«Мертві душі» влади

Для цього мусимо знати, кільки у нас працездатного населення, пенсіонерів, дітей, хто емігрував. Тобто, необхідна цілісна картина — на кого опиратись, будуючи нову українську реальність. Чи є така картина?

Відповідь очевидна – tabula rasa.

З огляду на нинішній жалюгідний стан справ в соціальній сфері можна припустити, що для забезпечення соціальних гарантій тим же пенсіонерам та іншим соціально вразливим категоріям просто не вистачає активного населення.

Крім того, ми уявлення не маємо, скільки серед претендентів на державну допомогу є «мертвих душ», і скільки під все це розкрадається бюджетних коштів.

Виклики сьогодення

Актуальність перепису не те, що назріла, вона уже давно перезріла. Останній перепис населення в Україні проводився у 2001 році. Проте статистика, яку подають різні міністерства і відомства, суперечить одна одній.

Таке враження, що всі «цифри» взяті просто зі стелі.  І нікого це особливо не хвилює. Адже під «цифри» ось уже роками успішно виділяються мільярди гривень платників податків. Звісно, усіх все влаштовує. Так би мовити – налагоджений виробничий процес.

Варто також розуміти, що неправильна чисельність населення — це, насамперед, помилки в прогнозі внутрішнього споживання, неточності в розрахунках обсягів соціальної допомоги, неможливість розрахувати навантаження на інфраструктуру та складання прогнозів розвитку трудового потенціалу. Все це унеможливлює вибудову адекватної соціальної та економічної політики.

Трудова міграція

В останні роки трудова міграція набирає загрозливих маштабів. Мільйони українців назавжди покинули свої домівки у пошуках кращої долі з кордоном.

Це стало настільки очевидною дійсністю, що ніхто уже не вбачає в цьому загрози національним інтересам. Але країну покидають найбільш активні її представники, з високим інтелектуальним потенціалом. Власне, ті, хто мав би бути в авангарді її розвитку. Що робить держава, аби утримати своїх громадян? Нічого. І в цьому ще більша катастрофа.

Лише в РФ, за офіційними даними, на початку 2016 року перебувало до 2,5 млн жителів України. З них — 1,36 млн «вирішили оселитися».

Білорусь «пропустила через себе» понад 160 тис громадян України. Але дармоїди там нікому не потрібні. Залишилися лише ті, хто погодився працювати — таким видано дозвіл на постійне і тимчасове проживання. Це близько 60 тис. Ще 1543 особи в Білорусі отримали статус біженця. Також від 14 до 20 тис ураїнців осіли там самостійно, оформивши дозвіл на проживання з причин, не пов'язаних з війною. Тобто Білорусь отримала від 75 до 82 тис екс-жителів України.

Не менш показовою є ситуація в Польщі, де впродовж 2015-2016 р видали українцям понад 2 млн дозволів на роботу (700 тис – 2015р, 1,3 млн – 2016р). Загалом, в сусідній країні осіло 1,3 млн наших працівників. Але, на відміну від нелегальних заробітчан, люди, які підписали контракт, перевозять на нове місце ще й свої сім'ї. Це означає, що тільки в Польщі може перебувати від 2 до 3 млн українців! До цього числа варто додати ще й випускників польських ВНЗ (українські студенти — основна група «іноземних студентів»). Є ще власники «карти поляка» — тих, кому не потрібно оформлювати дозвіл на роботу. За найбільш скромними оцінками, таких є не менше 100 тис.

І, нарешті, не забуваймо про наших заробітчан в інших країнах ЄС. За оцінками міжнародних організацій (станом на 2015-й рік) на європейських просторах перебуває понад 1,7 млн українців.

Зауважте, ми говоримо не про тисячі трудових мігрантів, а про мільйони! Для будь-якої країни така ситуація – це трагедія національного масштабу. Однак, як бачимо, українська влада особливо цією дилемою не переймається. Їй ніколи. Звісно, є набагато «популярніші» електоральні теми, за допомогою яких можна гратись у велику політику, замість того, аби системно працювати на благо своєї країни.

Колапс держави

Україну покидають люди, які повинні створювати внутрішній валовий продукт. В результаті маємо величезну диспропорцію між працездатними особами та категоріями, які потребують соціальної допомоги.

У нас — дев’ять мільйонів пенсіонерів (якщо вважати, що один мільйон із них поїхали за кордон) і близько семи мільйонів дітей віком до 17 років. Тобто працездатного віку населення в країні залишилося не більше 18 млн. З них, за підрахунками соціологів, близько 34% отримують «тіньову» заробітну плату. Тобто всю державну машину утримують на своїх плечах приблизно 11,9 млн жителів України.

Результатами їхньої роботи користуються приблизно 34 млн людей — все населення, яке проживає на території України. Така диспропорція веде до одного — повного колапсу держави.

Про яку соціальну справедливість тут говорити! Можемо хоч томами видавати закони соціального спрямування, але грошей на їхню реалізацію все рівно не буде.

Ціна перепису

Більшість країн світу дотримуються практики перепису не рідше одного разу на десять років. В Україні ж дату перепису регулярно переносили.

На початку цього року вкотре заговорили про перспективу перепису 2018 року. Проте уже 25 березня віце-прем'єр-міністр України Павло Розенко заявив, що перепис обійдеться державі аж в мільярд гривень! На перший погляд — сума велика, але якщо врахувати, що тільки на виплати пенсій держава витрачає в місяць приблизно 22 млрд грн – не такий страшний чорт, як його малюють.

Якщо після перепису "знайдеться" хоча б 1% "мертвих душ" у пенсійній системі, то вся загальнонаціональна кампанія окупиться за 5 місяців.

Проте на державному рівні ніхто цієї «очевидності» не бачить. Чому? Знову ж стара історія – ніхто не хоче зашивати дірку в бюджеті, яка є прекрасним і легкодоступним джерелом корупційних зловживань.

Чергове відтягування проведення перепису буде означати продовження роботи з швидкого і маштабного дерибану державних грошей. І це ключова причина, чому уряд Гройсмана не вбачає потреби в проведенні перепису. Адже, провівши його та опублікувавши реальні результати, доведеться відмовитись від зручного способу самозбагачення і уявляєте – допомагати не «мертвим душам», а реальним людям! Просто надзавдання якесь.

Влада не зацікавлена в реальних цифрах. Адже «мертві душі», зокрема, дозволяють здійснювати маніпуляції з результатами виборів. Це розуміють і на Банковій, і на Грушевського. Президентські вибори – на горизонті. Ніхто не хоче поганої «статистики». Та й для уряду наявність «мертвих душ» — поле для маніпуляцій.

Ми чуємо обіцянки влади про відродження економіки, науки, створення перспективи для молоді. Цікаво, як уряд збирається реалізувати обіцянки, коли грошей на це в країні просто немає, а спекуляції навколо перепису продовжуються? Та ніяк. Все це нагадує чергове окозамилювання, коли під гучними лозунгами про благо народу, ховають виняткове благо власної кишені.