"Дикий театр" привіз до Херсона свою найніжнішу виставу

Саме так назвав свою роботу «Кайдаші 2.0» режисер Максим Голенко. Бо на сцені немає трупів, та й концентрація ненормативної лексики не зашкалює.
У третій день «Мельпомени Таврії» свою творчість дарував глядачам гість з Києва «Дикий театр».
Авторка п’єси – Наталка Ворожбит. Це робота за мотивами серіалу “Спіймати Кайдаша”, написаного за мотивами “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького. Тобто, від першоджерела мало що лишилося.
«Дикий театр» навіть відправився на пошуки істини у звичайне українське село Сорокотяга, і достеменно дослідив, як би та історія виглядала сьогодні.
На лісовій сцені серед олешківських сосен і під яскравими зорями таврійського неба розгортається драма родини Кайдашів. У цій родині нещасливий навіть дворовий собака, бо її цуциків хотіли спершу втопити, а потім закопали живцем.
Батько Омеля пиячить з того часу, як люди сказали, що його жінка зраджувала з головою колгоспу. Тобто майже все життя. Та й «як можна жити, коли людям не вірити». Кайдашиха не збирається перерізати пуповину двом синам, які не дуже прагнуть якось змінити життя на краще. Бо «люди століттями так жили».
Невістки постійно чубляться та намагаються достукатись до власних чоловіків. Усі постійно щось ділять – увагу, будинок, землю. Ніхто нікого не любить. Бо їх ніхто цьому не навчив. Ось і шукають розради – хто у чарці, хто у сварках, хто у зрадах. Після сміху стає моторошно від того, що за 150 років у житті таких Кайдашів по всій країні лише з’явився телевізор і мобільний телефон. А проблеми та стосунки лишились.
Актори настільки майстерно перевтілились, що здається, ніби вони і не грають, а і є ті самі Мотря, Карпо та вся родина Кайдашів.
Додали і трішки херсонського колориту: замість гарбуза вручають диню, а від армії син голови сільради ховається в Олешківському лісі.
У вистави немає щасливого кінця, бо історія триває…
— Це вистава про наш жахливий український шлях, про ходіння по колу, повторення історії, коли батько щось передає сину. І все починається спочатку. Ця вистава страшна внутрішньо, коли ти в цих персонажах впізнаєш себе, своє оточення. Це набагато страшніше, ніж ненормативна лексика, яка є у виставі, – зазначає режисер Максим Голенко.
Олена ПІМЕНОВА Фото автора