Пам’ять про загиблого офіцера з Херсонщини зберіг його комбат

Троє із п'яти загиблих під час розстрілу варти бійців НГУ на дніпровському підприємстві «Південьмаш» родом із Херсонщини.
Тож за ними тут вболіває багато небайдужих — друзі, знайомі, родичі й бойові побратими. Надто засмучені трагедією ветерани дислокованого в обласному центрі батальйону Нацгвардії. Адже начальник тієї варти старший лейтенант Олександр Буганов, що родом із місцевого села Подокалинівка, саме в цій частині розпочинав службу, воював на АТО.
Ті, хто його добре знав, знають і думку, що саме нині активно поширюється в українському суспільстві. Мовляв, варто лише відмовитися від призову до Національної гвардії юнаків строкової служби і всі позастатутні відносини із супутніми конфліктами закінчаться раз і назавжди.
Але з такою позицією солідарні далеко не всі. Зокрема, екс-командир херсонського батальйону НГУ полковник у відставці Вадим Матвєєв, котрий служив разом із загиблим Олександром Бугановим, зауважує, що контрактник обходиться державі дорожче, ніж строковик. Та при цьому "найкраще підготовлені контрактники виходять саме зі строковиків".
"Самою лише відмовою від призову до Нацгвардії бійців строкової служби проблеми не розв'язати. Тут потрібен комплексний підхід, і починається він вже на етапі відбору призовників до частини, вивчення їх психологічного стану. Далі — справа командирів, котрі повинні не бути байдужими до солдатських звернень, знати, чи немає якихось негараздів у них удома. І, звісно, знати про виникнення поміж підлеглими якогось напруження, що може призвести до загострення особистісних стосунків та їх часом страшних розв'язок", — переконаний полковник у відставці Вадим Матвєєв.
Вадим Анатолійович добре відає, про що веде мову. Адже починав службу саме командиром взводу, потім роти, а з командира батальйону "доріс" до заступника командира бригади на Одещині. Ті принципи взаємовиручки, поваги одне до одного та оточуючих, що їх він ретельно відпрацьовував у херсонському батальйоні НГУ, збереглися й тепер. Якщо в когось із бійців важко на душі, тут неодмінно помітять — не психологи, то військовий капелан, додає прес-офіцер частини, молодший лейтенант Аліна Кобець .
І якщо військовослужбовець не хоче відвертої розмови, все одно це не привід дати йому замкнутися в собі, відчути ворожість до всього світу: можна просто побути поруч, запропонувати разом зробити якусь цікаву справу. Зрештою, просто погуляти у вільний від служби час. Нацгвардійці — сильні люди, але й сильний зламається, якщо на нього тільки тиснути і не давати змоги хоч інколи розслабитися.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ Голос України