Про вільний Херсон роспропагандмети вигадують цілі оповідання

«Місто жаху і горя. Місто наповнене озброєними людьми всіх мастей. Вони пиячать, ніде за себе не платять, викидають стариків з квартир, влаштовують п’яні дебоші». Так можна було б сказати про Генічеськ чи Каховку, Нову Каховку чи Скадовськ, Таврійськ врешті-решт, але «сенатор» Ігорь Кастюкєвіч збрехав так про Херсон. І це при тому, що у всіх перелічених містах, крім Херсона, він регулярно буває і хоч частково, але знає ситуацію.

«Комунальний сектор Херсона працює геть погано, постійно відбуваються відключення води і світла, — продовжує цитувати цинічного брехуна окупаційна «Комсомольская правда», —  гуманітарну допомогу з Європи окупаційні власті не роздають, а продають, чоловікам загрожує примусова мобілізація. Люди всіляко саботують ініціативи окупантів, ухиляються від української мобілізації, а у самому місті вже діє повноцінне підпілля, яке корегує удари по ЗСУ і СБУ».  

Читачі з Херсона, напевно, вже задумались, може, вони у якомусь іншому Херсоні живуть. То так окупанти продовжують вести потужну інформаційну війну, використовуючи найхимерніші вигадки про наш обласний центр. Окупаційний телеграм-канал «Южный регион/Новороссия» опублікував, наприклад, ціле фантастичне оповідання, яке назвав «криком душі». Написала його, буцімто, власниця кафе у Таврійському мікрорайоні, яка з початком війни закрила свій заклад, бо «переживала, що розграбують і, якщо працювати, то точно не платитимуть». Але коли за пару місяців стали відкриватись кафе поряд, героїня оповідання також відкрила своє кафе: «На моє здивування, стало приходити багато солдатів і ще якихось людей у штатському — майже всі росіяни. Всі платили і поводили себе ввічливо». На цьому моменті, певно, хтось з херсонців засміявся, а хтось і заплакав, згадавши, як окупанти до цурки розграбовували крамниці і заклади громадського харчування.

Потім коли росіян з міста поперли, власниця кафе, незрозуміло чому, поїхала до рідні в Одесу, а не «евакуювалась» з «ввічливими» окупантами, з якими їй було так добре. Коли ж у серпні 2023 року (чому так пізно?) повернулась, відкрила кафе. І зараз їй гірше, ніж Кастюкєвічу: «Місцеві майже не ходять, тупо немає грошей. Ходять лише солдати і незрозуміло хто, але також зі зброєю (думаю, з українських спецслужб). Платять через раз. А у неділю двоє солдатів щось не поділили і влаштували бійку. Під’їхали ще солдати і розвалили півкафешки: побили посуд, столи і стільці, розбили апаратуру».

А мали б ще з’їсти чи хоча б розп’яти немовля… Хоча ні, то з іншого «оповідання».

Богдан СТРАЖАК,