“Камера була маленька, без вікон”

  Розповіді людей, які пережили окупацію і російський полон — це окремі драматияні і трагічні сторінки нашого часу. Сьогодні своєю історією з читачами   ділиться активістка з Херсона Людмила Шумкова. Вона — тітка Олександра Шумкова, про якого ми  кілька разів. Нагадаємо, він під час Євромайдану був охоронцем керівника “Правого сектору” Дмитра Яроша. Потім проходив контрактну службу у військовій частині Херсонського гарнізону. Шумкова у 2017 році викрали російські спецслужби і вивезли у РФ, де засудили на 4 роки. У грудні 2020 року бранець Кремля повернувся до Херсона. Але під час нинішньої війни окупанти почали його шукати. Далі розповідь Людмили Шумкової.

26 липня 2022 року… цю дату я запам'ятаю назавжди, коли подумки прощаєшся з життям. У цей день минулого року до будинку, де я з сестрою та нашим батьками переховувалися, вдерлася велика кількість фсбшників. Ти п'єш каву, аж раптом чуєш гавкіт собаки у дворі, підіймаєшся і через вікно зустрічаєшся поглядом з людиною в балаклаві і приходить розуміння того, що то чого ти так боявся, зараз відбувається.

Далі відчуття, як наче дивишся кіно і всі ці події відбуваються не з тобою. У будинок залітає якійсь кадировець і кричить іншим, що тут тільки жінки. На щастя, батьків дома не було. Поки одна частина фсбшників бігає по дому, як мавпи з автоматами, друга частина обходить будинок навколо, решта копає город, а ти в цей час намагаєшся сховати телефон, який тримаєш в руках. У будинок заскочив так званий слідчий, як його називали інші, і задав одне питання: "Де Олександр?" Людмила Шумкова на одиничному пікеті в Херсоні із закликом до влади визволити бранців Кремля. 2018 рікАвтор: Із архіву Л. Шумкової
Один з фсбешників або росгвардійців верзе дурню про те, що, виявляється, ми жили тут як свині, вони нам цивілізацію несуть, а ми ще й маємо нахабність опиратися. Інший цікавитья, яку літературу ми можемо порекомендувати для читання. На столі в кімнаті будинку лежали книжки "Практична магія" , "Моцарт" та "Анжеліка маркіза Янголів". Зрозуміло, що було питання провокативне. Скоріше за все очікували на іншу відповідь. Але ми рекомендували звісно те, що вони й самі побачили на столі.

Усім цим трясли перед обличчям, говорячи про те, що ми тут всі нацисти
Обшук тривав близько двох годин. Оскільки будинок належав людині, яка дотична до Національного корпусу, звісно, знайшли багато плакатів, газет та іншої агітки “Азова”. Усім цим трясли перед обличчям, говорячи про те, що ми тут всі нацисти. Також знайшли військову форму, яку залишив однин з хлопців. Виявляється, що тримати форму ЗСУ в будинку в Україні, за їх думкою, це теж злочин.

Потім нам наказали одягнутися в теплі речі. Я запитала, чи нас забирають на підвал. Молодий і товстий чоловік кавказької зовнішності, одягнений в якісь треники і футболку явно не по розміру, бо постійно намагався натягнути її на свій великий живіт, відповів: «Зараз прийде слідчий – все вирішить». Зайшов один з фсбешників, якого інші називали слідчим, і з погрозою в голосі сказав, щоб ми збиралися поїдемо з ними і все їм розповімо. Зрештою на обличчя нам з сестрою одягнули чорні в’язані шапки та запхали в один із позашляховиків.
Їхали недовго, заїхали у ворота-купе. Ще трохи проїхалися по двору. Потім машина зупинилася, і нас по одній почали конвоювати кудись вниз. У подальшому з'ясувалося, що то був підвал ГУНП в Херсонській області, де ми провели 10 діб.

Камера була маленька, без вікон, але постійно горіла тьмава лампочка. Навпроти камери, де нас тримали з сестрою, був такий собі імпровізований туалет, де навіть не було проточної води.Туалет для бранців.Автор:  Із архіву Л. Шумкової Добу до нас ніхто не приходив. Через добу з продолу почулася музика групи GunsN'Roses і відчинилися двері камери , куди увійшов, як з'ясувалося в подальшому, керівник групи, що нас затримала. Він постійно гучно слухав на телефоні цю музику, тому ми з сестрою його прозвали Ганзегсроуз, і за цією музикою вже знали, коли він спускається до підвалу. Розмова була недовгою.

Єдине, що він запитав, як ми виховали такого “конченого нацика”, якщо його прадід воював у другій світовій і похований у Німеччині, навіть назвав точне місто поховання — Цитен. Яка в цьому логіка, незрозуміло. Але добре, мабуть, вивчили біографію Сашка. Далі сказав, що вони все одно його зловлять. Я запитала у нього, котра година, як не дивно він відповів. Ну а далі вже орієнтуватися по тому як приносили їжу. Їжу надавали один раз на добу, так і рахували дні. Принесли їжу, значить наступив новий день.

Далі зняли відбитки пальців і сфотографували анфас і в профіль. Одного з фсбешників, який конвоював мене, я спитала, в якості кого нас тримають. І дивно було почути від нього, що ми, виявляється, в'язні сумління. І ще порекомендував представити, що це невелика пригода…

Людина, яка здала нашу адресу, теж перебувала в одній з камер

Нас називали секта 1488. Поруч, в камері ліворуч, перебувала Інна Усачова (активістка, яка називала себе “координаторкою Херсонської самооборони” — прим. ред.). Праворуч в камері, було чутно, як когось називали Слава Ільченко, який постійно просив у них щоб його долучили до співпраці з ними. Одного дня він здав когось за банку варення та пачку печива.

Людина, яка здала нашу адресу, теж перебувала в одній з камер. Цей чоловік, постійно ниючи, питав у Ганзенсроуза, коли ж його відпустять. Фсбешник відповідав: "Поки Саша гуляє, ти сидиш". Але ця людина не зупинялася і ниючи говорила: "Адресу я не знаю, але можу квадрат показати".

Взагалі багато чого побачили і почули на тому підвалі…

Ну а далі 5 серпня, нас з сестрою перевезли на ІТТ на Теплоенергетиків, але то інша історія й інші враження…