Як вступити до НАТО. Три історії успіхів та невдач із Західних Балкан

Вступ України до НАТО в останні місяці став чи не найгарячішою темою для обговорення серед політиків та експертів. На червневому саміті в Брюсселі члени Альянсу підтвердили комюніке від 2008 року стосовно того, що Україна стане членом НАТО з Планом дій по членству (ПДЧ) як невід’ємною частиною цього процесу.

Президент Володимир Зеленський “запросив” у НАТО конкретний перелік реформ та вимог, які Україні слід виконати, аби отримати членство в Альянсі. Поки відповідь не надійшла, Суспільне вирішило проаналізувати три “кейси” інтеграції до НАТО країн Західних Балкан, які можуть бути прикладом того, як варто, і як не варто вибудовувати стратегію та практику приєднання до Північноатлантичного альянсу.

Північна Македонія. Хочеш в НАТО – зміни назву

Наразі “наймолодшим” членом НАТО є Північна Македонія, яка приєдналася до Альянсу 27 березня 2020 року. Втім, План дій щодо членства в НАТО країна отримала ще у 1999 році, разом з Албанією, але у статусі кандидата затрималася надовго. Причиною стали не проблеми військового, економічного чи корупційного характеру, а доволі екзотичні політичні обставини – претензії сусідів Македонії до її назви.

“Македонія оголосила про курс на інтеграцію з НАТО та ЄС одразу після здобуття незалежності, але це одразу зустріло сильний супротив Греції та Болгарії, які заперечували проти самого права країни називатися “Македонія”. Зокрема, Греція вимагала зміни назви країни, аби уникнути територіальних претензій до власної провінції Македонія. Як наслідок, навіть в ООН країна була прийнята під назвою Колишня югославська республіка Македонія. Вимога перейменування країни стала головною умовою розблокування процесу інтеграції з НАТО”, – розповіла Суспільному Катерина Шимкевич, експертка Аналітичного центру балканських досліджень.

Референдум про перейменування Македонії на Північну Македонію 2018 року провалився через низьку явку (близько 34% виборців, з яких 91% підтримали перейменування), але це не стало на заваді. Парламент все ж проголосував необхідні зміни до конституції про “історичний компроміс” з Грецією, після чого процес інтеграції до НАТО був розблокований.

Крім того, боку центральних структур НАТО до Македонії висувався “стандартний пакет” вимог – реформування збройних сил відповідно до стандартів НАТО та участь у спільних програмах та навчаннях. Експерти переконують, що реалізувати дані вимоги для країни не стало проблемою, а доволі швидкій інтеграції посприяла політична воля всередині самого Альянсу.

“Македонія зуміла доволі безпроблемно реалізувати “стандартний” пакет вимог НАТО. Але рішення прийняти крану до НАТО для самого Альянсу було логічним кроком в межах стратегії створення єдиного безпекового простору на Балканах. Адже сусіди Македонії – Албанія, Греція та Болгарія вже були членами НАТО і вона логічно вписувалася у безпекову архітектуру Альянсу”, – зауважив Анатолій Демещук, PHD, дослідник історії та політики Балканського регіону.

Чорногорія. Вступ до НАТО без референдуму та підтримки населення

Історія вступу Чорногорії до НАТО виглядає таким собі “інтеграційним бліцкригом”. Країна проголосила незалежність у 2006 році, і була прийнята до Альянсу в 2017 році. Крім того, вступ Чорногорії до НАТО відбувся і без звичного референдуму та за відсутності національного консенсусу.

“Вступ до НАТО є повністю рішенням Чорногорської влади. У країні не проводилося референдуму щодо інтеграції до Альянсу. А доволі значна частка населення країни були і є противниками членства країни в НАТО, пам’ятаючи про бомбардування НАТО в 1999 році, або відчуваючи зв’язок із Сербією”, – повідомив Анатолій Демещук.

Парламент Чорногорії проголосував за курс на членство в НАТО в 2015 році. Всього за два роки країна стала членом Альянсу. Причиною такої швидкої інтеграції експерти називають невдалу спробу державного перевороту в Чорногорії, який переконав керівництво НАТО у необхідності прийняти Чорногорію без зайвих затримок.

“Після спроби державного перевороту в 2016 році вступ країни до НАТО відбувся по суті за “прискореною процедурою”. Усі обвинувачувані у даному інциденті рішуче заперечують свою провину, але офіційна позиція влади полягає у тому, що метою перевороту, організованого за підтримки Москви, було блокування вступу Чорногорії до НАТО”, – пояснив Анатолій Демещук.

Крім того, історія з державним переворотом стала поворотним моментом у реалізації однієї з ключових вимог НАТО до Чорногорії – подолання корупції.

“Чорногорія успішно виконала вимоги альянсу, однією з ключових яких була ліквідація корупції в країні, яка значною мірою була породжена присутністю в країні російського капіталу, зокрема, у сфері нерухомості. Ситуація в цій сфері також різко змінилася у 2016 році, після невдалої спроби державного перевороту, який мав на меті встановити у Чорногорії більш лояльний до Москви та Белграду режим”, – зауважила Катерина Шимкевич.

Боснія і Герцоговина. Чому ПДЧ – не панацея

Боснія і Герцоговина, разом з Україною та Грузією наразі є трьома країнами, які НАТО офіційно визнає такими, що прагнуть набути членства у Альянсі, тобто країнами-аспірантами. На перший погляд, БіГ має серйозну перевагу перед Києвом та Тбілісі, а саме – План дій щодо членства у НАТО, який Боснія та Герцоговина отримала ще у 2009 році. Втім, відтоді процес інтеграції БіГ до НАТО практично повністю зупинився аж до весни 2021 року, коли у Сараєво створили урядову комісію щодо співпраці з Північноатлантичним альянсом, і наразі перспективу членства БіГ в НАТО практично не обговорюють.

Експерти називають причиною “інтеграційного тупика” БіГ складну державну систему країни, утворену за підсумками дейтонських угод 1999 року та значний вплив на зовнішню політику автономної Республіки Сербської.

“Проблема полягає у внутрішній структурі БіГ, яка по суті є федерацією. І саме Республіка Сербська постійно накладає жорстке вето на всі рішення щодо інтеграції до НАТО. Мілорад Додік, голова Республіки Сербської, має беззаперечну підтримку сербського населення та орієнтується на Белград та Москву”, – розповіла Катерина Шимкевич.

Як наслідок суспільного розділу та значного впливу суб’єктів федерації на зовнішню політику країни, очевидного шляху виходу із ситуації для БіГ не існує. Крім того, через сильні національні автономії, БіГ досі не виконала одну з ключових вимог НАТО, а саме забезпечення єдиного централізованого контролю за військовими об’єктами та структурами.

“Перспективи інтеграції Боснії та Герцоговини до НАТО є дуже туманними. Якщо щодо вступу в ЄС суспільна думка ще більш-менш позитивна, позиція боснійських сербів щодо НАТО є категоричною. Відсутність сильної централізованої влади та вкрай заплутана Дейтонська система управління практично не залишає шансів на політичне рішення проблеми”, – резюмував Анатолій Демещук.

Джерело

* Редакція може не розділяти думку автора матеріалів. Публікації подаються в авторській редакції.