Паблік-артvsстріт-арт: про малюнки на стінах Херсона та Магдебурга

Узгодити ескіз із владою чи малювати на свій розсуд, витвір мистецтва чи псування стін міста, туристичний об’єкт або ж нікому непотрібні малюнки?.. Таке явище як «стріт-арт» викликає багато питань.

Для Херсона та Магдебурга, що знаходяться за тисячі кілометрів один від одного, ці питання також актуальні. Та основне із них – що ж таке стріт-арт – мистецтво чи вандалізм?

Загалом у Херсоні та Магдебурзі на питання, скільки ж графіті у місті є, чіткої відповіді певно не дасть ніхто. Теги, графіті, витончені та футуристичні малюнки … міста заповнені «вуличним мистецтвом». Чому це явище виникає, чи бачить це влада і чи хтось намагався направити у правильне русло мистецьку енергію художників, розбиралися журналісти Херсон Плюс та Відкритого каналу у Магдебурзі.

ПРОСТІР ДЛЯ ТВОРЧОСТІ…

Голова Центру культурного розвитку «Тотем» Олена Афанас’єва проводить екскурсію в Урбан Саду. Урбан Сад – це відкритий культурний простір у м.Херсон.

«Про такий простір ми, насправді, мріяли із 2002 року, коли почули слово «ревіталізація». Ми привезли його з Європи. Перші проекті ревіталізації ми побачили в Польщі та Німеччині. Із того часу мріяли, аби на наших покинутих промислових територіях з’явився культурний простір. Організовували багато фестивалів на різних заводах, фабриках. І от, коли протягом місяця у мене на заводі жили 70 художників із усієї України, приїздили театри, музиканти, ми зрозуміли, так це цікаво і потрібен такий постійний проект».

Урбан Сад знаходиться на місці старого заводу. І там раніше були «промислові джунглі». Активісти розчищали цей майданчик самотужки. А потім туди запрошували художників, розповідає Олена Афанас’єва.

«І ми починали з ними створювати Урбан Сад як арт-простір. Тут працювали художники … Київ, Одеса, Херсон, Львів. Це різні люди, які до нас приїжджають. Ми пропонуємо всім, знайти тут свій куточок і щось зробити.Плюс наша мета і мрія … Ви знаєте, коли ми дивимося на ці красиві малюнки, розписи в Урбан Саду, ми розуміємо, що це не на століття. Це не музейні експонати. І вони можуть, як у справжньому стріт-арт зафарбовуватися шарами, сезон за сезоном накладаються малюнки і створюється вже історія Урбан саду».

Серед художників Урбан Саду і Володимир Рейнхарт. Він митець не лише за покликанням, але і за освітою – за плечима дизайн ліцей та академія.

Ми йдемо дивитися розпис. Я не знаю, може, хто питався, а що це таке насправді, що тут намальовано, окрім кукурудзи… Це війна… війна у такому місці, де люди приходять розважатися. Навіщо тут війна, щоб люди не забували, що вона є. Тут є символіка… Ніж, стріли, як у Бога війни, образ мексиканський індіанців. Це насправді було б добре, якщо б стріт-арт розмовляв із глядачем, щось йому розказував. Та чи зрозуміє глядач?

Деякі об’єкти Володимир адаптує під те місце, де воно повинно бути створене. Ось, наприклад, розпис біля майстерні ремонтів мобільних телефонів. Там була така витяжка десь по центру цього малюнка і я вписав цю витяжку у свій малюнок. Ми ж її не можемо прибрати. І я адаптував кольори під стіну, яка там була вже пофарбована.

Конкретні роботи Володимира Рейнхарта експерти б назвали паблік-артом. Це коли художник свій розпис здійснює із погодженням власника будинку або ж культурного простору.А що ж таке тоді стріт-арт? Відповідь дає Олена Афанас’єва.

Коли ми говоримо про стріт-арт, то треба розуміти, що стріт-арт містить такі напрямки, як теги, графіті, трафарети, постери наклейок. І здебільшого це мистецтво нелегальне. Художник сам обирає місце в місті, він ні з ким не радиться. Головне, аби йому це місце подобалося. Основна мета – зачепити перехожого, із чимось до нього звернутися. Стріт-арт – це мистецтво, яке розмовляє з перехожими. І дуже часто стріт-артом ми називаємо те, що, насправді, називається паблік-арт.

Наприклад, мурали. Це дуже велика робота, яка потребує підготовки та дозволів. І коли мистецтво знаходиться в міському просторі, але замовляється, то це паблік-арт. Дуже часто, коли у нас в місті виникає якийсь розпис, наприклад, як біля Водоканалу. Групою «Вакцинація» розписані стіни. Це не стріт-арт, це паблік-арт, тому що це зроблено на замовлення та узгоджено.

Стріт-арт для Магдебургає дуже важливим. З одного боку, він відноситься до субкультури, з іншого боку, він є відкритою виставкою для багатьох. «Мені не треба йти в музей, щоб подивитися мистецтво. Воно знаходиться в громадському просторі, і я можу їм насолодитися тут», – розповідає засновниця мистецького проекту « Freiraumlabor»(ред. – Лабораторія відкритого простору ) Джина-Марія Мунд.

Урбан мистецтво або стрітарт має багато спільного зі світоглядом міста, з атмосферою / настроєм в місті. І томуце важливий елемент, щоб зрозуміти різні цільові групи, а також побачити їхні потреби.

Джина-Марія Мунд пояснює: «Стріт-арт це для мене не вандалізм, це для мене стейтмент / заява. Те що я висловлюю, бо, може, у мене немає інших можливостей для вираження. Для мене це форма вираження думки, яку треба сприймати всерйоз і працювати з нею. Тому для мене це не «мазня», а форма вираження».

Проект «Лабораторія відкритого простору» реалізували у північній частині вулиці БрайтерВег. Яка ідея ініціативи, пояснює Джина-Марія Мунд: «За допомогою різних акцій і активностей ми хотіли, з одного боку, оживити місто і, з іншого боку, зробити його більш привабливим. Оскільки північна частина центральної вулиці зазвичай не настільки жвава, ми хочемо зрозуміти, чого потребують магдебурці, як вони хочуть жити в центрі міста, як вони хочуть його сприймати».

Протягом 4 тижнів на вулиці БрайтерВег були організовані «вільні сцени» для музикантів, діджеїв та артистів, проводились семінари, курси з йоги. Були й визначені стіни для графіті, які розмалювали більше 10 графіті-художників.

«Ми подумали про якість перебування на БрайтерВег. Тобто, були придбані різні об’єкти меблів, на яких можна сидіти, були встановлені пересувні лавки-клумби та QR-коди, прочитавши які можна послухати короткі розповіді. Ми запросили 40 артистів які використовували проект, як сцену. Співпрацювали з багатьма художниками з Магдебурга. Вони створили мурали і елементи графіті. Ми організувати тури по місту і аналізували, як міський простір виглядав раніше, що змінилося», – підсумовуєДжина-Марія Мунд.

МИСТЕЦТВО ІЗ ДОЗВОЛУ ВЛАДИ…

Каховський міський голова Андрій Дяченко проводить екскурсію навколо розмальованого об’єкту – однієї із будівель міського водоканалу. «Тут зображено багато тварин та персонажів, яких не існує в реальному світі. Ось бачите, підводний світ, а далі суша, там вже інші тварини. Отрималося в жовто-блакитному колориті, це вражає і дуже подобається».

До стріт-арту місті ставляться дуже позитивно, адже це нове явище у міських джунглях. Місто Каховка – невелике по населенню, 36 тисяч мешканців, проте тут місце для культури тут є.

«Щоб все упорядкувати, необхідно направити енергію на творчі елементи. Якщо люди бажають, то вони можуть себе реалізувати в арт-об`єктах. У нас є одна людина з Харкова, яка створює мурали. Коли на цей мурал наводиш смартфон, то він оживає. Цікава річ, він рухається і привертає увагу. Ми це зробимо! Головне, що є контактні дані та бажання», – підсумовує Андрій Дяченко.

Марина Блуме працює вихователем 45 років. 24 роки вона присвятила будинку для дітей та підлітків «Магнет». Це комунальний заклад в Магдебурзі, де діти і підлітки до 23-24 років і від 6-7 років можуть проводити свій вільний час.Діти проходять сюди добровільно, попередньо вивчаючи напрями, які у «Магнеті» розвивають.

«У нас багато творчих і спортивних пропозицій для дітей, для проведення їх вільного часу влітку. А також денні екскурсії. Діти вирішують добровільно, чи хочуть вони брати участь в наших пропозиціях. Діти займаються шиттям, малюванням, гончарною справою, отримують допомогу у підготовці домашніх завдань, в пошуку і складанні заяв при прийомі на роботу. Сюди приходять і дорослі, які вже мають своїх дітей. Віднедавна у нас з’явилася нова пропозиція – це графіті-проект».

Художник Рене якраз готується проводити майстер-класс. І в першу чергу він прагне познайомити дітей з легальними графіті.Під час воркшопу діти проходять не лише детальний інструктаж щодо основ графіті, а як і справжні вуличні художники піддаються натхненню. Практикуються в малюванні прямий лініх, букв, створюють свій підпис.

«Так … цей воркшоп важливий, тому що ми передаємо дітям інформацію, що таке графіті. І в першу чергу показати, що хороші графіті можуть породжувати в громадському просторі. І якщо віддаватися цій справі з захопленням, то можна знайти нових друзів, завдяки цьому багато подорожувати, знайомитися з багатьма людьми. І просто показати дітям, як багато позитивного можна отримати через графіті.

Стрітарт для Магдебурга, як і для будь-якого іншого міста, на мою думку, дуже важливий. Тому що це частина культури, і було б шкода, якщо ця культура колись припиниться», – підсумовує Рене.

ВІЛЬНІ МІТЦІ …

Хаотичні лінії, поєднання із літерами та яскраві кольори. Так виглядає стріт-арт у Новій Каховці. За допомогою маркерів художник Максим Кільдеров надав друге життя заржавілим павільйонам. І все це на місцевому ринку. Та чи можна все це назвати мистецтвом?

Все ж таки необхідно відрізняти мистецтво, творчість, майстерність і всі ці речі. Адже деякі називають мистецтво не своїм ім`ям і приводять його туди, де воно відсутнє. Конкретно тут я можу сказати, що це про майстерність. Якщо ми говоримо про стріт-арт, то я б назвав це паблік-арт – публічний простір, заповнений однією з моїх робіт.

Якщо я намалював і мені не подобається, то в більшості випадків спочатку переймаюся, а потім намагаюся адаптувати кожен наступний мазок під попередню помилку. Умовно кажучи, ця лінія трохи зламалася, то наступна відштовхуватиметься віз зламу попередньої. Відповідно кожна помилка народжує новий результат, це як ефект метелика.

Відсутність будь-яких ескізів та задумів, призводить до створення незвичних та екстравагантних робіт, вважає Максим Кільдеров.

Це авангард. На своїх полотнах-стінах я працюю максимально хаотично: створюю певні форми, а потім починаю забавляться, розбризкувати фарбу. Техніку я називаю каліграфімітів. Це просто тому я додав до неї каліграфії. На початку 1985 року був такий художник Кіт Харінг, який малював підземні переходи Нью-Йорку. Я про нього дізнався після року займання творчістю. Він мене надихнув своїми паблік-арт роботами і своїм відношенням до мистецтва.

Директор рингу Сергій Євстратов говорить: « У нас був вибір: ми залишаємо залізні стіни, які обклеєні наліпками «продам», «куплю» або ми зробимо гарно. Краще мати на стіні витвір мистецтва. Нехай воно не всім зрозуміле, але це привабливіше за наліпки, які псують вигляд не лише ринку, а й всього міста. Тому вважаю, що це було правильним рішенням».

А це дитячий майданчик у центрі Нової Каховки. В атмосферу радянського союзу Максим Кільдеров вніс сучасний колорит. Тож сьогодні ігрове середовище розмальоване в оригінальному стилі стріт-арт художника.

Я розмальовував дитячий лабіринт і спочатку робив великі відступи між елементами, аби дітям було не так важко. Та коли почав вести паралельні лінії щільно, спостерігаючі діти почали захоплюватися цим. Тоді зрозумів, що це гарний простір для дитячої фантазії.

Аналогічно було і з великою абстракцією. Спочатку хотів зробити кольорову палітру на кілька зон, де діти мали б змогу малювати. Та після відбулися зміни і все перетворилося в лабіринт на дитячому майданчику.

Максим пригадує своє обурення, коли місцева влада перекрила одну зі стін, яку вони щойно розписали, біотуалетом. Та художники і тут знайшли креативне рішення.

Ось вам чудовий приклад, як влада Нової Каховки взаємодіє з вуличним мистецтвом. Дівчата намалювали чудових Ріка і Морті, чудовий портал, а в результаті нам встановили ще один «портал» (ред. – біотуалет). Порадившись з друзями, вирішили створити з цієї синьої коробки повноцінний арт-об`єкт.

У місті дійсно багато стін, які необхідно прикрасити. Питання у тому, що не всі стіни підходять для моєї стилістики. Тому в місто необхідно залучати більше художників, які займаються у різних творчих напрямках стріт-арту. Інше питання – місто майже не фінансує стріт-арт, я б сказав, взагалі не фінансує. Навіть, наш кейс з дитячим майданчиком, який ми розмальовували, отримав лише слова: «Молодці! Робіть і далі гарну справу, хлопці».

Сарі Прієто живе в Магдебурзі з 2012 року. Вона має свій творчий простір – ательє, де і займається масляним живописом.

Здебільше я працюю над більш довготривалими проектами. Адже в своїй роботі я використовую також процес фотографування – знімаю частини картин і потім створюю з них нову графіку. Це мій стиль роботи.

Сарі Прієто переїхала до Магдебурга під час навчання. За фахом – сурдоперекладач, за покликом душі – митець. Художниця не приховує, залишилася в місті, тому що тут можна творити і Магдебург – чудове місце, де є багато простору.

Я гадаю, спочатку необхідно розпочати з району Букау. Це завжди був індустріальний район міста. Наприклад І Werk 4 – це колишня фабрика парового пива, згодом тут було виробництво кисню і ацетилену. В цей час тривали обговорення, що можна створити в Магдебурзі для підтримки міської культури, спорту, мистецтва, дизайну та інших речей, пов’язаних з культурою.

Територія Букау ідеально підходила під цю ідею. Адже головна будівля фабрики містить багато різних за розміром приміщень. Тож в 2012 році територія була передана спільноті Werk 4, які почали здавати кімнати в оренду для людей, які займаються мистецтвом. Таким чином в 2015 році був заснований Q.Hof.

Це винятково дивовижне об’єднання митців. Поруч зі мною знаходиться приміщення Крістофа Акермана , дуже відомого у Магдербурзі художника. Він працює з елементами графіті, його формами, різновидами. Він почав займатися цим ще у підлітковому віці та досі розвиває своє мистецтво. До речі його останні роботи можна побачити одразу на території Букау.

Кристоф Томас Акерман розповідає, що саме батьки сформували у ньому художника. У 1993 році він почав малювати графіті. У 1999 році вирішив вивчати індустріальний дизайн в Магдебурзі. У 2004 захистив диплом як дизайнер. І став художником-фрілансером. Тобто виконує замовлення по графіті, проводить воркшопи з графіті в школах, університетах. Графічний дизайн, фотографія і живопис також є частиною його зайнятості.

Процес створення графіті відбувається по-різному. Це може бути день, тобто 8 годин. Це може тривати і кілька днів, оскільки я зазвичай не роблю ескізи. Тобто це вільний стиль / фристайл, коли в процесі з’являються ідеї. Я дивлюся, як я можу далі працювати, як поверхні можуть взаємодіяти один з одним, як впливає навколишнє середовище на стіну.

Іноді чую, що вуличне мистецтво називають вандалізмом. Я так не думаю! Якщо я десь бачу гарний тег, який підходить до стіни, на якій він намальований, і несе в собі якийсь сенс, то для мене це візуальна прикраса.Вандалізм для мене, наприклад, це величезні плакати на стінах із сексистською рекламою, які просто огидні. Це вандалізм для моїх очей.

Звичайно, якщо я зараз почну балончиками спрею і фарбами щось дійсно псувати, не замислюючись про основну ідеї графіті, то можливо це можна назвати вандалізмом. Я собі часто бажаю, щоб в Магдебурзі було б більше легальних вільних стін, де можна було б створювати те, що саме тобі хочеться.

ВАНДАЛІЗМ ЧИ ВСЕ Ж ТАКИ МИСТЕЦТВО?…

Говорить Олена Афанасьєва і про те, що суспільство вже дуже давно вирішило питання про те, що ж таке стріт-арт – мистецтво чи вандалізм. І все залежить від ситуації та місця, де картина була виконана.

Вандалізм – це все-таки псування майна. Якщо стріт-арт на історичній будівлі, то це безумовний вандалізм. Якщо це по сусідству, в під’їзді, то може бути це і добре.Ось у Херсоні теги на будівлях – дуже велика проблема. Як тільки робиться ремонт, робиться стінка, тут же хтось проходить і пише там своє криве ім’я. Це чистий вандалізм. Це те, чому особливо не треба вчитися.