Чи буде Херсонщина з рисом

З тривогою спостерігаючи за подорожчанням продуктів першої необхідності, херсонці тривожаться: чи не станеться те саме із рисовою крупою, без якої ми наше повсякденне меню не уявляємо? Чи не повторить вона долю гречки, котра перетворилася на дорогий делікатес?
Утім, можемо заспокоїти любителів плову та каші: і без рису ми в наступному році не залишимося, і ціна його навряд чи злетить угору протягом найближчих місяців. Вона скоріше занижена, переконаний виробник — директор сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Булюк» з села Приморського Скадовського району Херсонщини Віктор Булюк. Але про це трохи пізніше.
Агрофірма, звичайно, «не складає всі яйця в одну корзину» – вирощує не тільки «біле золото», а й рапс, пшеницю, кукурудзу, соняшник. Та саме рис для тутешніх селян хоч і не монокультура, проте культура стратегічна. Тому в нього вкладають чимало і зусиль, і грошей. Нинішнього року, наприклад, підприємство збільшило площі під рис на Скадовщині та Голопристанщині з 550 до 618 гектарів. І тепер збирає щедрий врожай – у середньому по 80 центнерів з гектару.
Розмова біля комбайну
— Висіяли на плантаціях сорти рису вітчизняної селекції «Віконт» і «Україна-96». Якість зерна висока, та саме «Віконт» у лідерах. У нього врожайність за сприятливих умов сягає не 7-8, а до десяти тонн з гектару. Та й крупа з зерна цього сорту просто дивовижна – біла, розсипчаста і дуже смачна. А плов з неї який – духмяний, в роті просто тане, — задоволений здобутками господарства його головний рисовод Юрій Оленін. Хоча шлях до цих здобутків нелегкий від початку й до кінця.
Комбайнер Олександр Шептуля на «білих жнивах»
— За тринадцять років роботи у бункері мого комбайна побували всі зернові. Однак рис, на мою думку, косити завжди найважче. Є у «чеках» надто зволожені ділянки, по яким комбайн пересувається погано. Є ділянки, де важкий колос поліг під ударами вітровію, і треба постаратися, аби його підібрати без втрат, — зауважує під час короткого перепочинку комбайнер Олександр Шептуля (на знімку).
«Та й на початку циклу випробувань вистачало, — приєднується до розмови агроном Олександр Сухорученко. – У червні-липні такі дощі лили, що підтопило тринадцять гектарів кукурудзи, вісім гектарів ячменю, гектар плантації томатів.
Добірною рисовою крупою задоволений агроном Олександр Сухорученко
Врожай ячменю частково врятували, а от кукурудза й томати загинули. У серпні-вересні дощів не дочекалися зовсім, та й початок жовтня ними не порадував. А це ж саме час, коли на полях треба проводити волого зарядку для посіву озимих. Їм без води ніяк».
Рис дешевшає, а його вирощування…дорожчає
Та зрештою, проблеми минають, а врожай залишається. І… виникає нова проблема – як його продати, аби він і в коморах не залежувався, і прибуток давав. Саме з рисом, виявляються, це зараз найскладніше. На український ринок «тисне» дешевий, але не дуже якісний (м’яко кажучи) китайський рис, який вилучають з закордонних сховищ після двох-трьох років зберігання, і розпродують по всьому світу, аби «освіжити» власні резерви.
От і виходить, що за «умовно корисний» рис з Китаю в Україні оптовики правлять по 15 – 15,4 гривні за кілограм. А на вітчизняний рис щойно з поля ціна тільки знижується – торік доходила до 16,5 гривень за кілограм готової крупи, а нині більше 16 гривень не перекупники не дають. Хоча собівартість зерна тільки зростає.
Порівняно з минулим роком вартість транспортування дніпровської води на зрошення залишилася стабільною, натомість ціна добрив «у космос злетіла». Селітра й карбамід коштували 14 тисяч гривень за тонну, нині 20 тисяч гривень. Тонна нітроамофосу 2020-го була 12 тисяч гривень, зараз – ті ж 20 тисяч. Піднялися ставки мінімальної зарплати, вартість пального для тракторів і комбайнів, а рис, навпаки, дешевшає. Це не економіка, а якесь королівство кривих дзеркал, обурюються аграрії.
Гримаси ринку
Та навіть задешево продати вирощене не так уже й просто. «Агрофірма Булюк» придбала обладнання для фасування рисової крупи у тару різної ємності – від кілограмових пакетів до 25-кілограмових мішків. Та з’ясувалося, що від кілограмових пакетів із рисом великі торговельні мережі не в захваті. Їм потрібен не один різновид такої продукції, а її широкий асортимент – гречка, ячка, рис, мука. Його окремо взяте сільськогосподарське підприємство забезпечити не може, тому рис доводиться продавати посередникам. Котрі вже на своїх базах формують «набори» для супермаркетів.
Вони крупи самі й фасують – тільки от беруть той самий екстремально дешевий китайський рис. Ще й пакують його не за принципом «чесний кілограм», як «Агрофірма Булюк», а грам по вісімсот. Різниці на око покупцеві майже не видно, і ціна привабливіша. Тепер ви здогадалися, чому в Україні навіть суперякісний український рис виробнику збути важче, ніж китайський?
Доля рисівництва на волосинці зависла
Однак найбільше селян з Приморського турбують не хитрі маркетингові ходи перекупників, і навіть не дуже добросовісна конкуренція імпортерів, а невизначеність із перспективами. Свої плантації вони засівають рисовим насінням вітчизняної селекції, що його справно постачає дослідне господарство Інституту рису Національної академії аграрних наук України. Та на кадровому конкурсі в НААН чомусь перемогла не досвідчений діючий керівник господарства Валентина Уманська, а бізнесмен, котрий рисівництвом ніколи не займався. Хто кому яку суму за це і в який кабінет заніс – то питання другорядне. Головне те, що зараз ДП ДГ Інституту рису лихоманить.
Колектив виступає різко проти зміни керівника, на виробничі об’єкти державного (!) підприємства чинять справжні нальоти тітушки, намагаючись забрати врожай й вивезти його у невідомому напрямку. І це буде катастрофою не тільки для дослідного господарства, а й для всього рисівництва в державі, переконаний директор «Агрофірми Булюк» Віктор Булюк.
— Насіння рису селекції фахівців дослідного господарства завжди продуктивне та адаптоване до наших кліматичних умов. І це єдиний надійний його постачальник. Якщо через кадрові проблеми та тиск рейдерів наше співробітництво із ДП ДГ припиниться,під загрозою може опинитися майбутнє рисівництва як такого, — наголошує Віктор Віталійович.
— Адже засівати плантації стане просто нічим. Альтернативи сортам місцевої селекції немає. Адже іноземні постачальники пропонують італійський рис, який у наших кліматичних умовах гарних урожаїв давати не буде, і невідомо, чи взагалі дасть сходи. Ще в Україну контрабандними стежками ввозять насіннєвий рис з російського Краснодару. Йому наш клімат та наші грунти більше підходять, однак фітосанітарної інспекції, як відомо, контрабанда не проходить. І хтозна, які небезпечні хвороби та шкідників можна занести із посівом такої «бомби сповільненої дії». Для нашої фірми такі експерименти неприйнятні – вони можуть занадто дорого обійтися.
Життя без рису буде «несмачне»
Звичайно, відмовившись від рисосіяння, потужні сільськогосподарські підприємства Херсонщини не збанкрутують. Та ж «Агрофірма Булюк», працівники якої добре навчені реаліями нашого дикого ринку, намагається розвивати усі напрями роботи. Гарних успіхів тут добилися, скажімо, у вирощуванні сої. На відміну від того ж рису, на неї покупців удосталь, та й ціна тримається пристойна – 16 350 гривень за тонну. Господарство також розвиває свою ферму: на Львівщині та Одещині придбали 250 голів добірних свиноматок, і вже продають від них поросяток. А хочуть додати ще двісті, у майбутньому налагодивши й переробку м’яса.
Та й прибуток тут вкладають так, аби модернізувати підприємство, збільшити його запас міцності. Торік взяли пільговий кредит у державному банку, додали свої гроші, й купили одразу цілий парк нової техніки – два імпортні трактори, плуги, компактомати (культиватори з великим набором додаткових функцій).
Нині проводять термомодернізацію будинку контори, замовивши утеплення її стін – вона саме почалося. Ця будівля, до речі, опалюється брикетами з рисового лушпиння та соломи, які знову ж-таки виробляють у самій агрофірмі. Але вони також не дармові, тому проект невдовзі окупиться за рахунок економії. А надлишок брикетів можна буде реалізувати – попит на них зараз високий.
Отже, без рисосіяння «Агрофірма Булюк» із своїм курсом на універсальність не пропаде. Та й інші підприємства, либонь, без зволікання знайдуть застосування поливним землям під чеками. Проте у рисівницькому краї господарство без рисових плантацій – все одно, що птах із підбитим крилом. Може й злетить, але низенько. І впаде недалечко. Та й усі ми без вітчизняного рису з голоду не помремо – будемо давитися китайським замінником, що десь роками припадав пилом по коморах. От тільки наше життя від того «смачнішим» не стане.
Анатолій ЖУПИНА Сергій ЯНОВСЬКИЙ Новий День
Фото Сергія ЯНОВСЬКОГО