Обличчя війни в серії графічних портретів “Back to black” херсонської художниці Тамари Качаленко

Тамара Качаленко незадовго до війни завершила навчання в Херсонському державному університеті, здобула ступінь магістра з образотворчого мистецтва та мріяла продовжити фахове навчання аспіранткою. Коли розпочалася війна, попри зруйновані плани, дівчина не склала рук і продовжувала малювати. А за два останніх місяці створила серію графічних робіт, присвячену найуразливішим мешканцям прифронтового міста – дітям і літнім людям. Єдиним інструментом художниці у час війни стала звичайна кулькова ручка з чорною пастою.

Ручка замість пензля і фарб Тамарі 29 років. Малюванням захоплювалася скільки себе пам’ятає. А більш серйозно художньою творчістю стала займатися років з 12. Щоправда, як вона каже, це не було єдиним її захопленням. Дівчина писала вірші українською, ходила до літературної студії “Кулішева криниця”. Має публікації в студійних збірках і в альманаху “Степ”. А якось узяла участь у всеукраїнському змаганні між бібліотеками зі створення саморобної книги. Тамара створила книжечку з власними творами й проілюструвала її. Здобула тоді перше місце в Херсоні й друге по області.

Пізніше, під час навчання в університеті, улюбленим художнім напрямком Тамари стала графіка. У графічному стилі виконала вона й дипломну роботу, присвячену Тарасові Шевченку. Один з портретів Тараса Шевченка Дівчина планувала вступати на аспірантуру до Львівської Академії Мистецтв і продовжувати вдосконалюватися. Але велика війна зруйнувала мирні плани.  Коли тільки но почалося вторгнення, стало не до малювання.

Перші три тижні ми в підвалі просиділи. А коли всі продукти закінчилися, вийшли до магазинчика. Там залишилося пів кілограма ячки й бризольки якісь. Я досі згадую ті бризольки. А натрапити під час окупації на бочкову кільку взагалі було святом, – згадує художниця. Вона намагалася якомога рідше десь виходити, щоб не перетинатися з окупантами. А коли росіяни проводили свій “референдум”, то Тамара з сусідами й носа на вулицю не висовували.Про своє захоплення дівчина згадала у квітні. Незадовго до Великодня придбала папір і почала малювати. Спочатку продовжила серію зображень гуцулів, яку розпочала до війни. На ці роботи її надихнула поїздка до Львова ще до війни та знайомство з викладачами Академії. Роботи з серії портретів гуцулів Працювала Тамара переважно кульковою ручкою. Хоча до війни захоплювалася батиком, малювала акрилом на папері, на дикті, на лакованій шкірі. Використовувала й інші матеріали та різноманітні техніки. Однак під час  війни зручніше було використовувати кулькову ручку. ЇЇ можна було взяти до сховища й малювати там поки обстріли не вщухнуть. До того ж коштували ручки недорого й купити їх можна було будь-де на відміну від пензлів і фарб.

Почути найвразливіших Після звільнення міста, точніше упродовж останніх двох місяців, Тамара створювала портрети літніх людей та дітей. І започаткувала нову серію робіт під назвою “Back to black” або “Повернення до чорного”, створену в дусі американського гіперреалізму.Вона уточнює, що підхід американських графіків відрізняється від того, чому її навчали в університеті. Тому вважає роботу над цією серію своєю дослідницькою роботою й певним кроком уперед.

Вони використовують в роботі фотографії в різних ракурсах. І художник працює, можна сказати, як принтер, починаючи з початку листа і заповнюючи його до кінця. Це як проявлення фотографій, – пояснює Тамара. Вона хотіла створити серію портретів херсонців, але люди, з якими спілкувалася у бомбосховищах, та й просто знайомі, відмовлялися фотографуватися. Відмовлялися, бо мали сумний і виснажений вигляд, а хотіли б бачити себе на світлинах життєрадісними й усміхненими.Тоді вона почала шукати фотографії в інтернеті й обирала знімки з найбільш емоційними обличчями. За поясненням Тамари, зображуючи саме стареньких і дітей, вона ніби намагається надати голос найуразливішим свідкам війни.На один портрет художниця зазвичай витрачає 2-3 чорні пасти й 6-8 годин безперервної роботи. Все залежить від складнощів штрихування.

З деякими роботами було так – бомблять, біжимо до сховища, у сховищі закінчую, а фінальні штрихи роблю на поверхні, коли шахіди позбивають. Бувало, о третій ночі завершувала роботу, – розповідає художниця.

Щодня вкладаючись спати, вона не знає, прокинеться вранці чи ні. Але від страху та сумних думок відвертає кулькова ручка й можливість зануритися з головою у творчість. За що дуже вдячна своїм викладачам та натхненникам з ХДУ, особливо керівникові своєї дипломної роботи Станіславу Кураку – представникові львівської графічної школи.

На питання, чи годує мистецтво зараз, Тамара говорить, що людям нині дуже складно, але якщо не торувати шлях до людських сердець через культуру та мистецтво, то за що тоді ми воюємо…

В усі часи під час війн мистецтво говорило. Це дуже важливо. Це наша ідентичність. Це те, що ми є українці – живемо на своїй землі й маємо право на ній жити. Тому мистецтво невід'ємно важливе для України, – наголошує Тамара.

Свої роботи художниця публікує на різних артмайданчик під своїм ім’ям та під псевдонімом Vita BlackПропонуємо ще кілька робіт з серії ““Back to black” або “Повернення до чорного”.
Ганна Щидловська, ​