони вибухали, і так далі, поки йому це не вдалося. У нього немає страху показати слабку сторону. І це те, чого ми всі можемо навчитися.

Колись я не міг публічно виступати — був не надто сміливою людиною. Мені допомогло те, що я сам собі в цьому зізнався, і сказав усім, що відтепер повинен стати сміливішим. Але передусім потрібно визнати свої невдачі.

По-друге, чорт забирай, життя має бути цікавим. Те, що Маск дозволяє собі запустити в космос автомобіль, приковує нашу увагу. Однак він робить це не лише для розваги. Він розуміє: якщо до всього підходити дуже серйозно, то життя буде надто нудним. Чудово, що інколи такими дивними вчинками йому вдається привернути увагу різних поколінь.

Однією з найпопулярніших тем у сфері космічних технологій і в масовій культурі сьогодні є колонізація Марсу. Наскільки ми є близькими, або навпаки, далекими до цього? І які є об'єктивні умови для експлуатації середовища на планеті для життя людей?

Річ не лише в колонізації, адже це трохи звужує поле. Для створення на Марсі колонії, яка зможе сама себе утримувати, треба хоча б мільйон колоністів. Який шанс того, що найближчим часом на Марс переселиться мільйон людей? Найбільша проблема полягатиме навіть не в технології чи транспортуванні. Найбільша проблема — навіщо летіти на Марс? Чи є якась бізнес-ідея для цього? Що колонія мала б робити такого в перші роки? Чим вона мала б обмінюватися із Землею, щоб вижити?

Деякі фірми спробували знайти на це відповідь. Одна із них сказала: полетимо на Марс і зніматимемо там реаліті-шоу. Буде замкнута колонія, всюди стоятимуть камери, і можна буде дивитися шоу про те, як люди живуть на Марсі. Реалізація коштувала мільярди, ці гроші готові були виділити.

Але за декілька років медіакомпанія від цього відмовилася, адже зрозуміла, що спостереження за тим, як люди на Марсі поволі вмирають від нестачі ресурсів, — не найкращий бізнес. А шанси, що люди там загинули б, дуже великі.

Та, окрім цієї медійної мети, дотепер ніхто не сформував бізнесової цілі, навіщо летіти на Марс. Навіть Ілон Маск казав, що бере на себе роль посередника. Тобто він готовий прокласти шлях до Марсу, але світ мусить запропонувати, навіщо туди летіти.

Це так само, як польоти між Європою і США. Якби не було бізнесового приводу літати в Америку, то ніхто через Атлантику не літав би. Отже, ми потребуємо хорошого комерційного приводу для польотів на червону планету. Окрім, звісно, тої причини, про яку раніше казав Маск: людство зможе врятуватися там від катастрофи на Землі. Але, відверто кажучи, нині іншого приводу немає.

Тобто сьогодні це радше не на часі?

Гадаю, що далі відбуватиметься щось таке, як свого часу з польотами на Місяць. Ми полетіли туди, висадилися, пограли в гольф, устромили прапори й повернулися на Землю. Думаю, що польоти на Марс найближчим часом виглядатимуть більш-менш так само. Полетимо туди, подивимося, повернемося на Землю, і будемо думати над тим, для чого там залишатися постійно. Я наразі не маю на це відповіді, але якби хтось мав якісь ідеї, — супер. Я б дуже хотів побачити, як наші внуки полетять на Марс.

Якщо не Марс, тоді які інші місії повинні бути в пріоритеті для людей?

Є декілька цікавих ідей. По-перше, ми дедалі частіше літаємо на земну орбіту. З одного боку, щоб експериментувати над людською фізіологією, щоб створювати там медикаменти тощо.

Також нині дуже стрімко розвивається сфера космічного туризму. Уже є декілька фірм, які конкурують за те, щоб возити астронавтів-аматорів у космос. Ціни на це падають, тож я думаю, що невдовзі космічний туризм по-справжньому оживе.

Але є ще один дуже цікавий аспект — видобуток копалин на астероїдах. Коли я думаю про це, щоразу уявляю собі шахтаря з кіркою в космосі. Великі світові фірми вже підрахували вартість мінералів в астероїдах, які обертаються поблизу Землі. І шукають інвесторів для того, щоб схопити астероїди, розташувати їх на земній орбіті й видобувати з них корисні копалини. І якщо дати відповідь на питання, навіщо літати в космос найближчим часом, то це може бути найпривабливішим варіантом.

Нещодавно Трамп заявив, що скоро розпочнеться робота над створенням нових американських військ, так званих «космічних сил». І додав, що це є питанням національної безпеки. Космос дедалі частіше стає простором не тільки для досліджень, але й місцем для політики. На ваш погляд, наскільки такі речі є небезпечними?

Від самого початку космос був політичною ареною. І коли йшлося про запуск супутників, і про висадку на Місяць. Усі ці речі супроводжувалися пропагандистськими акціями, які мусили показати людям, хто насильніший у світі. Політика завжди була в космосі, але останніми роками вона набула комерційного характеру.

Увесь космічний ринок сьогодні — це понад 300 мільярдів доларів. І він дедалі більше відкривається на комерційні пропозиції. Створення космічних військ виглядає, ніби Трамп просто називає новим іменем те, що США й так роблять уже багато років. Їхня військова присутність в космосі дуже велика — це і шпигунські супутники, й інформаційні технології. Тому мені здається, що це просто нова назва для того, що вже і так існує.

Можна сказати, що нині Сполучені Штати намагаються монополізувати космічну сферу. Звісно, є ще Китай, але там ситуація геть інша. А як свою роль в освоєнні космосу бачить Європа?

Є два способи. Передусім ідеться про наукові дослідження, на яких сьогодні багато концентруються. Також працюють над підготовкою цілої серії космічних місій. Будують супутники, телескопи. За підтримки ЄС споруджується найбільша у світі мережа супутників для спостереження за Землею — вона називається Copernicus. Ця мережа в режимі реального часу показуватиме кліматичні зміни, спостерігатиме за Землею з допомогою радарів. З цього може користатися ціла європейська промисловість, але наразі мережу використовують з-за меж Європи.

Але, крім дослідницької мети, йдеться також про спостереження за Землею в комерційних цілях, щоб на основі цих спостережень розвивати бізнес в ЄС. Ну і, звісно ж, Європа хоче мати доступ до космосу. Британці — хоча вони мають пройти Брекзит — публічно заявили, що протягом найближчих років хочуть зайняти 10% світового космічного ринку. Це амбітна мета, але вони вже контролюють 7%. Тож деякі європейські країни рухаються до того, щоб комерціалізувати космос.

Ми говорили про освіту, про дослідження планет поза сонячною системою. Чи вірите ви в позаземне життя?

Скажу так: наші дослідження свідчать, що лише в нашій галактиці є близько 100 мільярдів планет. На близько 40% із них повинна бути вода. І якби хтось мене запитав, чи вірю я в те, що на якійсь із 40 мільярдів планет існує життя, то я б спитав би у відповідь: а який шанс того, що на жодній із них життя немає? Я вважаю, що шанси на позаземне життя є.

Але інша річ, що я розумію під цим життям. Для мене це риби, бактерії, маленькі водні істоти. Не обов'язково йдеться про інопланетян, які нас атакують. Звісно, вони можуть існувати, ба більше, бути набагато розвинутішими від нас. Водночас їх можуть не цікавити польоти нікуди, вони собі сидять і грають у віртуальні ігри. Вони не повинні мати таке саме життя, як у нас. Але чи воно існує? Сподіваюся. Цілком імовірно, що хоча б в одній з мільярдів галактик таке життя є.