Як змінилась флора і фауна на Херсонщині через рік після руйнування Каховської ГЕС

Життя повертається до Каховського водосховища: рік по тому тварини, птахи та молоді дерева заселяють новий ландшафт ставків та лагун

Стоячи на тлі мерехтливої зелені, еколог Вадим Манюк вказав на молоду білу вербу. Деякі з молодих дерев уже досягли 4 метрів у висоту. Такого більше немає ніде на планеті. Навіть Амазонка не може зрівнятися із цим. Про це йдеться у спецрепортажі , переказ якого пропонує .

Манюк пробирався крізь джунглі нових гілок. Небо над ним було ледве видно. У бруді — потрісканої після кількох днів виснажливої спеки — були останки молюсків. Вчений показав чорні тополі, які тягнулись вгору, очерет і невелику шовковицю. Під листям було приємно, але прохолодно.

У 1920-х роках Сталін наказав побудувати низку гідроелектростанцій уздовж Дніпра. Територія між двома греблями — одна у Запоріжжі, інша у Каховці — перетворилася на величезне штучне озеро. Це радянське водосховище поглинуло стародавні козацькі поселення, а також городи та пасовища, які покоління українських селян використовували як джерело продовольства та палива. Кремль натомість пообіцяв електрифікацію та зрошення полів і колгоспів по всьому південному регіону. Вадим Манюк / Фото: Alessio Mamo/The Guardian
У 2022 році, коли СРСР давно уже не було, Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення до незалежної України. Водосховище швидко стало частиною лінії фронту. Російські війська розташувалися на лівому березі, українські війська – на правому. Потім, у червні 2023 року, росіяни підірвали Каховську греблю, коли українці почали великий контрнаступ.

Вибух спричинив витік понад 14 кубічних кілометрів води, затопив населені пункти та вбив щонайменше 35 людей. Відразу після цього водосховище нагадувало інопланетний краєвид, безплідний та пустельний.

Проте за кілька місяців з’явилися перші зелені паростки.

Нещодавно Манюк відвідав Малокатеринівку, село, яке колись було популярне серед рибалок, на залізничній лінії у Крим. На берегах колишнього водосховища знаходяться валуни та білий перламутровий берег, що складається з мільйонів мертвих молюсків.

Далі починається ліс. За словами Манюка, полог покриває близько 140 000 гектарів і схожий на первісний ліс 100 000 років тому наприкінці останнього льодовикового періоду.

За відсутності людей тут оселилися тварини та птахи. Зозуля та ластівки літали над лінією лісу. Місцева власниця магазину Каріна розповіла, що бачила кабана з балкона другого поверху. Вчені кажуть, що відновлення водосховища після перемоги України спровокує другий екоцид.

Дніпро відновив свою стару течію. Знову з’явилися риби, яких не було видно 80 років, зокрема осетр та оселедець. Поліція виявила цей чудовий факт, коли заарештувала групу браконьєрів. У їхньому човні було 16 зникаючих осетрових. Фото: Alessio Mamo/The Guardian «Можливо, риби мають генетичну пам’ять. Вода знову стала швидкою. Лящів та окунів побільшало» , — зауважив Манюк.
Знищення водосховища не всіх потішило. Труби, якими до Малокатеринівки надходила вода, пересохли. З червня 2024 року влада доставляє питну воду на вантажівках. Мешканці Центрального проспекту, раніше відомого як вулиця Леніна, стоять у черзі із відрами. Міський пляж, де місцеві жителі купалися влітку, зник.

«Наші троянди та помідори вмирають. Ми більше не можемо їх нормально поливати», — розповідає Ліда Спильник, прогулюючись своїм городом.
Її чоловік Геннадій поскаржився, що врожай картоплі у нього був менший за звичайний. Голова сільради Малокатеринівки Людмила Волик була прямолінійною: «Нам не потрібен природний парк. Ми хочемо повернути нашу воду». Людмила Волик/ Фото: Alessio Mamo/The Guardian
Михайло Муленко, начальник відділу охорони навколишнього середовища національного заповідника «Хортиця», сказав, що втрата води стала соціально-економічним ударом. Але він додав: «Водосховище було поганим для природи. Тепер ми маємо шанс використати те, що сталося, для змін». Найкращим рішенням у майбутньому, на його думку, було б відновлення меншого водосховища або судноплавного каналу. Михайло Муленко / Фото: Alessio Mamo/The Guardian
Тим часом біорізноманіття процвітає. Заповідник «Острів Хортиця» виходить на греблю Дніпра у Запоріжжі, колись безлике озеро, а тепер ланцюг скелястих островів та порогів, заповнених чайками. Вони, мабуть, були знайомі воїнам-козакам XVI століття, які збудували на її берегах фортецю. Фото: Alessio Mamo/The Guardian
З’явився ланцюжок ставків і зарослих очеретом лагун. Затоки острова усіяні мертвими молюсками та рибою. Однак, нова екосистема збільшила кількість жовтобрухих жаб та водяних змій. Берегові ластівки гасали над поверхнею води, а плямисті мухоловки пищали на верхівках дерев поблизу комах.

Нещодавно були помічені огари, що хитаються у воді разом із канадськими казарками, яких мало видно в Україні. Мохи та лишайники процвітали. На острові мешкає невелика кількість козуль і плямистих оленів.

«Я гадаю, що у нас дуже цікава екологічна система. У певному сенсі – це диво. Нічого подібного в Європі немає» , – підкреслює Манюк.
В «Укргідроенерго» стверджують, що водосховище варто повністю реконструювати і це вимагатиме не менше 5 років і коштуватиме 1 мільярд доларів. Фото: Alessio Mamo/The Guardian

Тим часом, відступ води оголив археологічні пам’ятки, приховані з 1950-х років. Серед них були кургани бронзової доби, скіфські горщики та козацькі укріплення, а також інші артефакти, залишені готами третього століття та середньовічними татарами.

«Ми недостатньо знаємо про ці пам’ятники. Розкопки на початку ХХ століття проводились старомодними методами. Серед знайдених предметів були кераміка, ювелірні вироби, браслети, зброя та 2500-річний зубчик часнику, знайдений у давній печі», – наголошує Денис Сікоза, заступник керівника охорони культурної спадщини на Херсонщині.
За останній рік археологи здійснили лише кілька поїздок до нещодавно виявлених пам’яток. Район – небезпечний і є воєнною зоною. Деякі потенційні місця експедицій знову зникають під килимом зеленого листя.

«Ми хотіли б їх дослідити. Поки це неможливо. Можливо, цього ніколи не буде. І, звичайно, ми не маємо доступу до окупованих територій»,  — зазначає Сікоза.
Повернувшись у водосховище, що перетворилося на джунглі, вітер м’яко шелестів у вербах.

«Тут особливий запах. Пахне комахами. Що буде далі? За воду йде велика конкуренція. Дерева, які виживуть, виростуть через 50 або 60 років, спочатку верба, а потім дуби. У нас буде чарівний ліс» , – сподівається Манюк.