Діти були дуже спокійними й тихими. Як скадовчанка вивезла в Німеччину 5 своїх неповнолітніх дітей

Скадовчанка разом з 5 дітьми та своїм батьком самостійно виїхали до Німеччини. Евакуація тривала дві доби. Їм довелось проїхати 2 блокпости кадирівців та 4 російських військових. Вони ночували в сільській школі та церкві, їхали абсолютно невідомими дорогами та пливли поромом. 

Про свою історію евакуації Ірина (ім’я змінено з міркувань безпеки) розповіла виданню . 

Війна застала за кордоном

На початку повномасштабного вторгнення жінка повернулась з роботи у Польщі. По дорозі додому в Одесі Ірина познайомилась з волонтеркою. Вона мала допомогти з виїздом Ірині і її рідним. 

Найстаршому сину жінки майже 18 років, ще є донька підліток, двоє хлопчиків дошкільнят та одна дівчинка. 

"Ми збиралися їхати разом: волонтери організовували транспорт і вивозили всіх охочих. Тож я разом з дітьми чекала на виїзд 2 тижні в Скадовську" , – згадує Ірина.

Акція у Скадовську на початку березня Автор:  Скріншот

Оскільки охочих виїхати було багато, а волонтери мали лише 3 машини, Ірина вирішила їхати своїм автомобілем. 

6 блокпостів з ворогами

Волонтери планували виїхати з Херсону о 6 ранку, але через комендантську годину Ірина не встигала доїхати до них. Домовилися, що волонтери повідомлятимуть, яка ситуація на дорогах. Але й цей план не спрацював, волонтери були змушені повернутись назад до Херсону через замінований міст.

Жителі Херсонщини тікають навіть велосипедамиАвтор:  Serge Danylov

Близько 11 ранку жінка самостійно перетнула Херсонський міс (Антонівський міст через Дніпро, що з'єднує Херсон із Лівобережжям). 

"Коли ми виїжджали, людей було дуже багато. Потім ми заїхали в Херсон. Там було доволі тихо. Звідти планували їхати в напрямку Снігурівки, проте тією дорогою нас не пустили російські військові: сказали, що там бій", – розповідає жінка. 

Після цього Ірина звернула на дорогу до річки Інгулець, де був блокпост кадирівців. Вони не пропускали, але родина Ірини вирішила чекати неподалік. З’явилась інформація, що є люди, яким вдалось пройти блокпост і Ірина спробувала знову. Після 4 годин чекання в черзі, вони таки пройшли його. 

"Ми підготувалися до поїздки, тож їхали без відеореєстраторів (їх обов’язково потрібно знімати) та будь-яких соцмереж чи месенджерів у смартфонах", – зауважує жінка.

Саме це, після документів, найчастіше перевіряють на блокпостах, а також наявність патріотичних татуювань у чоловіків призовного віку. Чеченці двічі на різних блокпостах запитували Ірину: "Чому ви їдете з Херсона? Його ж не бомбитимуть".

Далі були ще 4 блокпости з російськими військовими, але там пропускали швидко. 

"Узагалі всіх, хто має прописку в області, пропускали, а от мешканців Херсона не хотіли випускати. Напевно, бояться, що коли люди виїдуть, їх почнуть атакувати українські військові",   – зауважує жінка.

Наслідки обстрілів у ХерсоніАвтор:  Цензор.нет Цю дорогу я не згадаю

Після проїзду усіх блокпостів, жінка їхала в колоні з усіма автомобілями, які евакуювались. Дорога була важкою, довелося їхати дорогами, яких не було навіть на картах. 

"Ми мали триматися колони, інакше могли загубитися в полі чи десь загрузнути. Узагалі при такій евакуації дуже важливо триматися того, хто знає дорогу", – каже Ірина.

Того дня скадовчани проїхали 400 км і залишились на ніч у місті Баштанка, Миколаївської області. Тут їх поселили та нагодували волонтери при церкві.

Зранку жінка з дітьми та батьком вирушили до Одеси, а звідти на поромі пливли в Румунію, далі автомобілем до Німеччини. Кожен перетнув кордон на іншому документі: Ірина мала закордонний паспорт; батько та старший син – внутрішні паспорти, а молодші діти мали лише свідоцтва про народження. Проте, усіх їх пропустили митні служби.

"Навіть, якби все було тихо й ми могли завтра повернутися, цю дорогу я не згадаю", – сказав батько Ірини, коли їм вдалось доїхати до Одеси. 

На самому митному кордоні ж було багато волонтерів, які допомагають біженцям, є безкоштовна їжа та напої, намети та дитячі іграшки. 

"Діти, на диво, всю дорогу, а це майже дві доби, були дуже спокійними й тихими. Я мала їх вивезти, а вони ніби відчували мій страх за них усіх: сиділи тихо-тихо", – розповідає жінка.