Чи були готові Маріуполь і Нова Каховка до нападу Путіна? Інтерв’ю мерів

Увесь квітень Україна жила між заголовками про стягування артилерії, мотострілецьких з’єднань і повітряно-десантних підрозділів російської армії вздовж українських кордонів.

Хто візьме зброю в руки у випадку вторгнення РФ? Чи шукали вихід на мерів окупанти? І чи змінилось за сім років війни ставлення до Росії в місцевих?

Володимир Коваленко: "За Нову Каховку Україна може бути спокійна" – З початку квітня Російська Федерація активно підтягувала свої війська до українських кордонів, зокрема з боку окупованого Криму. Серед причин таких дій аналітики назвали й те, що Росія готова на різні сценарії заради відновлення водопостачання в Крим.
Чи може Росія "вирішити" водне питання без контролю за Новою Каховкою?
– Північно-Кримський канал по суті розташований посередині між Новою Каховкою і Таврійськом. Тому, звичайно, обидва міста знаходяться в епіцентрі Північно-Кримського каналу… 
– Тобто без контролю над Новою Каховкою, теоретично, захопити  Північно-Кримський канал  Росії не вдалося б?
– Практично так. Хоча від центру, від Нової Каховки, це 2,5-3 кілометри… Це тільки такий варіант.  Володимир Коваленко, мер міста Нова Каховка фото: https://nk-online.tv/ – Які настрої панували серед жителів Нової Каховки впродовж квітня, коли з’явилась інформація про  нарощування російських військ ? 
– Може певна тривога і виникала, люди є різні, тим більше, ці чутки… Але ми ж з післямайданного періоду, з 23 чи 24 лютого 2014 року, коли житомирський батальйон заходив на охорону основної споруди Північно-Кримського каналу, розуміємо, що цей об’єкт достатньо серйозний, стратегічний. 
А з іншого боку, ми всі 7 років про нього думаємо, ми все це знаємо, тому надзвичайної тривоги, яка б відчувалась у повсякденному спілкуванні, не було. 
Були запитання у певних категорій: "А наскільки це може бути серйозно?". Я, знаючи ситуацію, спілкуючись з певними структурами, казав – у вас є робота, у вас є сім’ї, займатеся ними, не збирайте ніяких чемоданів, нікуди не треба буде їхати. 
– Кого ви маєте на увазі під "спілкуванням з різними структурами"?
– Я ж іду пішки на роботу – мені три кілометри, – люди мене зустрічають зі своїми повсякденними питаннями. Комусь треба заяву на матеріальну допомогу, комусь сусід вночі спати не давав, десь комунальні служби не так спрацювали і це питання ( про можливість нападу з боку Криму – УП) мені також задавали – цікавились, наскільки це серйозно.
Я всі їхні тривоги намагався розвіяти, казав, що все надійно, усе нормально. Мені дуже хочеться, щоб у 21 столітті на нашій території ніколи не стріляли. Я Бога прошу, щоб так було, і ми самі не сидимо, склавши руки.
– Місто має план на випадок активізації військ РФ на кордонах?
– У нас же є батальйон територіальної оборони, є загальнообласна програма дій на такий надзвичайний період. І ця програма передбачає роль батальйону територіальної оборони, він нещодавно у нас створений. І в цей період люди були призвані на навчальний мобілізацізаційний період – це як елемент навчань.
– Маєте цифру, скільки у вас людей в батальйоні територіальної оборони?
– Я не знаю, чи можу я про це казати, не знаю, що є військовою таємницею. Але скажу так: згідно з розрахунками, він на цей період повністю укомплектований. 
– Батальйон територіальної оборони – це цивільні люди?
– Це люди, які колись були військовими. Це не ті люди, які взагалі не розуміють, про що йдеться. Це люди, які колись служили, і вони, відповідно до закону, не у відставці, а в запасі. І їх призивають.
– Ви допускали реальне військове вторгнення з боку Криму? 
– Ні, не допускав. Я вже достатньо доросла людина… знаєте, надто гучна могла бути подія. Нас же підтримав увесь світ, світ сильних. І мені здається, цього не станеться ніколи. 
Тим більше, що за ці 7 років і армія змінилась, і ми тут за 50 кілометрів від Армянська знаходимось – я знаю, що там на передовій, так що не кожен ризикне… І ви ж розумієте, що це треба бути абсолютно безвідповідальним, щоб на такий крок піти. Тому я з першого дня не вірив, що це буде. 
І людям я це розповідав, як міг. Але, звичайно, вони трішечки переживали, і було полегшеня, коли з’явилось повідомлення про відведення військ. Хоча ми реально розуміємо – на нашій території є критична точка, пов’язана з постачанням води.
– Пане Володимире, чи зв’язувався з вами хтось з Офісу президента, Кабміну чи Міноборони у зв'язку з активізацією РФ на кордонах?
– Ні, такого зв’язку не було. Тут на рівні міського обласного комісаріату, на рівні заступника голови ОДА були наради з цього приводу. З Офісом президента розмов не було. Володимир Коваленко – мер 45-тисячної Нової Каховки на Херсонщині. Саме в його місті стоїть дамба, яка тримає Каховське водосховище, яке, у свою чергу колись і давало воду у Північно-Кримський канал. фото: newday.kherson.ua – А якої підтримки ви чекали від центральної влади в цій ситуації? 
– Ви знаєте, є речі на рівні державної співпраці, дипломатичних шляхів, МЗС. Для нас важливо, щоб це врегульовувалось не на рівні Нової Каховки. Хоча, думаю, у Збройних силах нашу територію розглядають пристально. 
Для нас головне, щоб ті структури, які мають від держави офіційне право якомога якісніше і швидше залучали кого там треба, щоб війська були відведені. 
Ми ж передбачаємо у бюджеті кошти на утримання батальйону і так далі – ми все виконуємо. Ми ж частинка держави, і в цій ситуації ми мали відповідально виконати ті обов’язки, які покладені на нас. 
– 23 квітня Росія заявила,  що вона буде відводити свої війська від українських кордонів. Лунали різні припущення, нащо вона їх взагалі активізовувала. Ви особисто як думаєте – якою була мета Путіна? 
– Ви знаєте, я ніколи не хотів бути на місці президента Росії, щоб це знати ( сміється – УП ). Бог дав людям розум, тому яка б ситуація складна не була, треба сідати і домовлятись. Якщо ми люди, якщо в нас є відповідальність, душа, тим більше на таких посадах…
Тому я можу тільки здогадуватись. Треба було, мабуть, продемонструвати, що є якесь незадоволення з боку сусідньої держави… Будь-які керівники, маленьких держав, великих держав, якими б вони не були, якщо їм дано право керувати країною і нести відповідальність за своїх людей – вони повинні зробити все, щоб жодна людина не загинула.
– Запитання якраз про домовляння. Чи виходив на вас хтось з російської влади або ж влади окупантів, щоб домовитись про можливість відновлення водопостачання в Крим?
– Ні, ніколи не було.
– За 7 років ні разу ніхто не зв’язувався?
– Ні разу не було. Колись, спочатку, як це ( перекриття каналу – УП) сталося, телефонував один з колишніх очільників Красноперекопська (місто на півночі півострова, поряд з яким проходить Північно-Кримський канал – УП ): "Чи не передбачається по цьому питанню змін?" 
Я кажу: "Ні, ти ж розумієш, що це не до мене питання, це питання державного рівня". Це було просто на побутовому рівні, ми ж знаємо один одного – отак ситуація була. Це було років 6 чи 5 тому назад. Більше ніхто не звертався.
– Зараз ви підтримуєте контакт з цим колишнім мером Красноперекопська?
– Ні-ні. У мене є територія, є мої люди, я практично не маю зв’язку з жодним мешканцем Криму, Російської Федерації. Мені не потрібні ніякі речі, за які, як кажуть, свідомо чи несвідомо мене би хтось підставив. Мені цього не потрібно. 
– Якщо в Криму буде гуманітарна катастрофа з водою, як, ви вважаєте, чи має Україна допомагати півострову? 
– Не знаю. Не моє це питання, і брати на себе відповідальність за нього я не маю права, тим більше давати пораду керівництву країни. Ну приймуть рішення – так воно і буде. 
Розумієте, це ж не просто вода – це велика політика. Нею мають займатися люди, які мають на це право.
– Останнє запитання: в Україні, особливо на півдні та сході, завжди вистачало людей, які прихильно ставилися до Росії. Ви вже давно керуєте містом – як за вашими спостереженнями змінилось ставлення до Росії у жителів Нової Каховки за 7 років війни? 
– Я вам скажу, що приходилось деякі розмови проводити, тому що люди з 300 міст Радянського Союзу їхали сюди на будівництво Каховської ГЕС – і, відповідно, у багатьох є родичі, які там залишилися. Люди… На рівні людського фактору, між людьми немає ні злоби, ні претензій.
Якщо в когось які були сумніви, я, може з висоти прожитих років, може зі статусу свого, може з авторитету, який в мене є чи немає – на останніх виборах за мене більше 70% проголосувало – роз’яснював.
Як правило, якщо були якісь запитання, то з боку людей достатньо похилого віку, ну дуже похилого. Я то в раду ветеранів зайду, то в центр, де збираються люди за 65, 70. Вони мені: "Ну от як так, ну то ж братський народ!". Я кажу: "Люди добрі, ну от так буває в житті".
– То чи можна сказати, що за 7 років війни люди більше відвертаються від Росії?
– Я вам так скажу: у всякому разі вони не захваті. Їм важко зрозуміти, як можна було дійти до того, що сьогодні відбувається в Донецьку чи Луганську. 
Нова Каховка залишиться мирним містом. 
Я не хочу казати: відвертається чи не відвертається – я ж у душу кожному не залізу. Но дурних думок, сепаратистського настрою – такого немає.
– Сепаратистських настроїв у Новій Каховці немає?
– Немає. За Нову Каховку Україна може бути спокійна.

Вадим Бойченко: "Я бачу, як змінилась наша армія, тому мені не страшно, що Маріуполь можуть захопити"   – Квітень минув під знаком великого переміщення військ Росії до кордонів України. Зараз, начебто, ці війська мають бути відведені. Ви живете у безпосередній близькості до Росії, як ви для себе пояснюєте причину квітневого загострення?
– Ви знаєте, ми тут у Маріуполі, на краю карти України, як ми жартуємо – найбільш східне європейське місто. Ми не те що б відчували те, що називають нагнітанням на кордоні. 
Чому? Бо коли була ситуація у 2014-2015 роках, коли лінія дотику проходила лень не по околицях нашого міста, мікрорайон Східний був такою межою в той час, то тоді ми, мабуть, відчували кожен подих з того боку. 
Але тепер ми розуємо, що йде Мінський процес, працює Нормандський формат. В ході цих складних переговорних механізмів було досягнуто те, що наскільки це було можливо, лінія зіткнення відійшла від міста. На 22 кілометри. 
І ще важливо, щоб ми всі однаково розуміли, що українська армія тоді і українська армія зараз – це дві різні армії взагалі. У мене син – офіцер ЗСУ, я бачу як армія трансформувалась на очах просто. Мер Маріуполя Вадим Бойченко фото: mariupolrada.gov.ua – А у вас особисто не було побоювань, що Маріуполь реально можуть захопити?
– Я бачу і гордий за те, як змінилася наша армія, тому мені не страшно сьогодні, що Маріуполь може бути захоплений. 
Я спираюсь на те, чому мого сина вчили у Військовій академії: сили наступу мусять в кілька разів перевищувати сили оборони. Ми зараз маємо в країні 200 тисяч серйозного війська. Це вся Росія має повстати, щоб нас захопити. Це уже буде повномасштабна війна.
І я сумніваюсь, що Путін на таке піде. Від самого початку ми розуміли, що це просто політична гра була: Путін хотів показати всьому світу, що от я, от вмовляйте мене, щоб я не напав на Україну.
 – А чи поділяють такий ваш погляд на ситуацію жителі Маріуполя, військові і решта? Чи не було у них реального страху нападу?
– Я вам зараз не тільки свої настрої переказую. Це погляд і військових наших, з якими я постійно спілкуюсь. А у нас тут дуже серйозна кількість їх стоїть. Я знаю думки бойових друзів, морської піхоти, яка на "нулі". Повірте, вони готові захищати і кордон, і Україну. 
Це уже не 14-й рік, коли реально було страшно, було багато запитань і мало відповідей. Зараз це уже інша Україна. Слава Богу і Збройним силам.
– А в ці напружені тижні як реагував Київ? З вами зв’язувались з Офісу президента, з уряду? Хтось пропонував вам допомогу і яка допомога взагалі потрібна була?
– Я що в 14-му, що в 15-му, що тепер, повторюю, що Маріуполь – це особливе місто. Жителі нашого міста в 2014 році зробили свій вибір, коли хтось щось пропонував під назвою "непідконтрольні формування", "ДНР" і так далі. Маріуполь свій вибір зробив, і ми сьогодні у складі України.
Ми цим гордимось. Ми дуже радіємо, що реформа децентралізації реально дала поштовх місту розвиватись. Мені самому як жителю подобається, як змінюється місто.
Ми тоді у 2014-му поставили перед собою найважче питання – хто ми? І зараз ми будуємо сильне, розумне і надихаюче місто. Сильні, бо вистояли в той важкий період, розумні – бо зробили правильний вибір.
І ми хотіли ще додати натхнення, щоб оця невидима "берлінська стіна", яка виросла між Маріуполем і Донецьком, щоб вона впала. А вона може впасти тільки під натиском мирної зброї – нашого розвитку.
Тому наша мета – стати вітриною відновленого українського Донбасу, і щоб там було чути і видно, як ми змінюємось. 
У нас поїхав новий транспорт, 250 одиниць нових автобусів. Це подобається нашим жителям, і це, по-доброму, дратує жителів з "того боку", бо вони бачать наші зміни. Ми розвиваємо парки, у нас з’явилась унікальна площа Миру і Свободи… Вадим Бойченко, потенційний кандидат у "Партію регіонів 2.0" Ріната Ахметовафото: my.ua – Умовно кажучи, Маріуполю треба менше зброї і більше інвестицій.
– Так. Зброї у нас, правда, досить, щоб захиститись. У нас тут і моторизована бригада, і морпіхи, і прикордонні сили, і полк "Азов" із Нацгвардії і ще багато чого. Тут досить сил, щоб захистити і Маруполь, і Україну. Але перемогти ми можемо тільки через розвиток. Треба, щоб їм хотілося повернутись в Україну.
– Ви сказали, що для повернення Донбасу треба, щоб йому заздрісно дивитись на ваші успіхи. А чи не намагаються виходити на вас з Донецька, скажімо, щоб спробувати організувати якісь канали комунікації?
– Ні, не було ніколи таких контактів. Та й навряд чи вони можуть бути.
– У нас так історично склалось, що на Сході і Півдні завжди були тісні зв'язки з Росією. Як за 7 років війни змінився Маріуполь і його жителі в цьому плані? Умовно кажучи, чи зможуть вони ще колись назвати росіян братами?
– Ви знаєте, цей процес розриву, він же почався ще раніше, задовго до 2014 року.
Конкретно навіть можуть навести приклад. От у нас є підприємство "Азовмаш", яке свого часу для всього Союзу виробляло вагони, цистерни, військову продукцію тощо. 
І у 2012 році Росія побудували аналогічний завод у себе. І все, підприємство, на якому колись у нас працювало 37 тисяч людей, залишилось без замовлень, а люди без роботи.
Металургія у нас орієнтувалась на Європу і Азію, тому на неї розрив з Росією не дуже вплинув. 
З портом гірше, будівництво кримського моста фактично зупинило континентальні судна, які заходили з океанів. Великотонажні судна не проходять під мостом, це вбило контейнерні перевезення. Але і порт поступово оговтується, трансформується. 
Ольга Кириленко, Роман Романюк,  УП