Херсонський журналіст Віктор Гридасов нагадав історію обласного радіо

Сьомого травня — знаковий день для тих, хто працює і для тих, хто працював у системі радіомовлення, це День Радіо. І херсонцям є що згадати та дізнатися.

День радіо — свято (в СРСР) працівників усіх галузей зв'язку та телекомунікацій (професійне свято). Історія свята: 7 травня (25 квітня за старим стилем) 1895 року російський фізик Олександр Попов на засіданні фізико-хімічного товариств продемонстрував бездротову віддалену реєстрацію електромагнітних коливань від розряду блискавки на елементарний приймач, зібраний ним. Вперше ця дата була урочисто відзначена в СРСР у 1925 році, а з 1945 свято відзначалося щороку.

З довідок Херсонського держархіву
Рішенням виконавчого комітету Херсонської обласної ради депутатів трудящих від 14 липня 1944 року № 246 був створений обласний радіокомітет, який об'єднаною постановою виконавчого комітету Херсонської обласної ради депутатів трудящих та бюро обкому КП(б)У від 8 вересня 1944 року № 474 було реорганізовано в обласний комітет радіомовлення та радіофікації. Головою комітету була призначена Сема Віра Петрівна.

Перша місцева радіопередача вийшла о 17 годині 30 хвилин 22 листопада 1944 року і транслювалась по проводовому мовленню тільки по м. Херсону. Передача складалась з трьох сюжетів: оголошення редакції «Останніх вістей» про відновлення місцевого мовлення та читання двох статей з газети «Наддніпрянська правда» під назвами: «Зустрінемо Новий рік новими виробничими перемогами» і «Звернення робітників ІТР і службовців суднобудремонтного заводу ім. Комінтерну». Відповідальним редактором першої радіопередачі був Рєзніков Петро Дмитрович.

Спочатку передачі велись з непристосованого приміщення готелю «Перше травня». Мовна студія тут була обладнана лише у четвертому кварталі 1946 року. У листопаді 1944 року — січні 1945 року радіомовлення тривало протягом 30-40 хвилин у вечірній час, вихід в ефір було перенесено на 18.30.
3-го вересня 1953 р. Обласний комітет радіомовлення та радіофікації перейменували на обласний комітет радіоінформації облвиконкому.
У квітні 1954 р. згідно з постановою Ради Міністрів УРСР і рішенням Херсонського облвиконкому комітет перейменований на редакцію радіоінформації управління культури.
2 грудня 1957 р. при облвиконкомі організована обласна редакція радіомовлення і телебачення. З цього часу починається відлік історії обласного телебачення. 

Говорить Херсон… 

Ці звичні для жителів області слова звучали практично в кожній оселі. У 60- роки налічувалося 300 тисяч радіоприймачів.
Із спогадів Ніни Жирової -редактора реклами обласного радіо:

У серпні 1946 року творчі працівники обласного радіо переселились у одне з приміщення колишнього кінотеатру „Трудові резерви”, що на розі вулиць Любарської та Суворова. Займали дві кімнати: одна була студією, у другій разом з редактором Рубеном Деннербергом розмістилися усі працівники. Окрема кімнатка слугувала кабінетом для голови комітету Віри Семи. Передачі велись з Херсонського радіовузла (вул. Леніна, 5). У цьому приміщення колектив довго не затримався – кочували з міськвиконкому в облпрофраду. І тільки після спорудження типового будинку радіо по Перекопській, 10, отримали постійне місце роботи. Пригадується радість колективу, коли закінчилось будівництво будинку радіо. Особливу гордість відчував голова комітету Василь Петрович Білий, який днював і ночував на новобудові.

Працівниками з багаторічним стажем роботи були П. Є. Цокота, Є. О. Бриков, Г. А. Кругляк, Є.І. Гінку, М. С. Чабаненко, І. Я. Присяжний, С. Л. Свердловська, Ф. С. Ліпський. Технічне забезпечення радіомовлення здійснював майстер своєї справи Володимир Василенко. Його надійними помічниками завжди залишались Володимир Бондур, Володимир Дмитренко, Сергій Кумейко.
Після Є.О Брикова головою комітету працював Микола Михайлович Макласов, а його змінив Василь Петрович Білий.
 
Із спогадів Анатолі Кушка — власного кореспондента республіканського радіо:

Дружити з радіо я почав в далекому ще 46-ому році. Перша зустріч з ним, на мій погляд, була досить цікавою. У 1946 році, разом з батьками, я приїхав до Херсона з Іркутська. Це місто – великий промисловий і культурний центр Сибіру. Жили ми там на головній вулиці. Приїхали в зруйнований, голодний Херсон восени, і привезли своє невелике майно, у тому числі і радіоприймач. Це був перший радянський радіоприймач, в якому одночасно був змонтований і репродуктор. Це було казково. І саме тоді в мене зародилась думка піти працювати на радіо. Вона довго не покидала мене. Коли після армії, а я служив радистом на Чорноморському флоті, повернувся додому, спочатку пішов працювати на завод ім. Петровського, але дитяча мрія не покидала мене. І ось по обласному радіо передають оголошення, що потрібен звукооператор. Мати мені й каже, що ти би пішов, ти все ж таки радіоаматор, служив на флоті радистом і це якось наближає до твоєї мрії. Пішов до своєї вчительки літератури Ліни Лаврентієвни Морозової, кажу їй, так і так. Вона мені ? я знаю голову обласного радіокомітету. Зараз йому зателефоную, і набирає номер Макласова Миколи Михайловича. І говорить йому ? є хлопець, здоровий, тягати магнітофони на собі зможе (а тоді дійсно магнітофони були великі і важкі). Може ти його візьмеш на роботу? Макласов відповів: не хай приходить. З того часу моє життя навічно було пов’язане з радіо. Був кореспондентом обласного радіо, власним кореспондентом Всеукраїнського радіо по Херсонській області. Ось так радіо залишилось в моїй душі назавжди.

Із спогадів Віктора Гридасова — генерального директора Херсонської обласної державної телерадіокомпанії з 1987 по 2000 роки:

До освоєння мовлення на власному телевізійному каналі — кінця 1991 року обласне радіо відігравало головну роль в інформуванні жителів області. Звідтоді за рахунок кадрового потенціалу радіо посилювався творчий потенціал телебачення. Доводилося застосовувати диктаторські методи до окремих працівників, які добре себе проявили на радіо і естетично могли прикрасити телевізійний екран. Довго доводилося умовляти Надію Вічеву, Анатолія Марущака, Сергія Міхеєва… Тільки після ознайомлення їх під розпис з наказами про переведення в редакцію телебачення, вони, як солдати, змінили своє професійне обладнання з мікрофона на телевізійну камеру. Їх професійне становлення я завжди пов'язую з ім'ям Павла Єгоровича Цокоти — головного редактора радіо, письменника і журналіста. Його радіонариси "Листи з війни" назавжди залишилися золотим фондом обласного радіо. Так само як і багато його вихованців стали окрасою телерадіоорганізації. Надія Бічева в 1984 році починала редактором радіо, Анатолій Марущак у 1982 році — диктором радіо.

Сьогодні обласне радіо — потужний канал формування інформаційних потоків. Його програми поширюються на всю територію області засобами дротового радіо та фм каналу на хвилі 100.6. Але це інша сторінка історії.

Підготував Віктор Гридасов,
журналіст.