Чинять тихий спротив і чекають Україну: як живуть люди в окупованій громаді на Скадовщині

Як живуть люди в невеликих селах на окупованій частині Херсонської області? Про це на прикладі Новомиколаївської громади, що в Скадовському районі, розповіла начальниця сільської військової адміністрації Євгенія Глєбова.

Виступ пані Євгенії відбувся під час круглого столу «», який організувала команда Центру близькосхідних досліджень наприкінці квітня. Розповідь  на своїй сторінці в соцмережі заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.

ДОВІДКА. Новомиколаївська громада межує зі Скадовською ТГ. Складається із 7 сіл: Новомиколаївка, Михайлівка, Біленьке, Новосілка, Промінь, Труд і Карабулат (колишнє Ленінське). Станом на 2020 рік у громаді проживало 5919 осіб.

ЗАЛИШИЛИСЯ В ОСНОВНОМУ ПЕНСІОНЕРИ За оцінками сільської військової адміністрації, на сьогодні в селах Новомиколаївської громади залишається близько 50% людей від довоєнної кількості. Тобто приблизно 3 тисячі на 7 сіл. При цьому серед них дуже мало молоді – здебільшого залишаються вдома люди літнього віку.
За словами Євгенії Глєбової, структура населення в громаді наразі розподілена приблизно так:

— до 15% – молодь.  «І в основному це сім'ї небагаті, соціальний статус у цих сімей невисокий», – додає очільниця СВА;
— 20% – люди від 25 до 55 років, тобто середнього працездатного віку;
— всі інші – пенсіонери. 

«Вони не виїхали для того, щоб, можливо, зберегти якесь майно для своїх дітей, бо вони дивляться за своїми будинками, за будинками дітей, знайомих», – пояснює пані Євгенія.

ГАУЛЯЙТЕРИ, КОЛАБОРАНТИ ТА СПРОТИВ НАСЕЛЕННЯ За словами начальниці СВА, у громаді є «текучка» кадрів, але не надто висока.

«Окупанти спочатку поставили одного гауляйтера у нас, визнали нашу реформу децентралізації. Це бувший військовий, фсбшник, який у нас проживав у громаді вже десь років 7-8 до війни, і потім вони його призначили. На посаді він був близько року, потім окупанти повернули старий устрій, сільські ради й розділили громаду уже на Новомиколаївське ТУ і на Михайлівське ТУ (територіальне управління)», – розповідає Євгенія Глєбова.

Рівень колаборації в громаді не високий, додає очільниця:

«Я б не сказала, що багато людей пішло на співпрацю, принаймні у відкриту не пішли».

При цьому якщо на початку окупації в громаді, як і по всій Херсонщині, був відкритий спротив загарбникам, то наразі він тихий – люди просто почали більше мовчати. Більшість селян чекають Україну, але є і розчарування через тривалу окупацію теж є.

«Настрій у всіх, як гойдалки. Як і в нас на підконтрольній території, так і на ТОТ. Люди читають новини, вони все бачать, фейсбук-сторінки наші відстежують, усе знають і аналізують. Просто вони теж розчаровуються в тому, що так довго знаходяться в окупації. Проте більшість людей чекають Україну», – зазначила пані Євгенія.

ОСВІТА В ГРОМАДІ У селі Новомиколаївка окупантам так і не вдалося організувати освітній процес. Вони не змогли запустили ні школу, ні дитячий садок, ні заклади культури. Євгенія Глєбова пояснює це тим, що більшість населення не пішла на співпрацю, і така ситуація залишається і по цей день.

Для розуміння, у Новомиколаївці до окупації проживало 3600 людей – найбільше з усієї громади.

Проте в селі Михайлівка, де проживало трохи більше 2000 людей, окупаційна влада таки відкрила школу з навчанням за російськими стандартами. Але, за словами очільниці громади, назбирати їм вдалося лише 60 дітей – і то їх звозять з інших сіл і навіть з інших громад.

«Сюди звозять дітей фактично з усіх сіл: не тільки з Новомиколаївки та Михайлівки, а й з Клинів, Гладківки, Долматівки. Назбирали 60 дітей. Для порівняння, до війни в наших школах навчалося до 300 дітей в кожній», – каже пані Євгенія.

При цьому сьогодні в громаді в дистанційному режимі продовжують працювати два ліцеї та дитячий садок.

«В онлайн-садочку зараз 25 діток, а в школах навчаємо 400 дітей. Педагоги надають не тільки освітні послуги, а й психологічну допомогу, пояснюють дітям ту ситуацію, в якій вони зараз знаходяться, хто вони, яка їхня історія, що зараз відбувається. Просто їх слухають і заспокоюють. Це надважливо», – наголошує начальниця СВА.

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ В ОКУПАЦІЇ Також Євгенія Глєбова поділилася кількома короткими історіями про те, як живеться окупантам у громаді, де їх сприймають виключно як загарбників і ставляться відповідно.

***

Перед виборами у нас ходила невелика команда «Соціологічне опитування». Запитували, чи підуть люди голосувати за Путіна.
— Добрий дєнь, ми хотім вас спросіть, ви пойдьотє на вибори?
У відповідь – мовчання.
— У нас к вам адін вапрос.
— Ну, задавайте.
— Ви пойдьотє на вибори?
— Ні.
— Пачєму?
— А це вже другий вопрос!

***

А під час голосування на псевдовиборах проводили тільки подворовий обхід. Ходили озброєний окупант і колаборанти з урнами.
— Голосуйте!
— Я не буду голосувати.
— Чого ти не будеш голосувати?
— Бо я не хочу.
Окупант із автоматом каже:
— Што, нєт вашего Зєлі?
— Якби був – я б голосував.

***

Лікарі окупантів на виїзді. Медсестра-колаборантка жаліється людям на базарі:
— Боже, такі невдячні, такі невдячні люди! Лікарі приїхали на осмотр. А люди такі підлі – українською говорять, і все! Доктор же не понімає!
«Тобто спротив тепер у такій формі. Люди не переходять на російську. Хоча вони можуть, але не хочуть. Часто з’являються написи “Слава ЗСУ! Слава Україні!”. Підсумовуючи, хочу сказати, українці дуже хочуть додому. Вони дуже хочуть Україну у себе вдома, на лівобережжі Херсонщини, а не нав’язаний окупантський “русскій мір”», — наголосила Євгенія Глєбова.