Мешканці півдня Херсонщини почуваються жителями сірої зони

Соцопитування наших земляків з'ясувало: після окупації Криму на південній Херсонщині побільшало тих, хто вважає себе українцями

Мешканці південних районів Херсонщини почуваються жителями сірої зони. Більше, ніж Росії, бояться бідності. З цією проблемою допомагає впоратися туризм — а він саме почав розвиватися. Подружжя, яке мешкає поблизу Арабатської стрілки, все життя на своїй ділянці тримало город. Тепер там будиночок для відпочивальників. Та Херсонщина так і не стала успішною вітриною України для півострова. Про те, чим живуть, чого бояться і що думають люди біля кордону з Кримом, розповідає експерт Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов , котрий детально вивчав регіон.

Перекроєна політична карта

Після окупації Криму Росією Херсонщина фактично стала прикордонним регіоном. Багато уявлень, які панували в досліджених районах до 2014-го, популярні й тепер, але показово, що електоральна карта перекроєна. Треба звернути увагу на те, що це Лівий берег Дніпра, який тривалий час був одним із базових регіонів комуністів. 

У Каланчаку, Чаплинці, Скадовську і Генічеську вони мали завжди велику електоральну підтримку. Зокрема, тут неодноразово обиралася народним депутатом Катерина Самойлик, яка родом із Каланчацького району. Але в 2014-му в області відбулися великі зміни. З одного боку, вони пов’язані з тим, що через окупацію Криму регіон втратив ринки збуту, шляхи сполучення й опинився під загрозою атаки з боку зайнятого росіянами півострова. З іншого, кардинально змінилися політичні вподобання: на виборах виграв БПП. 

Прикордонні райони, що межують із окупованим Кримом 

Настрої в районах: об'єднані громади, самооборона, кримінал

Усюди помітна ностальгія за радянськими часами, але вона зумовлена загальною депресивністю в регіоні. Райони у багатьох питаннях можуть бути інертнішими, байдужішими, ніж обласний центр. Вони – як окремі пазли, з яких важко скласти однорідну картинку південної Херсонщини. Райони дуже відрізняються одне від одного – навіть на сході України нема такого контрасту.

Скадовський район бідний, російськомовний, толерантніший до кримських татар, але більш ісламофобський. Це єдиний район, де наступу Росії бояться більше, ніж бідності. 

У російськомовному Скадовському районі наступу Росії бояться більше, ніж бідності

Каланчак – україномовний, найактивніший. Тут найбільше людей, які декларують, що беруть участь у змінах на різних рівнях: їх цікавить і те, що відбувається у власному дворі, і в державі. Свого часу місцеві фермери об’єдналися в самооборону зі ста людей, виїжджали зі своїми карабінами патрулювати адмінмежу з Кримом. У районі розвинені національні та європейські ідентичності, але тут менше толерантності до ромів і кримських татар (хоча останні там не проживають). У Каланчаку найбільше говорять про проблеми з криміналом, але найменше бояться його. 

Найбільш проукраїнський і україномовний район – Чаплинський, хоча до 2014-го він був повністю від владою комуністичної партії. Тут критично ставляться до Росії, її наступу не бояться. Уже чотири роки, як у селищі Чаплинка базується мотопіхотний батальйон «Сармат», діє громадська організація «Ліга соціальних працівників», яка займається волонтерством та допомогою армії. Але район обділений культурним життям, а ще заляканий криміналом: часто є квартирні крадіжки, злодії пробираються в будинки. 

Райони болісно реагують на створення об’єднаних територіальних громад. У Чаплинському районі не можуть узгодити фінансування спільного. Ось була лікарня, яка обслуговувала мешканців району, а тепер це – лікарня Чаплинської ОТГ. Голова пропонує відремонтувати одну палату коштом бюджету громади, але з умовою, що там лікуватимуться тільки члени їхньої громади. Є ОТГ, де олігарх місцевого розливу – фермер, який має багато земель у районі – для безпеки свого бізнесу провів у раду громади своїх працівників. Постає виклик: наскільки інтереси громади й бізнесу будуть узгоджуватися?

Є позитивний приклад громадської організації «Ліга соціальних працівників» Чаплинського району – вони організували потужну сервісну службу, яка може надавати послуги для інших ОТГ на договірних засадах. Нерівність між ОТГ  наростатиме: хтось розвиватиметься швидше, хтось залучатиме гранти, десь буде опорна школа, а, відповідно, і майбутнє. 

Як уживаються меншини

Херсонщина є одним із лідерів   у країні за кількістю етнічних меншин у регіоні. Місцеві жителі не згадують про національні проблеми, як найгостріші. Є певні упередження,але рівень міжетнічної напруги некритичний. Але й переваг такого сусідства не називають. 

Найбільше якоїсь національності бояться   в тому районі, де згадана громада не проживає. Це чергове свідчення того те, що людям властиво боятися міфів, що багато страхів – іраціональні. Скажімо, в Чаплинському районі живе громада турків-месхетинців. У них і українців добре складаються стосунки. А у Каланчацькому, де ці турки не живуть – їх побоюються. Проти будівництва мечеті виступають у районі, де вона вже є (селище Новоолексіївка Генічеського району – ред.), але про її існування респонденти не знають. 

Найбільша в області спільнота кримських татар   живе у Генічеському районі. У Новоолексіївці, наприклад, ця етнічна громада мешкає з 1968 року, вона досить інтегрована з місцевими. Та нині висловлюються побоювання, що кримських татар може побільшати. Однак і наші дослідження, і статистика щодо кількості внутрішньо переміщених осіб свідчить, що не так багато кримських татар вибирали Херсонщину як новий дім – переселенці їхали далі, оскільки ця область у 2014-15 роках сприймалася як небезпечна і така, яку можуть захопити.

Побільшало не кримських татар, а уваги до них

Херсонщина – бідніший регіон, де важче знайти високооплачувану роботу. Якщо нема родичів в області, для переселенців нема раціональних причин вибирати Херсон, а не Київ, Харків, Одесу, Дніпро або Львів. Тому твердження, що кримських татар стало більше, не відповідає дійсності. Побільшало не кримських татар, а уваги до них. 

Другий страх  – у тому, що кримські татари претендують   на адміністративні посади або вже їх зайняли. Хоча в тому ж таки Генічеському районі тривалий час райдержадміністрацію очолював етнічний кримський татарин Cейтумер Німетуллаєв, і це не викликало застережень. 

Опитані нарікають, що в Новоолексіївці кримські татари монополізували приватні перевезення. Йдеться про доїзд на таксі до пунктів пропуску з окупованим Кримом, які розподілили між собою не тільки кримські татари, а й вірмени, українці, росіяни. Кілька напівкримінальних бригад таксистів зайняли цю нішу, але це пов’язано не з національністю, а з неврегульованістю перевезень: маршрутки до пунктів в’їзду-виїзду не ходять, конкурс не оголошений. 

Тренд перетинати адміністративну межу з Кримом згасає, все менше людей їздить на материк і з нього. Тому це не такий великий бізнес. Але частина мешканців району поділяє думку, що це кримські татари все захопили. 

Друге дихання для туризму

Туризм і пов’язані з ним галузі – будівництво, роздрібна торгівля, пасажирські перевезення – отримали друге дихання. Торік Генічеський район повторив рекорд 1992-го за кількістю відпочивальників. Те саме стосується двох туристичних місць Скадовського району: Лазурного і, власне, самого Скадовська. 

Туристичний потік  зростає , що тягне за собою сукупні обслуговуючі галузі: треба будувати більше і вищого класу. У 2014 році я був у Лазурному й бачив цей так званий курорт: це було звичайне село, корови по пляжу могли ходити, люди в полях і городах. За ці чотири роки збудовано багато нового. Те саме на Арабатській стрілці. Відповідно, постають магазини будматеріалів, з’являються робочі місця. Туристів треба розважити, нагодувати – потенціал у цьому ще не використаний, але динаміка є. 

До Лазурного переїхали кілька західняків, які до того працювали в Італії. Купили землю і щось на ній відкривають

На Арабатці залучений середній капітал: якщо раніше одна сім’я вирощувала на присадибній ділянці город, то зараз зводять будинок готельного типу. До Лазурного переїхали кілька людей із Тернопільщини, які до того працювали в Італії. Купують землю і щось на ній відкривають. 

Більше, ніж Росії, бояться бідності

У 2014 році російські війська заходили практично у всі райони області, крім Скадовська. У Каланчаку їздили БТР-и, військові ходили по магазинах. У Чаплинський район ціла озброєна рота на броньованих машинах заїжджала. У Чонгарській сільській раді депутати нам розповідали, як БТР-и з російськими номерами їздять по селу. Ціле село на Арабатській стрілці було відрізане: росіяни висадили десант між Стрілковим і Щасливцевим, поставили там свій блокпост, наші їх потім повільно вичавлювали. Тоді відчуття небезпеки було в повітрі, люди відчули, що таке польоти бойової авіації. 

Перші наші військові частини, які встигли приїхати з Криму до адмінмежі, були голі-босі. Тамтешні фермери допомагали їм із облаштуванням, харчами – зі всім, бо військові нічого не мали. На цьому тлі в активних місцевих виникло відчуття місії: ми – захисники України, ми – на межі. 

Тепер у районах, куди доїхали російські війська, їхньої агресії бояться найменше: у Чаплинці, Каланчаку. А Скадовськ, який оминуло, навпаки, тривожиться найбільше. Це такий "ефект Майдану": вдома, біля комп’ютера, переживаєш сильніше, ніж на барикаді. 

У всіх районах, окрім Скадовського, більше, ніж Росії, бояться бідност і. Більшість опитаних називають себе бідними. Таке відчуття створює культуру бідності: люди не думають, як заробити, як іти вперед, а міркують, як зекономити, закриваються, стають залежними від субсидій. До того ж, це замкнене коло: інвестиції не йдуть в ризиковану зону, а без інвестицій бідності не подолати.  

Україномовні – гіперактивні й бідні

Ми поділили опитаних на гіперактивних, активних і пасивних. Найбільше, звісно, останніх: вони ідентифікують себе у кращому випадку з населеним пунктом (якщо не з власним двором). Гіперактивні волонтерять, допомагають армії, ходять на вибори. Роблять щось не лише длясвого села, а для цілої країни. Такі люди – радше виняток. Сильний локальний патріотизм зазвичай не перетікає у патріотизм національний. Люди з групи активних поширюють відповідальність на свій населений пункт. Ось у Генічеську відповідали: «Ми окремий народ: генічани». Пишаються змінами у місті, демонструють лояльність до свого райцентру, але на тому все. 

Гіперактивні люди – переважно україномовні .  А україномовні здебільшого бідні. Люди оцінюють своє матеріальне становище як катастрофічне – навіть на сході України люди кращої думки про власні статки.  Але бідність і пасивність не пов’язані: російськомовні багатші, але інертніші. Російськомовність не означає проросійськість. Загалом в опитаних районах, порівнюючи з останнім переписом, значно виросла кількість людей, які ідентифікують себе з українцями. 

Висновки і загрози

Південні райони Херсонщини не стали успішною вітриною для Криму. Навпаки, частина працездатних фахівців тепер виїжджає на півострів на заробітки. До того ж, працює російська пропаганда: мовляв, Україна бідна, Херсонщину віддадуть татарам, а в Росії більше роботи і порядку, дороги будують. 

Цей прикордонний регіон треба розглядати   перш за все з точки зору безпеки. Важлива його лояльність до держави, стабільність, відсутність конфліктів, які можна використати для дестабілізації в тилу. Тут багато роботи і для місцевих органів влади, і для держави, і для громадянського суспільства, і для органів безпеки. 

Людей треба навчити працювати з конфліктами, трансформувати їх, бачити в них потенціал. Конфлікт – це не тільки погано, це поштовх до розвитку, це ресурс. Більше уваги, більше грошей, можливостей. 

Сіра зона

«Ми нічим не отлічаємся «сірою зоною». Тією зоною, яка є сьогодні в Донбасі. Ми так само з ними співчуваємо, ми так само сьогодні допомагаємо, волонтери. Усім дуже сочувствуємо, всі ми сьогодні проводимо празники, турніри, футбольні змагання», – каже опитаний 59-річний чоловік із Чаплинки. Мешканці Херсонщини порівнюють себе з жителями прифронтових східних територій. 

Нині там стоять наші солдати, а в 2014-му туди заходили російські війська. Розуміння окупації Криму дуже наочно представлене. Обірвалося багато контактів, розмежування стало видимим: хтось вчився у Криму, хтось їздив туди до родичів, по покупки. Студенти, бізнес, сільськогосподарська продукція – усе було пов’язане з півостровом. 

до області мало уваги, вона забута і бідна. Люди відчувають себе покинутими

Тепер херсонці відчувають себе, як на фронті. Кажуть, до них треба ставитися так само, як до людей на лінії фронту. Але до області мало уваги, вона забута і бідна – можна хіба на морі відпочивати, і це практично все. Люди відчувають себе покинутими, шукають тих, хто їх вислухає. Якщо в умовному Краматорську важко зібрати фокус-групу, то тут навпаки: хочуть виговоритися. Не вистачає культурних подій, люди згадують концерт, який відбувся у 2015 році. Хоча у вільних районах Луганщини і Донеччини такої проблеми нема: там хаб на хабі. 

Рекомендації

Сиваш, грязі, сіль, море, «Асканія-Нова» – це природні ресурси, які потрібно використовувати. Нові поштовхи потрібні і для землеробства – бачив, як на угіддях пропадають помідори, бо нема як зберігати. Боротьба з бідністю і пасивністю є критичною.

Локальний патріотизм і національну ідентичність треба розвивати одночасно. Місцевий патріотизм добрий лише у разі, якщо він вписується у патріотизм всієї країни. 

Безпека є одним із найбільших викликів для прикордонного регіону. Якщо, до прикладу, почнеться колотнеча бурштинокопачів на Півненщині – це погано, але не несе загрози всій країні. А перестрілки за землю у Новотроїцькому, Чаплинці між власниками і рейдерами можуть вплинути на всю країну. Тому в держави має бути бачення, що з цим робити.

Дослідження здійснюється у рамках проекту "Запобігання конфліктам на півдні України" за фінансової підтримки NED

Фото — з першоджерела – ТЕКСТИ