9 місяців без світла, газу та води: як живуть люди у деокупованих селах Херсонської області

Херсонська область. Ілюстративне фото: focus.ua
Російські війська, тікаючи на лівий берег Дніпра, залишили по собі знищену критичну інфраструктуру. Відновити її не вдається через постійні обстріли місцевості. Допомо мирним жителям надають волонтери, інформує .

Урожай уламків від російських боєприпасів мешканка Антонівки Валентина Василівна збирає на своєму подвір’ї вже рік. Але, незважаючи на небезпеку, залишати рідну оселю не збирається.

“Уламкове поранення у мене. Проникаюче в стегно. Ішла в магазин скупитися і якраз розірвалося. Два місяці у Миколаєві пролежала. А куди їхати? Це залишити все. Мене що тримає — собака. А його на кого я кину?.. Ми не здаємось. Терпимо, боїмося, звичайно, трясемося. Читаємо молитви ночами. Але виживаємо, сподіваємось на ЗСУ”, — каже жінка.
Антонівка живе під щоденним обстрілом російських військ. Це фактично передмістя Херсона, селище розташоване на самому березі Дніпра. До позицій російських окупантів звідси лічені кілометри.

“Ні світла немає, ні газу. Вода технічна, самі знаєте. Вже 8 місяців світла немає. І скаржилися, їздили, а що толку… Ми ж навпроти Антонівського мосту. Важко дуже важко. Обстрілюють. Ми у підвалі все, страшно. А онуки на лівому березі не можуть переправитися досі вже скільки часу”, — розповідає мешканка Антонівки Світлана.
Перед втечею з правобережної частини області російські окупанти підривали все довкола. Лінії електропередач, вежі мобільного зв’язку — вся критична інфраструктура була знищена. Відновити її поки що неможливо через постійні обстріли. Найгірша ситуація в селах.

“Веземо гуманітарну допомогу у вигляді продуктових наборів, засобів особистої гігієни. У першій машині генератори. Веземо на деокуповані території до Бериславського району”, — ділиться волонтер Олег.
9 місяців Даріївська громада відрізана від цивілізації. До Херсона авто можна дістатися через понтонний міст. Колишня переправа через Інгулець була підірвана окупантами. Мобільний зв’язок відновився лише місяць тому. Щоб приготувати їжу, потрібний газ у балоні. Влітку простіше — багаття.

“При свічках, топимо грубку. Нормально, аби тільки не стріляли. А так можна жити. Аби скоріше їх вигнали, а ми потерпимо ще без світла та без води. Аби не гупало по нас”, — каже мешканка Токарівки Людмила.
Після підриву росіянами греблі Каховської ГЕС невелика частина села опинилася під водою. На щастя, у підтоплених будинках уже ніхто не мешкав. Наразі ситуація з водою у всій громаді лише погіршилася.

“Колодязі були, доки вода не затопила. Люди мають свердловини. Скидаємось на бензин для генератора, запускаємо та качаємо воду. Дощі були, набирали воду для господарських потреб”, — каже Оксана.
Токарівка була окупована російською армією з перших днів повномасштабної війни. Місцеві із жахом згадують той час — викрадення, тортури та постійні обшуки, росіяни тероризували мирних жителів як могли.

“Він йшов позаду зі своїм автоматом. Цілився в мене своєю кнопкою і кричав “все чисто, чисто”. Ось як ви вважаєте, як тут було? Не знаю, що вони шукали, але перевернули весь будинок з ніг на голову. Навіть у моєї дитини, питав — тут що, діти маленькі були? А де вони зараз? Кажу — поїхали, ви ж приїхали сюди. Ось так ми жили, страх та приниження”,  — розповідає Світлана.
Втікши на лівий берег Дніпра російські окупанти продовжили терор обстрілами. Тут вони не вщухають. Усі школи та будинки культури громади зруйновані. Токарівка знищена на 80%.

“Дар’ївська військова адміністрація видає OSB-плити, плівку та брезент. Шифер у нас теж є завезли, але зараз ми його не видаємо. Немає такої потреби. У нас відкрита лінія фронту та щодня у нас прильоти”, — розповідає староста Токарівського старостинського округу Олена Коляда.
На 5 сіл на околиці лише одна машина швидкої допомоги та два фельдшери. Говорять, працювати доводиться без вихідних під постійним вогнем російської армії.

“Спочатку міномет, потім дрони запускають. З танка обстріляли. Нас Бог милував від авіабомб. Сусідів наших авіабомбами криють. Поранені бувають, але останнім часом, дай Боже, не часто. Раніше було більше, зараз менше. А так все є, нас забезпечує керівництво”, — каже фельдшер Ігор.
Херсонщині допомагають волонтери. Забезпечують усім необхідним — генераторами, паливом, продуктами та водою. Єжи Юрчинський родом із Польщі. За фахом пожежний альпініст. Вперше до України приїхав із початку повномасштабної війни. Спочатку до Харкова, як гадав, на кілька ночей. Але вже півтора роки перебуває тут, допомагає всім постраждалим регіонам.

“Наш фонд — підтримка для волонтерських організацій в Україні. Я живу тут, бо це важливо. Наша допомога не буде такою ефективною, якщо ми будемо просто в офісі в Польщі. Потрібно бути тут, бачити. Потреби дуже динамічні. На один день потрібні човни, другий хліб, потім вода. Потрібно бути тут, бачити. І це також важливо, це моральна підтримка для всіх українських волонтерів. Вони просто герої”, — зазначив координатор гуманітарного фонду Sie Pomoga.
На підтримку України об’єдналися волонтери з багатьох країн. Вони надають допомогу як великим містам, і невеликим селищам поблизу лінії фронту.