На Херсонщині окупанти знову жаліються на свідомих українців

Захопили росіяни більшу частину Херсонщини, а що робити з нею не знають. Бо отримали зовсім не те, чого хотіли.

«Херсонська область, один з чотирьох нових регіонів Росії і регіон не сказати, що простий,  — пише російський топ-пропагандист WarGonZo, він же — Сємьон Пєгов (на фото), анонсуючи матеріал для окупаційного ресурсу «Дзен». — Будемо чесними, на звільнених територіях високий процент нелояльного до нової влади населення, і активістів, готових будувати нове життя у Росії, знаходиться небагато». Оскільки краща похвала — це похвала ворога, то саме так і треба сприймати слова «военкора». Головне, щоб окупанти зробили з наявності «високого проценту нелояльного до нової влади населення» правильний висновок — і залишили врешті наш багатостраждальний край. Проте вони і далі хочуть ламати свідомих українців, яких називають «ждунами», через коліно.

Той самий Пєгов пише: «Люди бояться, сумніваються. А хтось чекає, коли Україна повернеться. І частково зрозуміти побоювання нових громадян Росії можна — півтора роки тому ми змушені були піти з правого берега Дніпра і залишити Херсон. Нові регіони недостатньо просто прийняти до складу Росії, їх необхідно інтегрувати, оживити, перезапустити, створити нові зв’язки і комунікації».

До речі, свій матеріал для «Дзен» його автор, поплічник Пєгова, Дмітрій Сєлєзньов назвав: «Дикий, дикий Південь — кого і чого чекають ждуни і жителі Херсонщини» . Доволі красномовно. І матеріал вже знайшов схвальні відгуки від тих, кого Сємьон Пєгов називає «активістами», а нормальні люди — зрадниками. Одна з них, яка назвалась Наталією, написала такий коментар: «Дуже хороша, потрібна тема. Я живу в Олешках, ждунів неміряно і ніхто з ними не працює. Мало того, майже рік немає російського зв’язку, але є повноцінний український зв’язок. На той бік телефонують і передають все, що бачать, не лише ждуни, але і звичайні старики, які навіть не підозрюють, що втручаються у військові справи. А де влада, ми навіть не знаємо» . Погодьтесь, що читати таке приємно.

Богдан СТРАЖАК,