Херсонщина долучилася до діалогу про Велику Україну

Обличчя Романа Безсмертного не дратує українців з численних біл-бордів із лозунгами та обіцянками, не переслідує з телеекранів. Просування себе як кандидата у Президенти він бачить в іншому – у відкритому спілкуванні з громадою, у невимушеному діалозі, у живих суперечках, в яких і народжується істина.

Днями політик, який поєднав у собі і молодість, і досвід, і незаплямовану біографію, обумовлену не бездіяльністю, а принциповістю, побував у Херсоні та Каховці. В обох містах із ним вирішили зустрітися сотні людей (в обласному центрі їх було близько 300, в районному – ще більше). Спочатку стриманий і навіть трохи упереджений (бо розчарований у політиках?) загал, згодом розтанув, і посипалися найрізноманітніші запитання: люди писали записки, питали з місця, реагували на репліки та жарти, проводжаючи – схвально коментували й фотографувалися на пам’ять. Іншими словами, самі люди інтерв’ювали Романа Безсмертного й виступили як прискіпливий кореспондент. Пропонуємо вам прочитати це по-справжньому людське інтерв’ю.

Кореспондент – Чим ваша формула перезаснування України відрізняється від запропонованого чинним урядом перезавантаження?

Роман Безсмертний – Апгрейд чи перезавантаження – термін, який періодично використовують, щоб переписувати Конституцію, а не робити  докорінні зміни. Теза ж про перезаснування ніколи не використовувалася раніше. Я кажу про глибинні зміни взаємин людини і держави: Конституція 1996 року вирішувала питання «бути чи не бути Україні», але не прописала, якою буде ця держава. У 2005 році ми пропустили важливий період змін, бо очільники держави побоялися їх робити.

Україні потрібний інший парламентаризм, інше місцеве самоврядування, інша система влади: держава – не самоціль, а механізм обслуговування людини та її прав. Нам потрібно зробити її такою, тому я кажу саме про перезаснування.

Корр. – Що будете робити з корупцією та олігархами? Всі обіцяють боротися з ними, а ніхто не бореться.

Р.Б. –  Борячись із корупцією, треба усувати її причини, а зараз імітується боротьба з наслідками. Я пропонував зміни ще у 2005 році, які б унеможливили корупцію. Усунення олігархів, демонополізація, реальна децентралізація і передання повноважень місцевому самоврядуванню – і підстави для корупції зникнуть. Отже, програма протидії очевидна. Причини корупції усувати, наслідки — карати, а сьогодні з кожним законом створюється додатковий ґрунт для неї.

Я розумію почуття тих, хто каже про радикальні заходи – рубати голови, саджати, прослуховувати (останнє, до речі, дає свої плоди в Європі: посадовців прослуховують і вони це знають). Але впевнений: у першу чергу слід забезпечити нормальне функціонування системи — прокуратури, НАБу – і дати їм працювати. Хаосу бути не повинно.

Корр. – Як будете повертати наших дітей із закордонних заробітків?

Р.Б. –  Тут підхід тільки один: треба стимулювати український бізнес. Це і податкова політика, і стосунки місцевої та центральної влади з бізнесом. Мораторієм на перевірки тут не вирішиш ситуацію. Треба створити умови для виникнення нових підприємств.

Щиро обіцяю, зустрітися з представниками бізнесу і спитати: що має зробити для вас держава, щоб ви платили робітникам не менше, аніж поляки, угорці, чехи. Бо зарплати платить не президент, а бізнес. Нам треба кардинального поміняти підходи і простимулювати молодь будувати нашу країну.

Пов’язане з цим питання – утримування пенсіонерів. На одного працюючого нині припадає аж чотири непрацюючих. В пенсійному фонді – колосальна діра. І без молоді цю ситуацію не вирівняти. Тому це питання – одне з найголовніших.

Корр. – Чому наші аграрії не можуть потрапити на іноземні ринки, а всередині держави їх витісняють польські яблука та угорське м’ясо? Може, ми не так підписали асоціацію з ЄС?

Р.Б. –  Це не наслідки Асоціації. Це наслідки того, що ми дозволили собі перетворитися в сировинний придаток. Потрібно створення доданої вартості – раз, стимулювання переробки на державному рівні – це два.   Принципово також підтримати формування високорентабельного ринку дитячого харчування.

Було прийняте помилкове рішення – давати по 100 млн тон зерна на європейський ринок. Кому це прийшло в голову, я не знаю – вал підняли, ціну вбили, екологічну рівновагу порушили, бо залізли на луги й пасовиська. Нині рівень розораності українських ґрунтів перевалив за 70%, тоді як у Європі він тримається на рівні 40 %. Ми порушуємо екологічний баланс, а це небезпечно.

Ще одна велика помилка – скасування спецрахунків ПДВ. Все село перейшло на готівку, держава не отримує податків у повному обсязі, до того ж через експорт повертає ПДВ – отож, несе збитки до 30 млрд грн. Держава має провести роботу над помилками і відновити відносини із аграрним сектором.

Корр. – Що думаєте про підняття тарифів і що б ви зробили зараз на місці президента?

Р.Б. –  Я б скасував цю постанову. Без усякого популізму, і зараз поясню вам, чому: закон чітко виписує, як це має робитися, а зробили не по закону. От і все.

Перше — за законом повинна була пройти попереджувальна індексація доходів населення – цього не було. Друге – спочатку прийняли бюджет у першому читанні, а потім поміняли тарифи. Як же ви обрахували бюджет, маючи хибні макропоказники й обрахунки інфляції? За що ж ви проголосували і що буде з бюджетом – він не витримає навантаження субсидіями.

Не зламали монополії, а значить тарифи ростимуть і далі. Тим більше, ви ж говорили, що це було востаннє, але піднімаєте знову, і кажете, буде ще одне підняття? До речі, про це я спитав на телебаченні вашого депутата, Івана Вінника, на що він мені відповів, шо в мене нема компетенції про це говорити…

Президент, на мою думку, мав би скасувати цю постанову, повернути на доопрацювання і змусити переписати бюджет, зробити індексацію доходів населення.

Найнеприємніше, що про це знають у Міжнародному валютному фонді, і, спостерігаючи такий нефаховий, несерйозний підхід, не будуть співпрацювати з такою державою, інвестувати в її проекти.

Корр. – Яким бачите сценарій виходу зі збройного конфлікту на Сході і чи можливі спроби реваншу ворожих сил?

Р.Б. –  Якщо буде збережена нинішня динаміка, це майже гарантує реванш. Зростає незадоволення, йдуть не реформи, а  імітація. І люди, невдоволені ситуацією, будуть схилятися до реваншу інших сил. На жаль.

Очевидно, що зараз існує три зони напруги: Крим, Донбас, Азов. Десь є бойові дії, десь нема. І ми зараз на етапі накручування конфлікту в Азовському морі. Нині ще є шанс українській дипломатії не допустити ситуацію до загострення.

Стосовно рецептури — як діяти – очевидно, що вона буде різна для всіх трьох зон конфлікту. Але головні ліки одні й ті самі – формування сильної боєздатної армії. Бо даруйте, армія для парадів, і армія для війни – це різні речі. Мене обурює, що на четвертий рік війни так і не запущене власне виробництво не те що бронетехніки, а й патронів – навіть патронного заводу нема. Держава досі не навчилася цінувати солдата і офіцера, у нас нема мови про родину військовослужбовця – у нас досі «совок».

І паралельно: треба зробити все, щоб припинилися бойові дії, щоб припинили стріляти. У нас непопулярно говорити про діалог. Але я скажу так: Трамп до Кім Чем Іна поїхав, хоча хто такий Трамп, а хто – Кім Чен Ін. Але інтереси американців для президента США вище особистих антипатій, і увімкнувся переговорний процес. 

Є ще один нюанс по Криму. Ще в 1997 році я порушував це питання й вносив закон про квотне представництво. Але нажаль ми багато років нехтували тим, що в Україні є дві титульні нації – українці і кримські татари. І статус останніх давно мав бути закріплений у Конституції й гарантувати їм відповідні права. Нагадаю: місяць тому вони отримали меморандум від держдепартаменту США у присутності посла України, це копія того меморандуму, який в 1940 році Штати вручили представникам литовського, естонського, латвійського народу. А ми боїмося визнати цілий народ, який може зникнути на наших очах через нашу бездіяльність. Їм давно мала бути надана автономія. 

Та головний діалог – із населенням Криму та Донбасу. Це наші люди, і ми не повинні про це забувати, звинувачувати їх чи покидати. І там, де не може впоратися держава, оператором переговорів та соціальної допомоги має стати церква – тільки на Донбасі понад 400 приходів. І церква може бути таким містком до них. Ось такі тезиси про припинення бойових дій і реінтеграцію: перше можливо за місяці, інше – потребує десятиліть, бо нас роз’єднує пролита людська кров.

Корр. – Томос – це добре чи ні? І що це дасть Україні?

Р.Б. —  Томос – дуже важлива для держави річ, але на нього слід дивитися інакше. Подивіться на нього як на проміжний крок. В першу чергу, слід вести мову про єднання християн світу і єднання християнської церкви, про цінності, яким вчити дітей не конфесійні, а саме християнські цінності. Бо заповіді будівника комунізму забули, а десять заповідей Христа так і не вивчили – і отримали порожнечу. Повертаючись до питання, Томос я б показував як частину процесу єднання в християнському світі, і не інакше. І наша роль тут може бути дуже великою, це дійсно гідна історична місія для Великої України. 

Корр. – Ваша оцінка нинішнім реформам уряду?

Р.Б. –  Держава не має права імітувати реформи, але імітує скрізь, яку не візьми, хоча б децентралізацію. Подивіться: нині досі 2/3 повноважень і ресурсів зосереджені в центрі тоді як 2/3 людських потреб зосереджені на рівні первинної громади. І поки люди займаються самовиживаннями – держава займається самозбереженням інституцій і апаратів, і дивиться на людину як на проблему або ресурс. Вона має запустити економіку, захистити солдата та офіцера, посилити армію, створити умови для бізнесу, а займається імітацією реформ.

Поглянемо на децентралізацію: з одного боку наче сказали «ви маєте шанс», але з іншого – повноважень не дали, грошей не дали, ресурси і спроможності нерівномірні. Ще й маємо спекуляцію терміном «добровільне об’єднання» — як це, добровільно? Тут, у цій системі, це слово – ворог: територіальний устрій – це функція держави, і перекладати відповідальність за це вона не має права.

Я наполягаю також на цивілізованому обігу землі: щоб став можливий і обмін, і дарування, і продаж. Але є речі, які треба зробити: потрібен закон про асоціації фермерів, землевласників, передати їм частину функцій держави в цьому питанні. Слід запобігти монополізації, щоб в межах однієї територіальної одиниці не скуповувалися землі одним власником. 

Одна з головних вад реформ – відсутність кадрів. Мало того, що переймаємо чужий досвід, не розібравшись у ньому як слід, це ще й роблять погано навчені «фахівці».

Корр. – З якими партіями та силами будете співпрацювати і у кого шукати гроші та підтримку?

Р.Б. –  Я завжди сприймав політику як спілкування. І я з 1993 р., коли прийшов у політику, займався саме спілкуванням. Я знаю багатьох мерів, депутатів, чиновників на місцях, пам’ятаю, як вони росли (от тільки з мером Херсона Володимиром Васильовичем Миколаєнко познайомився недавно, я його раніше не знав). То в мене нема нерозуміння, з ким мені треба буде працювати, хто чим живе, і на які, пробачте, важелі натискати.

Ну а щодо політичних сил: як тільки відбудуться вибори, частина партій просто зникне – усі ці іменні блоки, фантомні проекти та диванні утворення щезнуть. Я взагалі по-іншому бачу формування політичної системи: мені важливо чути тих, хто знає, як розвивається ситуація на місцях, приміром, у вас на Херсонщині. Партії – це насамперед, люди. А політична система у нас хитка, партії перейменуються – люди залишаться. То на мою думку, співпрацювати треба не з партіями, а саме з людьми.

Корр. – Що думаєте про Тимошенко та Порошенка? Кого з них підтримаєте, якщо вони вийдуть в другий тур?

Р.Б. –  Одразу хочу сказати: не будуть вони у другому турі. Бо якщо на початку перегонів умовні фаворити мають по 10 % реальної підтримки, це значить одне – чекайте сюрпризів. Якби було хоча б близько 20-24 %, була б помітна тенденція, а так – ніщо. Їх там не буде. Вибори виграє той, хто вміє спілкуватися з людьми.

Щодо різниці – її між ними нема, не шукайте, хіба що в початку прізвищ.  Є нюанси: якщо у вас є гроші, а їх хоче Порошенко, він не заспокоїться, поки не забере їх. Якщо у вас є влада, але її нема у Тимошенко – вона не матиме спокою .  Все.

І я сподіваюся, що після виборів ними займеться прокуратура.

Корр. – Якими будуть ваші перші рішення, якщо ви виграєте вибори?

Р.Б. –  Березень покаже, якими будуть наріжні питання і головні проблеми, на яких треба буде зосередити зусилля в першу чергу, щоб не розпорошувати увагу. Поки я визначаю три напрямки: це тема війни, яка може піти на загострення. Друга – фінансова криза, бо Україна має колосальні зовнішні зобов’язання по боргах. Третя – внутрішній економічний колапс. В президента не буде часу вагатися і замислюватися, треба буде діяти. Причина поразок і Ющенка і Порошенка, що вони пояснюють свою бездіяльність якимись суперечностями в законодавстві. А вони мали б уміти діяти в тих умовах, в яких вони обиралися.

Щодо перших указів і дій: перше – зрозуміло, що прийняття повноважень президента і головнокомандуючого, друге – указ  про введення режиму воєнного стану на обмеженій території, третє – ліквідація Адміністрації Президента і покладання її повноважень на Раду національної безпеки і оборони, і – проект конституційного акту про нову модель держави на перехідний період.

Корр. – Що таке «Велика Україна», про яку ви говорите?

Р.Б. –  Коли я кажу «Велика Україна можлива», люди дивляться на мене з подивом – що він верзе? А я кажу: ми – великий народ, з тисячолітньою історією, і ми повинні мати ті самі амбіції, як і сусідні держави. Нажаль, зараз українці виїжджають за кордон і забувають, хто вони – забувають мову, культуру, традиції, і стають ким завгодно, тільки не собою. Це треба припинити: ми можемо бути великим народом, але для цього потрібен діалог. У першу чергу, одне з одним, ми повинні об’єднуватися і в єднанні бути непереможними, бо єдність вдома – це і є наша зовнішня безпека.

Поляки мріють про державу від моря до моря, румуни марять ідеєю Трансністрії, угорці вважають своїм пракнязем Атіллу й згадують часи австро-угорської величі, білорус пам’ятає себе частиною Великого князівства литовського, Росія веде про «руський мір». І тільки українець, який має право на усе, вище перераховане – зневажає себе, грає в меншовартість. Забудьмо про це, ми можемо бути великими. Нам тільки треба почати робити над собою маленькі зусилля – виконувати закони, приймати правильні рішення, зробити людину найвищою цінністю держави, а  права людини – найголовнішим. Ми повинні інституційно змінити державу, подолати прірву між нею і громадянином і побудувати цю Велику Україну. Одна за всіх – держава за людину, всі за одну – громадяни за державу. 

Так, ми різні, але в різноманітті наша сила, а не слабкість. Отож: різні люди, але рівні права. Свобода у відповідальності – вона не може переростати у вседозволеність і хаос. Сумління в діях: точно так, як ми не можемо імітувати реформи, ми не маємо імітувати переговори чи ситуацію з війною – нам потрібна чесність. Війна лише наголосила на тому, що ми маємо робити. І, попри кошмар війни, запевняю вас — перехідний період займе до трьох років.

Чи повірили херсонці й каховчани Романові Безсмертному?

Не будемо лукавити й перебільшувати. Скажемо правду: його сприйняли всерйоз і його меседжі почули. І головне – замислилися: а чи не є він отим реальним кандидатом, який виведе нас із кола вимушених виборів без вибору, коли доводиться ставати на бік меншого зла, щоб не піддатися більшому?

Що ж, думайте, земляки, вивчайте програми, дізнавайтеся більше і робіть власний вибір помірковано, зважено та усвідомлено.

Записала Олена Маляренко