Українська традиційна стародавня вишивка нараховує понад 250 видів стібків

Стародавня вишивка у слов’ян виконувала магічні функції і слугувала оберегом. Нею прикрашали саме ті частини одягу, через які злі духи могли потрапити до нашого тіла – це комір, манжет, поділ, розріз горловини.

Що змінилося з того часу в традиціях вишивання, я розпитала у дизайнерки Оксани Полонець – законодавиці моди в національному стилі, бренд якої було представлено на червоній доріжці церемонії вручення премії Оскар у Лос-Анджелесі, а також отримав нагороду «Золотий символ якості національних товарів та послуг».

— Пані Оксано, то чи можна й зараз вважати вишитий одяг оберегом від злих сил?

— Насправді, «містичне» значення вишиванки залежить від сприйняття того, хто створює ці вишиванки, і тих, хто їх одягає.

Традиційна старовинна вишиванка була цінна тим, що кожна жінка вишивала її вручну для своєї родини, для дітей, для чоловіка – і вкладала в неї всю свою любов і позитивну енергію. Саме це і є основною обереговою властивістю вишитого одягу.

Вишивання – це дуже копітка робота, яка вимагає великої уваги і часу. Зараз, у сучасному світі все змінилося і, на жаль, не всі жінки можуть собі дозволити таку справу. Але, слава Богу, що є майстрині, які зберігають традиції ручної вишивки, це дуже цінно для України.

— Коли почалася ваша особиста історія з вишивкою, адже ви спочатку починали свій дизайнерський шлях без неї?

— Моя творча діяльність як дизайнера розпочалася в 2003 році. Я тоді здійснила перші спроби започаткувати власний бренд, але весь час перебувала у пошуку своєї родзинки, яка б яскраво вирізняла мене з поміж інших дизайнерів.

І так трапилося, що у 2007 році мені запропонували одягати українську учасницю міжнародного конкурсу краси – це для мене був перший досвід і дуже велика честь, тому що дівчина представляла Україну в світі. Ми мали створити для неї цілий гардероб у національному стилі – і сценічні вбрання, й вечірні сукні.

От саме з цих суконь у національному стилі почалася історія українського бренду «POLONETS» і моєї дизайн-студії, яка на сьогодні вже стала всесвітньо відомим брендом.

— Ви створювали вбрання тієї красуні на основі стародавньої української вишивки?

— Ні, там ми застосували сучасний дизайн, потреби втілювати стародавні задуми чи використовувати старі схеми вишивки не було, оскільки це був сучасний, яскравий, сценічний костюм. Його завданням було вразити і привернути увагу, що нам і вдалося зробити, тому що дівчина приїхала з титулом 1-а віцекоролева світу.

Для нашого бренду ця подія стала переломною у позитивному сенсі – увага всіх засобів масової інформації була прикута до перемоги українки та її вбрання, а ми, таким чином, набували відомості.

До нас почали телефонувати клієнти і просто поціновувачі, які дякували за естетичне задоволення. У той момент я зрозуміла, що можливо це і є родзинка, яку я шукала, і почала пробувати втілювати ті дизайни та напрацювання вже для інших замовників.

— Для вишивки ви застосовуєте виключно ручну роботу?

— У наших колекціях присутні як ручна, так і машинна вишивка, в залежності від потреби і термінів. Ручна вишивка триває значно довше, але, якщо є бажання та можливість чекати – ми залюбки її створюємо.

Якщо це весільна сукня, то над її створенням може працювати 5 або 8 майстринь. Кожна має свою ділянку виробництва – це і кравець, і дизайнер з вишивки, і, власне, вишивальниця, й закрійники – у нас досить великий штат. В моїй команді – всі майстри своєї справи, кожен знає, що йому робити, і вміє виконувати свою роботу найкращим чином, тому сукні виходять надзвичайно гарні і якісні. 

— І кожна буде не схожа одна на одну? Чи іноді моделі, все ж, повторюються?

— У нас є колекції, речі з яких ми повторюємо в усіх розмірах. Наприклад, звичайні блузи і чоловічі сорочки можуть повторюватися в асортиментному ряді.

 Але штучні сукні, які мають дуже велику кількість вишивки, або весільні вбрання, ми виготовляємо лише під замовлення. Вони не повторюються.

— Знаю, що ви любите подорожувати і представляти світові українські етноколекції одягу. У яких країнах вже побували наші вишивані вбрання?

— Ми мали можливість неодноразово представляти наші колекції в США, Канаді, Німеччині, були в Австрії.

 У 2018-му році у нас був фешн-тур країнами Азії – це Тайланд, Малайзія, Сінгапур.

 Взагалі, наш бренд було представлено в близько 20-ти країнах світу, і я вражена, наскільки іноземцям подобалися наші колекції і як залюбки вони купували наші речі.

— Серед ваших замовників чимало відомих людей: серед них і артисти, й журналісти, і представники українського політикуму. Чи складно працювати з ВІП-клієнтами та їх творчими забаганками?

— Ми приділяємо увагу всім клієнтам, у нас всі клієнти ВІП. Звичайно, серед замовників є відомі або медійні особи.

Зазвичай, створюємо для них щось особливе, щоб не повторювалося з іншими клієнтами. Буває, що вишиваємо ініціали, буває – створюємо за зразком родинної сорочки якусь абсолютно сучасну річ, яка теж стає сімейною цінністю.

— Яка техніка у замовників цінується більше? Напевно, вишивка гладдю? Бо, мені здається, вишивка «хрестиком» вже така ніби більш мас-маркетівська?

— Взагалі українська традиційна стародавня вишивка нараховує понад 250 видів стібків. А от така звична для нас техніка вишивки, про яку ви згадали – «хрестиком» – це більш сучасний вид мистецтва вишивання, який з’явився дещо пізніше, і його стрімке поширення є більш індустріальним набутком, я б сказала.

— Цей вид вишивки більш простіший у виконанні, тому й набув такої популярності?

— Він простіший, але з історією його широкого застосування у масах була досить цікава історія. Це був невеличкий маркетинговий хід, запроваджений в кінці 19 сторіччя власником компанії, яка виготовляла… звичайне гліцеринове мило.

Тоді для того, щоб привернути увагу і продати більше свого мила, власник парфумерної фабрики Генріх Брокар вигадав таку ідею: на обгортці мильних брусочків він розміщував маленькі схемки червоно-чорних візерунків, які кожна жінка могла вишивати вручну. От із цього техніка вишивання «хрестиком» (яку ще називали «мильною» або «брокарівською») і набула такого широкого розповсюдження.

Мило було дуже дешевим, а узори простими – практично кожна господиня могла їх швидко вишити. 

Паралельно з одягом для своїх рідних, жінки вишивали рушники і скатертини, тому що тоді це була єдина можливість прикрасити свій побут.

Вишитими речами прикрашалися дорогі для родини предмети: ікони чи родинні фотографії – таким чином, ніби надавалася цінність певним речам і, водночас, це був гарний засіб причепурити свою оселю.

Я пам’ятаю, що у моєї бабусі була рясно вишита постільна білизна – і наволочки, і простирадла – це було дуже гарно.

— Вишивка «білим по білому» або «чорним по чорному» більш дорога, бо більш складна у виконанні?

— Для вишивки в тон тканини («білим по білому» чи «чорним по чорному») береться дуже тонка і легка тканина, а узор по ній вишивається більш цупкими і товстими нитками – вона цінна тим, що орнамент можна розгледіти лише завдяки фактурі. Цим, власне, виробу і надається такого вишуканого, елегантного та дорогого вигляду.

До речі, якщо брати історію виникнення вишивки «білим по білому», то вона притаманна здебільшого Полтавській області.

Західним регіонам притаманні неймовірно гарні кольорові вишивки, там поєднували не лише різні барви, а і різні фактури. Особливо цікавий Борщівський район Тернопільської області – там вишивали вовняними нитками, від чого вишивка набувала вигляду «букле» – об’ємна, фактурна і дуже гарна.

— Напевно, в кінці 18 — початку 19 століть кольорова вишивка була розкішшю? Де було взяти дорогих барвистих ниток для вишивання?

— Звичайно, але жінки використовували різні можливі засоби: фарбували нитки власноруч – використовували природні барвники, щоб надати ниткам яскравого кольору.

Мешканки регіонів, близьких до західних кордонів, якимось чином діставали такі декоративні пайєтки, бісеринки, саме тому для західних регіонів також характерна вишивка бісером, пайєтками. Якщо ви звернете увагу, то в інших регіонах України таких елементів декору в ті часи не було.

— Зі слов ’ янської традиційної вишивки, крім української, беруть початок ще й білоруська, і російська вишивка. Чи суттєво зараз відрізняються їхні техніки і колористика?

— Білоруська вишивка, на мій погляд, більш спокійна і менш барвиста. Російська – також. Так само, до речі, й у східних регіонах України – вишивка більш спокійна і частіше зустрічається блакитний колір.

— Пані Оксано, як ви гадаєте, чи могла б ще якась річ з українського традиційного вбрання стати такою ж популярною, як вишита сорочка? Чи все ж, на вашу думку, лише вишиванка може так комфортно прижитися в сучасному світі?

— Українське традиційне вбрання, особливо жіноче, надзвичайно різноманітне і багатошарове: були і сорочки, й запаски, і плахти, і спідниці, й пояси. Звичайно, що зараз у сучасному світі таку кількість одягу вдягати не досить зручно, та й недоречно.

 А от вишита сорочка, як окремий предмет гардеробу, прекрасно вписується в сучасність і підкреслює українську національність. Це й зручно, і гарно поєднується із сучасними предметами гардеробу.

Вишиванка дуже гарно пасує з джинсами, тому що, звичайно, що все тече, все міняється і одяг не може бути таким, яким був 100 років тому. Молодь хоче відповідати сучасним трендам, і українська вишиванка, до речі, кілька років поспіль була на піку популярності навіть серед світових трендів.

Це надзвичайно цікава річ, яку українські та світові дизайнери трансформували в сучасний і комфортний предмет гардеробу. І дуже приємно, що українці люблять одягати вишиванки на свята та родинні події.

— Крім сорочок і суконь, який ще сучасний одяг можна вишити? Мені подумалось, що, напевно, гарно б виглядала вишита нічна сорочка чи піжама. Таких замовлень ще не було?

— Ми такого не робили, але це справа смаку і бажання. Чому б і ні? Тим більше, що зараз, через певну ситуацію в світі, люди здебільшого проводять час удома. Мені здається, що цілком можна було б втілити в колекцію домашні предмети гардеробу – піжами і домашні сукні – оздобити їх витонченою вишивкою, це справді було б дуже гарно!

— До речі, зараз, під час карантину, коли багато хто працював із дому просто в піжамі (поки що не вишитій), ви не зупиняли своє виробництво? Продовжуєте створювати і виконувати замовлення?

— Звичайно, ці події не могли не вплинути на наше виробництво і на наше спілкування з клієнтами. Але ми повністю не зупинялися, оскільки маємо замовлення з-за кордону і повинні виконувати зобов’язання, взяті раніше. Ми знаходили можливість привозити наших співробітників до місця роботи, і працювали, щоб нікого не підвести.

— Моя подруга, яка любить вишивати, зараз почала на замовлення робити вишиті маски – у неї виходять такі гарнесенькі уквітчані захисні маски для модниць.

— До нас також почали останнім часом звертатися наші клієнти і просять маски з вишивкою. Ну, що робити? Будемо шити!

— Я вам дякую за розмову, чека ємо нових колекцій і сподіваємося, що ви ще неодноразово покажете світові наш чудовий вишитий український одяг.

— Щиро дякую і вам. Я переконана, що українська вишиванка й надалі буде радувати як нас українців, так і прославлятиме Україну в світі.