Чому закон про примусове повернення чоловіків з-за кордону матиме негативні наслідки для України

Минулого тижня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт  , який передбачає  кримінальну відповідальність за неповернення військовозобов’язаних чоловіків з-за кордону під час війни. Порушникам загрожуватиме до 10 років позбавлення волі.

Попри те що загалом згаданий законопроєкт, не порушує прав людини, наслідки в разі його ухвалення можуть бути досить негативними для України. Спробую пояснити чому.

Повна назва закону – “Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Закону України “Про правовий режим воєнного стану” щодо встановлення відповідальності за невиконання вимог закону щодо повернення в Україну після введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях”.

Зокрема, стаття 10-1 законопроєкту зобов’язує за відсутності поважних причин повернутися в разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану осіб, які згідно із законом підлягають призову на військову службу під час мобілізації, а також членів Кабміну, керівників органів державної влади та їхніх заступників, народних депутатів, сільських, селищних, міських голів, працівників правоохоронних органів, суддів, суддів Конституційного Суду, прокурорів, які перебувають за межами України.

Поважними причинами для неповернення вважатимуться:

• заборона на виїзд із країни перебування;
• стихійні лиха;
• катастрофи,
• аварії;
• відрядження;
• перебування на стаціонарному лікуванні;
• інші обставини, які перешкоджають виїзду з країни перебування.

Якщо закон ухвалять, строк для повернення вищезазначених осіб становитиме 15 днів із дня запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, якщо в указі президента про введення такого стану не буде визначено інший термін.

Відповідальність за неповернення без поважних причин у разі набрання чинності змін до законодавства – позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

Тож на перший погляд законопроєкт не порушує прав людини, оскільки пов’язаний з реалізацією обов’язків людини. Адже держави мають право самостійно ухвалювати такі рішення під час війни. Однак, на мою думку, така ініціатива в разі ухвалення матиме негативні наслідки для країни.

Наведу низку важливих обставин, які не враховує вказаний законопроєкт.

1. Законодавство не чітко визначає перелік осіб, що підлягають призову на військову службу. Так, наприклад, перелік осіб, що мають право на виїзд із країни, суттєво звужений у порівнянні з переліком осіб, які не підлягають мобілізації (ст. 23 закону про мобілізацію). До того ж президент скасував указ про проведення весняного призову, тобто за законом ці люди є військовозобов’язаними, але насправді немає жодної потреби їхнього перебування в Україні. Таких питань, що можуть мати різне трактування, доволі багато, а кримінальна відповідальність має визначатися доволі чітко й не може містити такі розмиті положення.

2. Вказані норми спрямовані проти українських заробітчан, що вже тривалий час проживають за кордоном. Фактично держава їх примушує більше ніколи не повертатися до власної країни або обирати інше громадянство. Наслідком погрози кримінальної відповідальності буде саме такий ефект.

3. Виникає логічне запитання: чому держава вдається до таких крайніх заходів? Чи означає це, що насправді люди не повертаються до країни так, як про це звітує прикордонна служба? А вона повідомляла, що станом на 12 квітня повернулися  українців. Чи означає це, що нема тих черг до військкоматів, про які пишуть ЗМІ й кажуть багато людей? Насправді відомо, що і багато повернулося громадян для мобілізації, й черги в багатьох військкоматах справді є. 

4. Примус під час мобілізації, та ще й у такій формі, обов’язково спричинить зростання корупції в цій сфері, оскільки від доброї волі саме військкоматів залежатиме, чи буде людина мобілізована.

5. Виникає також логічне питання: чи потрібна нам армія, до якої будуть примусово мобілізовані без жодного військового досвіду громадяни? Багато військових стверджують, що немає нічого гіршого за солдатів, які не бажають воювати. Українські ЗМІ постійно пишуть, що одним з факторів перемоги є мотивація українських бійців. Але вона може бути підірвана такими репресивними заходами. Якщо й виникає проблема мобілізації, то держава, на мою думку, повинна заохочувати чи переконувати громадян мобілізовуватися, а не застосовувати репресивні заходи.

6. Такі заходи є максимально невигідними економічно, оскільки вони стимулюють громадян залишатися за кордоном і розривають їхні зв’язки з Україною. Не кажучи вже, що такі строки позбавлення волі лише призведуть до суттєвого збільшення тюремного населення, значну частину якого становитимуть економічно активні громадяни, які не є злочинцями за своєю природою.

Видається, що єдине, що справді можна було б підтримувати у такій ситуації, – це певні санкції до державних службовців, і то в цьому разі досить було б розглядати покарання у вигляді штрафу з позбавленням права обіймати посади на державній службі на 5 чи 10 років.

, член експертної ради Центру громадянських свобод