На театральному фестивалі у Херсоні актори зі Львова «сплели слова в пісенні чари»

Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» обожнюють за спроможність акторів-учасників вражати публіку експериментами й нестандартним баченням знайомих, здавалося б, творів.
Але навіть на цьому тлі справжнім відкриттям «Мельпомени»-2021 була вистава Львівського театру «Слово і голос», який привіз до Херсона колекцію українських народних старовинних пісень. Незвичним для глядачів у ній виявилося абсолютно все!
Вистава «Земля-пісня» відкрилася не на сцені під дахом, а просто у невеличкому дворику обласного академічного музично-драматичного театру імені Куліша. Сталося це на смерканні, але імпровізовану сцену свідомо підсвітили вкрай скупо, створивши таким чином атмосферу молодіжних вечорниць під відкритим небом. Коли ніжні дівочі голоси вивели перші слова, глядачі просто завмерли, й так і не ворушилися, аж до слів заключних.
Це було щось містичне — здавалося, дехто навіть упав у легкий транс. А коли відлунала остання пісня, людей зірвало зі стільців єдиним поривом. Аплодували стоячи, під вигуки «Браво!».
Ми ж-бо «нагодовані» донесхочу стандартним набором пісенних шлягерів, під які добре підтанцьовувати чи із задоволенням чаркуватися на великому застіллі. А тут херсонцям запропонували абсолютно незнайомий репертуар. І подавали його так, що кожна пісня була, по суті, маленькою драматичною виставою! Ніякого музичного супроводу, ніяких шлягерів. Актори-виконавці рідкісних і навдивовижу проникливих ліричних балад не підвищували голос – швидше, часом знижували його до виразного шепоту. Вони то розходилися по кутках театрального дворику, то сходилися в коло, переплітаючи руки в тісних обіймах, ніби захищаючи одне одного від усього світу. Від сплетіння тіней та переплетіння рук – до переплетіння слів. «Дала б тобі щастя – сама нещаслива». «Твоя гірка доля в купель заглядала»… Мелодію сплітали, як чари! І акторам, здавалося, захоплено підспівує хор цикад у розлогій кроні дерева біля театру.
Ніяких шароварів та звабливих коротеньких спідничок: актори-співачки Наталя Половинка, Соломія Кирилова, Марія Кміть, Софія Нагірна, співак Ігор Шпильовий вдягнули довгі шати з поєднанням чорних та білих кольорів. Виставі вони навдивовижу пасували: адже в народній пісні також немає напівтонів – тільки життя та смерть, щастя й біда, любов та розлука. «Ой дівчина в хаті сіла на порозі. Забилося серце, полилися сльози. Ой якби я знала, я б не отдихала, я б тоді неньку живою застала».
Театру «Слово і голос» — одинадцятий сезон. І весь цей час його режисерка і учасник, заслужений артист України Наталія Половинка з однодумцями збирає народні пісні по всіх усюдах. Об’їздила Вінничину й Полтавщину, Полісся й Кропивниччину. Нині у репертуарі театру – близько тисячі пісень. Але пані Наталя рішуче спростовує журналістський штамп – мовляв, театр зберігає культурну спадщину. Аж ніяк! «Ми просто живемо піснею. А пісня служить тому, що більше за людину. Доки б’ються наші серця, житиме пісня», — ділиться своїм кредо лауреат Шевченківської премії 2006 року Наталя Половинка.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ Голос України
На знімках: співає Наталія Половинка; актори театру «Слово і голос» під час вистави у Херсоні.