Як козаки під Херсоном гуляли

      Двотомник краєзнавця Олексія Паталаха Історію українського козацтва від Запорізької Січі до Бузького та Чорноморського козацького війська впродовж трьох років досліджував херсонський геральдист і краєзнавець Олексій Паталах. Він працював в архівах, виїздив до старовинних козачих хуторів та відомих фортець, говорив із нащадками родів січовиків. І зрештою, написав дві книги, поєднані спільною темою — «Станиці над Бугом» і «Від Січі до Чорноморії». Вони вийшли друком у київському видавництві «Темпора». І є своєрідним «намистом», де автор з любов’ю «нанизує» на свою оповідь незнайомі ще читачеві факти з козацького побуту й звичаїв, історії з часів створення міст і сіл на півдні України, щедро ділиться своїми відкриттями з архівних документів.

Про сіль та вино Зокрема, краєзнавець виявив, що місто Олешки, села Костогризове, Збурївка, Раденськ, Підстепне входили до складу Кінбурнскої паланки Чорноморського козацького війська. А центром паланки була слобода Забарине. Тож усі вони і сьогодні з повним правом можуть іменуватися козацькими. Та довести своє право господарювати на цих землях чорноморцям часом було нелегко. У архівах автор двотомника виявив, приміром,  документи стосовно тривалого конфлікту за добування солі в Прогноївських озерах (нині Геройський солезавод). У липні 1790 року полковник Кінбурнської паланки Терентій Журавлевський виявив, що на озерах без жодного дозволу козаків хазяйнує херсонський купець Маркус. І наказав узяти під охорону три тисячі возів солі, звезених купцем до села Станіслав.За що й отримав…догану від коменданта Кінбурна барона фон Ліпін. Котрий заявив, що землі паланки ще не відмежовані, і козакам «вмешиваться ни во что не следует».

До речі, про Станіслав. Тут також жили чимало козаків, але слава в цього населеного пункту була доволі специфічною. Його мешканці та гості доводили, що козаки вміють воювати, але й гуляти вміють не гірше. На це звернув увагу навіть славетний  полководець Олександр Суворов. Олексій Паталах наводить текст його ордеру, скерованого до отамана козацького коша Сидора Білого 17 травня 1788 року. «До сведения моего дошло, что сего коша казаки, отлучаясь от команды на лодках в село Станислав, упражняются в пьянстве, и производят ружейную пальбу. ..Между тем за забранное в Станиславе горячее вино на двести пятьдесят рублей приказати хозяев удовольствовать и меня о сем уведомить».  Кавалерист Чорноморського козацького війська з репродукції на підставі гравюри Георгія Гейслера Трохи згодом, а саме під час російсько-турецької війни 1787-1791 років, Станіслав знову потрапляє в історію, і теж через спиртне. Козацький кіш дозволив херсонському купцю Івану Красноглазову утримувати «питейный дом» в обмін на грошову допомогу для будівництва храму святого Миколая. Однак виникла конкуренція: юдей Гершко Срулевич запропонував кошу більшу орендну плату за право відкрити свій «генделик». Купець обурився, й написав отаману такого листа: «Я же не слыхал нигде, чтобы черт стропил церкви. Полагаю, что от жида взимаема дача неблагоприятна. Надеюсь просьбы… от вас вспоможения и уверить, что общество увидит меня, на случай сооружения тамо церкви, достойнейшего по возможности учасника».

Прощальний подарунок козаків З історією Чорноморського козацького війська тісно пов’язаний і Херсон. Мало хто з городян знає, що прощальним  подарунком козаків перед переселенням на Кубань стала пожертва на колосальну суму у  40 тисяч рублів золотом на добудову Успенського собору та його іконостас. Олексій Паталах відшукав в архівах і прізвища деяких козаків, котрі мешкали в Херсоні – курінний отаман Антон Діденко,Нестор Кущенко, Никифор Канцюбера. 

Та не слід вважати, що після переселення на Кубань чорноморців історія козаччини на Херсонщині уривається, стверджує автор двотомника. Багато хто з козаків не покинув своїх осель та родин у хуторах над Дніпром. Вони рибалили, займалися ремеслами, торгували, своїми руками зміцнюючи добробут громади та закладаючи основи того краю, де донині мешкають їх нащадки. Книги Олексія Паталаха допоможуть їм не забувати про життя і звершення легендарних прапрадідів.

Сергій ЯНОВСЬКИЙ, Новий день
Фото автора.