«Козацький біль спалахує з імли» — у Херсоні пройшла поетична презентація

У світлиці Херсонської обласної наукової універсальної бібліотеки імені Олеся Гончара нещодавно відбулася презентація нової поетичної збірки сонетів Валерія Кулика «Світло в тунелі». 

На заході з привітальним словом виступили голова громадської організації «Таврійський край» Петро Лелеко, завідувач краєзнавчого відділу обласної наукової універсальної бібліотеки імені Олеся Гончара, організатор зазначеного заходу Оксана Токовило, заслужений працівник культури України, поет Василь Мелещенко, голова Херсонського обласного об'єднання Громадської організації «Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка», поет Олег Олексюк, просвітянка і поетеса Галина Добровольська та інші. Валерій Павлович Кулик чимало своїх поетичних знахідок присвятив рідним серцю Чаплинці та Хрестивці, чарівній натхненниці поетів, одвічно привабливій Голопристанщині, степовій широчіні Великоолександрівщини та хліборобам смаглявої Таврії.

Неймовірна працездатність відомого тележурналіста, поета-пісняра, Заслуженого діяча мистецтв України, сонетяра Валерія Кулика вражає. У співавторстві з Валентином Плаксєєвим поет-пісняр Валерій Кулик подарував шанувальникам української пісні шість співаників нових пісень. Знаю, що не один рік він працює над прозовими творами, які певно цього року вже побачать світ. Автор майже кількох десятків поетичних збірок і у свої майже 70 не зупиняється на досягнутому. У свій ювілейний рік Валерій Кулик парадував шанувальників українського художнього слова новою поетичною збіркою «Світло в тунелі». Книга видана відповідно до програми розвитку інформаційного простору Херсонської області на 2017-2020 роки і вийшла друком на кошти обласного бюджету Херсонщини. Ювілейне видання поета-сонетяра Валерія Кулика представляє на суд читачеві 55 сонетів та 6 вінків сонетів давнього сповідувача цієї філігранної літературної форми.

Емоційно насичені твори майстра слова сповнені любов’ю до неньки України, до рідної мови, до рідного отчого дому, де «ніч покірна солов’ю», «де синь струмка проміниться», «де горизонти рідні, не чужі», «де промені ранкові, як снопи», бо «хіба ще є подібний рай, заклечаний у сонячні щедроти?!» З погляду своєї високості років поет не лише згадує «про ті веселки, що в полях цвіли», а і «відчуває мить на розстані сторіч, в якій краса бунтує лебедина»… І щоб краса ця залишалась українською, поет словом боронить родинні цінності, пріоритети національної ідеї, українську державність та єдність соборної України. Він у своїх патріотичних сонетах, які є складовою чотирьох розділів, («У час години грозової» (Сонети), «Цей світ я серцем відчайдушно міряв» (Сонети), «Одвічні ріки все-таки течуть…» (Вінки сонетів) та «Силуети на тлі сонета» (Поетичні портрети)) – з гнівом стверджує, що нам «набридла та брехня Кремля, де діти вбиті і розп’яті». Бо «вже Донбас в химерному диму», а «що з Кримом коїться? Яка ж то сарана на землю нашу нагло зазіхнула». Автор з осудом звертається до державних мужів нашої країни: «Невже вкраїнська владонька заснула? Ні пари з вуст. Приникли, мов хряки, яких задовольняє лиш корито», тому й «давно немає світла у тунелі, ми топчимось в сум’ятті протиріч». Сміливі і відверті рядки примушують читача переосмислити своє власне світосприйняття. З вірою, що на дорозі українського відродження, ще з’явиться поет, що ніби світло у тунелі виведе народ до степу волі і свободи, до степу, який «сповитий диво-рушниками, в красі омріяній земній». І це можливо, якщо на українській землі відбудуться зміни. Валерій Кулик у своїх творах стверджує:

«Продажне все, як і Крим, і Рим…

Хай головують лише поети –

Вони одні не здадуть планети,

Бо вірять в поступ неопалим…»

Можливо ці думки поета і не є такими вже й утопічними, як здається на перший погляд. Згадаймо хоча б Вацлава Гавела в відродженій Чехії. А свого часу як і наш пророк Тарас Шевченко, угорський поет Шандор Петефі був активним натхненником угорців у боротьбі за волю. Тож є логічним продовженням думок Валерія Кулика поетичне:

«Він гордо йшов без вороття –

Така тверда була натура –

Коста славетний Хетагуров

Народ свій вів до майбуття…» у творі «Коста Хетагуров у Херсоні».

У чотирьох розділах нової ювілейної збірки поет спонукає не цуратися класики, якщо ви хочете мати відповідь на запитання сьогодення. Свій кращий витвір даної збірки поет присвятив генієві всіх часів Григорієві Сковороді ( вінок сонетів «День Сковороди»). Читача певно зацікавлять і його сентиментальні сонети-присвяти рідній матері, шанованому батькові та продовжувачеві роду Куликів – сину Роману. Не оминув своєю увагою Валерій Павлович і класиків, знаних в світі сонетярів, таких як Данте, Петрарка, Франко, Бунін, Бальмонт, Бутурлін, Северянин, Ахматова, Гумільов, Павличко, Волошин, Міцкевич, Рильський та Зеров. Їм Валерій Кулик присвятив свої поетичні сонети-портрети.

Приємно, що майстер слова і у свої високі літа продовжує працювати над самовдосконаленням, адже «мова отча – подарунок долі». І її вивчення – це пізнання коду нації, що певно дозволить вивести носіїв мови на новий рівень розвитку в системі світового суспільно-політичного устрою. Авторські складені неологізми такі як «диво-рушники» та «помисли-жалі» є цікавим доповненням поета до скарбниці її величності Сучасної Української Літературної Мови. Проте автор і надалі продовжує наступати на граблі молодих літераторів, використовуючи в сонетах дієслівні рими («лежить» – «жить», «відступлю» – «люблю», «пережить» – «заслужить», «кровоточить» – «точить», «хвилює» – «чує» або ж «чарує» – «чує»). Поет у творах користується цілою низкою знаних епітетів. Не зміг автор «Світла в тунелі» оминути і свого улюбленого епітету «осяйний». Так у сонеті, присвяченому народному художникові Володимиру Чуприні «Натюрморт з лиманом» до характеристики творчості майстра пензля «То світ Чуприни в акварелі

Звучить, мов золоте руно…»

поет додає: «О світанкове малювання,

замилування неземне!

І радісне, і осяйне 

миттєве любе полювання…»

Поет міряє на себе образи не лише традиційно глибоко закоханого улюбленця жінок Казанови, а і гладіатора («Я – гладіатор. Тиснуть мені лати»), і воїна АТО ( «Тримаю міцно гаряч зброї, бо Україноньку люблю»), і одвічного романтика («Я, розповнений піснями, був зачудований селом»), і просто жолудя («Я хочу стати жолудем твоїм І оглядати стежечку знайому»). Та слово своє автор порівнює з болем («Козацький біль спалахує з імли»), напевно це і є ключовим у збірці Валерія Кулика «Світло в тунелі».

Поет і у свої майже сімдесят, коли «роки летять, як відчайдушні коні» не спочиває на лаврах слави, а знаходиться у творчому неспокої, що наснажує нас сподіватися на нові-і-нові звершення майстра красного письменства.

Олег ОЛЕКСЮК,

Поет, член НСПУ,

Голова Херсонського обласного 

об’єднання ВУТ «Просвіта»

імені Тараса Шевченка