Бесіда херсонця з письменницею переросла у змістовне інтерв’ю

Херсонець Макс Плющ продовжує брати інтерв'ю у талановитих українців, і наступною стала письменниця Ярослава Дегтяренко:

— Щоб не виникало зайвих здогадок одразу визначимо, в якому жанрі пишеш. Це історичні романи?

Так. Поки що виключно історичні.

— Які періоди історії відтворюєш в художній формі?

Я почала з Хмельниччини. Це 1648 рік. Далі я дійшла до Чорної ради 1663 року. На сьогодні поки що усе.

— О, нічогенько так… То ж епоха козацьких повстань. Мабуть, згадується про Битву на Жовтих Водах, Битву під Корсунем, Зборівську битву?

Так, це Козацька доба в історії України. Мій найперший роман детально змальовує Жовтоводську, Корсунську та Пилявецьку битви 1648 року, які стали для України доленосними. От Зборівську битву я не описувала, але в планах було написати продовження «Лицарів Дикого Поля» — до Переяславської ради — 1654 р. Останні мої книги «Між двох орлів. Гідний наступник» та її продовження «Зраджений гетьман» описують гетьманування Івана Виговського.

— Чому саме історична тематика?

Тому що історія — неймовірний світ, яскравий та цікавий.  І реальна історія набагато цікавіша, ніж фентезі, крутіша за бойовик, романтичніша за мелодраму. Я люблю Історію та прагну повернути українцям правду про їхнє минуле.

— "Лицарі Дикого Поля" — перший твій історичний роман, в якому окрім деталізованого висвітлення Національно-визвольної боротьби нашого народу розповідається про кохання простих українців XVII століття. Як створювався роман?

Так, це найперша, старша дитинка.) Ідея написати роман виникла випадково. Адже я усе своє життя і не мріяла бути письменницею. Мені таке навіть на думку не спадало. Читати я любила з дитинства. Так пристрасть до читання хорору і довела мене до письменства — на одному сайті я коментувала прочитані історії, і подруга запропонувала написати маленьке оповідання, яке схвалили. Так з‘явилася ідея великого роману. Спочатку я не планувала публікувати свій твір як книгу. Я просто захоплено працювала, плануючи викласти в Інтернеті. Але коли почитали знайомі, то в один голос порадили шукати видавця. Ось так у 2016 році «Лицарі Дикого Поля» побачили світ.

— Тож велике спасибі друзям! Ті, хто вагається чи показувати свою творчість, порадьтеся зі своїми знайомими. Збоку видніше! У 2018 році вийшла твоя книга "Ярино, вогнику мій". Інтригуючий  історичний роман про любовний трикутник?

На жаль, «Яринка» скорочена майже вдвічі — така була умова публікації. Я мусила «згорнути» більшість історичних подробиць. Тому «Ярина» більш любовний роман — яскрава любовна лінія плюс деталі побуту козаків та татар. Саме тому у багатьох «Яринка» викликає неоднозначну реакцію — людям важко зламати стереотипи, що запорожці не були безшлюбними, а татарське суспільство мало високоосвічену знать та унікальну культуру.

— Можливо колись побачимо повну версію?

Може.  Усе залежить від читача — чим більше людям подобатимуться мої романи, чим більше їх читатимуть, тим більше вірогідності, що видавці прийматимуть мої рукописи, в тому числі й повну версію «Ярини». Автора робить читач, а не видавець!

— Стовідсотково! Вище згадувала, що любиш читати хорор… Що саме ти мала на увазі?

Ой, то було давно.) Так, колись дуже любила усілякі містичні історії, але зараз до них охолола. Я занадто доросла, щоб боятися темряви чи нечисті. Тепер нехай нечисть та темрява бояться мене.)

— Ок. А тепер вже доросла Ярослава, що читає?

Коли не писала своїх книг, то читала зарубіжних класиків. Зараз читаю історичні монографії з історії, етнографії, військової історії тощо.

— А як щодо іноземних авторів, котрі писали в твоєму жанрі типу Вальтер Скотт, Гюстав Флобер, Олександр Дюма?

На романах Дюма я виросла. Так само дуже любила романи Генрі Гаґґарда. Скотт не дуже заходив. З Флобером не мала можливості ознайомитися докладно. Звичайно, «Пані Боварі» вивчала в школі, але тоді, у 90-ті, таких книг купити було неможливо — в шкільній бібліотеці була одна на усі три класи. Тому нам показали кіно. А так ще дуже подобається Мопассан, Діккенс, Остін, Булгаков. Хоча літературного кумира в мене немає.

— Мені відомо, що роман "Між двох орлів" для тебе особливий…

«Між двох орлів» стала для мене самою поворотною книгою. По-перше, завдяки їй я нарешті повернулася до рідної мови, навіть в побуті. По-друге, вона відкрила мені самій такі сторінки нашої історії, які багато наших сусідів воліли б стерти з пам'яті нащадків. По-трете, я багато чого збагнула про свій народ.

— Не складно тобі, жінці, описувати військові події?

Насправді, військові дії описати не так складно — достатньо матеріалів та описів. Коли зрозумієш, як були розставлені війська, яким чином використаний рельєф місцини, в чому перевага того чи іншого виду військ, то не складно. Важче пропустити це через себе — адже це було насправді, і вмирали реальні люди.

— Бачу, ти є активним користувачем соціальних мереж. На відміну від деяких письменників, робиш публікації досить пізнавальні і водночас буденні. З шанувальниками листуєшся?

Соцмережі не тільки ресурс для публікації котиків та няшних цуциків. Це можливість висловити свою думку, дізнатися новини чи розповісти щось цікаве. Я знаходжу на це час. А от щодо листування з читачами, то тут складніше. Є коло людей, яких я знаю давно, і з якими постійно спілкуюся. Але нині в мене з’являється дедалі більше й більше друзів, тому я не встигаю приділити усім уваги — це фізично неможливо.

— Популярність звужує коло!) Не пробувала себе в поезії?

О ні! Тільки не вірші — я й двох слів зримувати не можу! А от щодо популярності, то невпевнена, що така вже я популярна. Та й не цього я прагну, бо мирська слава швидкоплинна.

— Схвально! Ставити собі за мету прославитися рівноцінно повільному спуску по кар'єрних сходах. Твої книги в бібліотеках є?

Так, в Обласних бібліотеках і в декількох районних.

— Варто окремо відмітити обкладинки твоїх книг! Дуже гарно! Хто ілюстратор?

Щодо обкладинок, то думки різні. Наприклад, обкладинка «Лицарів Дикого Поля» подобається багатьом. Дизайнер — Вікторія Кириченко. А от «Між двох орлів» викликали неоднозначну реакцію через зображених людей.

— Поясни…

Одяг людей не відповідає середині 17 ст. Наші предки так не вдягалися. Зображений одяг — невдала сучасна реконструкція. Особливо обурювалися знавці цієї галузі.

— Головне ж передати атмосферу. Хіба ні?

Атмосфера передається текстом. Але щоб книга звернула на себе увагу на поличці магазину, в неї має бути хороша обкладинка. Тим паче нині читач вже не задовольняється аби якою палітуркою — люди хочуть чогось вишуканого та оригінального. Багато читачів люблять фотографуватися з книгами для Інстаграму. Тому вдала обкладинка хороший маркетинговий хід.

— Не пропонували зняти фільм по твоїх книгах? Мені здається, з умілим режисером вийшло би крутезно!

Ні, не пропонували. Хоча багато читачів зауважили, що мої книги доволі кінематографічні.

— Вдячний за прекрасну розмову! Нових класних книг тобі, натхнення, терпіння! Чекаю на екранізацію творів!;)

І я тобі щиро дякую!!! Бажаю нових, цікавих та крутих інтерв‘ю.)

Спілкувався Макс Плющ (МП)