Пам’яті відомого херсонського письменника і журналіста Юрія Голобородька

До 95-річчя від дня народження

Юрій Костянтинович Голобородько —  відомий херсонський письменник і журналіст, Заслужений журналіст України (2005), член Національної Спілки журналістів України (1962), член Національної Спілки письменників України (1978), лауреат обласної літературної премії імені І. Кулика, учасник Великої Вітчизняної війни,  нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня, «За мужність», медалями «За трудову доблесть», «За перемогу над Німеччиною», п'ятьма ювілейними медалями.

Юрій Костянтинович Голобородько в 60-90-х роках минулого століття був одним з найбільш досвідчених і шанованих журналістів на Херсонщині. У його арсеналі понад тисячу різноманітних творів.

Це репортажі, кореспонденції, нариси, проблемні статті, літературні портрети відомих особистостей і рядових трудівників. У всіх цих матеріалах детально описується життя на Таврійській землі. 

Журналіст не боявся піднімати гострі проблеми, що виникали в суспільстві в  ці складні часи. Він бачив, як на зламі епох змінюються люди і деякі з них, на жаль, стають перевертнями.

По суті, журналістика стала для нього літературною школою і до останніх днів життя супроводжувала його письменницьку діяльність. У житті Юрія Костянтиновича знаковим став 1960 рік, коли він переходить на журналістську роботу.  У 1963 році стає редактором районної газети «Маяк» у  місті Бериславі (Херсонська область). А через три роки очолив херсонську обласну молодіжну газету «Ленінський прапор», редактором якої був майже десять років.

В 1974 році у його редакторській діяльності настає перерва, і він активно займається письменницькою діяльністю до 1992 року, коли стає редактором херсонської обласної газети «Ветеран» (орган Херсонської обласної ради ветеранів війни, праці та Збройних Сил).

Писати Юрій Голобородько почав в останні місяці Великої Вітчизняної війни. Спочатку це були невеликі кореспонденції і замітки для фронтової газети. Після демобілізації в роки навчання на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського університету його газетні матеріали стають більш  вагомими. Їх регулярно друкують у місцевих виданнях Після закінчення університету працює шкільним учителем і продовжує писати матеріали для регіональних газет, а також оповідання та новели.

У подальші роки Юрій Костянтинович  створює низку  талановитих творів. Серед них —  роман «Великий лиман», десятки повістей, сотні оповідань, новел, етюдів, замальовок, об'єднаних у книгах: «Вчителю наш дорогий» (1961), "Обрії пахнуть вітрами» (1966), «Дороги в грозах» (1976) , «Таврійські пастелі» (1977), «Безсмертники» (1997). «Літо в Буркутах» (1998), «Ліманські билиці», «Музика для себе» (2001), «Королівське полювання» (2002), «И шли машины в  яростный поход» (2003).         

Заслуговує на увагу і його публіцистика. Книжки «Вкарбовані у вічність» (1974), «Герої твої, Херсонщино» (1980), "Форпост козацької волі» (1992), «Теплий вітер осені» (1995), «Літопису тривожні сторінки» (1996 ).

Юрій Костянтинович — письменник багатогранний. Він добре знає життя простих людей — учителів, хліборобів, тваринників, рибалок, військових.

Його надихають неосяжний таврійський степ, пекуче південне сонце, солоні чорноморські вітри, сивий красень Дніпро.

Людина високих морально-етичних принципів, він любив працьовитих людей, рідну Херсонщину, оспівував її велич і красу. У своїх творах письменник відтворив різні  аспекти життя області другої половини XX — початку XXI століття.   

Принциповість  Юрія Голобородька пронизує всі написані ним  твори. І його герої живуть за цими принципами. Вони своїм життям, своїми трудовими справами демонструють безмежну любов до своєї малої Батьківщини — благодатної Херсонщини.

 
Юрій Костянтинович народився 9 січня 1927 року в селі Новотягинка Херсонського району, на той час Миколаївської області, яке пізніше увійшло до складу Білозерського району Херсонської області, в сім'ї вчителів. Його дитячі та підліткові роки були важкими. Відразу після народження сина померла його мати. Після переїзду батька до села Станіслав  він починає вчитися в місцевій школі, сім класів якої закінчує напередодні Великої Вітчизняної війни. Йому виповнилося чотирнадцять років, коли його сім'я опинилася в окупації. Підліток побував у німецьких таборах, важко працював. Після звільнення добровільно вступив до лав Червоної Армії і в складі Четвертого Українського фронту брав участь у боях з фашистами  на чехословацькій землі.

Освіта вища. У 1956  році Юрій Костянтинович закінчив Дніпропетровський державний університет за спеціальністю «викладач історії». Трудову діяльність  розпочав шкільним учителем російської мови та літератури на  Дніпропетровщині. З 1963 по 1966 рік — редактор газети «Маяк» у місті Бериславі (Херсонська область). З 1966 по 1974 рік редактор газети «Ленінський прапор». З 1974 по 1988 — консультант Будинку політичної освіти обкому партії. З 1988 по 1992 — на творчій роботі. З 1992 по 2007 рік редактор обласної газети «Ветеран». З 2007 року на пенсії. Закінчив свій  життєвий шлях у Херсоні  3  травня 2009 року.

Батько Костянтин  Йосипович (1899 -1973) — директор школи, Заслужений учитель УРСР. Його ім'я зараз носить Станіславська ЗОШ   I — III ступенів (Білозерський район Херсонської області). Мати Марія Максимівна (1904 -1927) вчителька. Дружина Євдокія Петрівна (1937) —   Заслужeний діяч науки і тeхніки України, доктор пeдагогічних  наук, профeсор, члeн-коррeспондeнт Національної акадeміі педагогічних наук України. Син Ярослав Юрійович (1961) — доктор філологічних наук, профeсор. Син Костянтин Юрійович (1965) — доктор філологічних наук, профeсор, дeкан українського факультeту мови і літeратури імeні Г. Квітки-Основ’янeнка Харківського Національного пeдагогічного  унівeрситeту імeні  Г. Сковороди, головний рeдактор журналу «Вивчаємо українську мову і літeратуру».

 
Автор матеріалу у 1976 році був призначений заступником завідувача ідеологічного відділу обкому партії, в якому  Юрій Костянтинович вже два роки працював консультантом. Це був ерудований і висококласний фахівець. Він часто бував у трудових колективах та навчальних закладах. Майстерно володів словом і користувався заслуженим авторитетом в області. І в подальшому ми регулярно зустрічалися, коли Юрій Голобородько працював редактором обласної газети «Ветеран», а мені довелося очолювати обласне управління по охороні державних таємниць у пресі при Херсонському облвиконкомі. За службовим обов'язком читав майже всі номера цієї газети. І саме це дозволяє відзначити  високу журналістську майстерність і професіоналізм  її редактора.

Журналісти старшого покоління,  до яких належить  автор матеріалу,  і зараз пам'ятають ретельно  підготовлені урочисті збори, присвячені виходу в світ тисячного номера молодіжної  газети «Ленінський прапор». Його ініціатором і організатором був Юрій  Костянтинович Голобородько. 

На в ерхньому знімку: учасників зборів вітає секретар обкому партії Олександр  Касьяненко. На нижньому: з доповіддю виступає головний редактор газети «Ленінський прапор» Юрій Голобородько

 Перший номер газети «Ленінський прапор» вийшов 2 березня 1960 року. Це була друга газета в області за тиражем після «Наддніпрянської правди». Вона  висвітлювала життя молоді Херсонщини і допомагала їй ставати гідною зміною трудівників на наших підприємствах,  у колгоспах, радгоспах,  лікарнях, школах …  В редакції панувала робоча атмосфера, Треба відзначити, що  в житті суспільства в ті роки роль засобів масової інформації була значущою. І для колективу редакції найкращою нагородою було помічати вирізки зі своєї газети в червоних куточках  трудових колективів Херсонщини. Нині наступницею «Ленінського прапора» є суспільно-політичний тижневик «Новий день».

Юрій Анісімов, Заслужений журналіст України