Річки мають текти. Чому науковці проти відновлення Каховського водосховища

Унаслідок підриву російськими окупантами греблі Каховської ГЕС загинули десятки мирних жителів, а сотні втратили майно та житло. Це страшний злочин, що спричинив гуманітарну й екологічну катастрофу.
Однак перетворення Дніпра на каскад водосховищ свого часу також призвело до масштабної екологічної катастрофи , позбавивши іхтіофауну річки багатьох видів, вважають співробітники (тепер уже колишні) Інституту природокористування та екології НАН України (вже теж колишнього) — автори колективної монографії «Новітня парадигма вилучення природних ресурсів з навколишнього середовища», виданої 2018 року під загальною редакцією члена-кореспондента НАНУ Аркадія Шапара.
Загачений греблями Дніпро, крім іншого, перестав бути справжньою водною артерією. Величезні площі водосховищ —  це даремне випаровування неймовірних об’ємів води , такої потрібної посушливим регіонам низин Дніпра. А цвітіння води, що залишається, отруює її, її мешканців і тих, хто цю воду п’є.
2021 року інститут ліквідували. Ну кому потрібна наукова установа, де пишуть отакі монографії?
Співавтор наукової праці Василь Андрєєв — колишній начальник відділу природокористування інституту, а нині — член Дніпропетровського обласного товариства охорони природи — прокоментував низку її положень. Повірте, це дуже цікаво, повчально та… сумно. Сумно усвідомлювати, що грубе втручання людини в налагоджені за мільярди років механізми природи — це обов’язково катастрофа. І ми її творимо щокроку.
«Коли створювали цю монографію, ніхто й подумати не міг, що дерегуляція Дніпра станеться внаслідок війни. Але сталося те, що сталося», — зітхаючи, каже Василь Андрєєв.
За його словами, будь-яке втручання в навколишнє середовище, наприклад, для видобутку корисних копалин, зрошування, містобудування або з іншими цілями, має негативний характер.
«Американський еколог Баррі Коммонер у книзі «Коло, що замикається» сформулював чотири закони екології, один з яких каже:  «Природа знає краще». Є й такий закон:  «За все треба платити». І якщо ви побудували каскад водосховищ, за це обов’язково доведеться заплатити»,  — зазначає вчений.
Він вказав на істотну різницю між ставленням до водних ресурсів в Україні та Європі: «Якщо ви поглянете на мапу Європи, то не побачите гребель на її річках, таких як Дунай чи Ельба, й рівнинних водосховищ, як у нас на Дніпрі. Це концептуально різні підходи до природних ресурсів і води насамперед. У США вже понад 500 гребель демонтували. Американці зрозуміли необхідність дерегуляції річок».
На запитання: «Чи варто відновлювати Каховську ГЕС?» учений відповідає: « Гадаю, багато хто підтримає її невідновлення».
Ось кілька витягів із «дисидентської» монографії, у створенні якої брав участь практично весь науковий колектив Інституту природокористування.
Після побудови на Дніпрі каскаду з шести водосховищ перевезення вантажів водним транспортом зменшилося з 30,8 тис. тонн 1980 року до 3 тис. тонн 2009-го — майже вдесятеро. Перевезення пасажирів скоротилося за той самий період із 25 до 1,5 тис. Тобто замість розвитку водного транспорту, який пророкували творці каскаду гребель, ефект отримали прямо протилежний.
Значних втрат зазнала й енергетична сфера. Весь величезний каскад ГЕС продукує 9 млрд кВт, що становить лише 5–7% виробленої в Україні електроенергії. Водночас утримання каскаду ГЕС обходиться державі значно дорожче за вироблену ним електроенергію.
Отже,  держава має вкладати в утримання гребель суму, яка в 17 разів перевищує їхню балансову вартість.
І це ще не всі економічні втрати. Розмови про збільшення вилову риби в зарегульованому Дніпрі виявилися фантазіями далеких від науки людей. Насправді ж після різкого підйому на початку 70-х років ХХ століття — до 100 тис. тонн на рік — вилов риби впав до 30 тис. і залишається на цьому рівні донині. Та найстрашнішим є те, що річка Дніпро втратила цінних промислових риб — осетрових (зокрема й білуг), життєвий цикл яких передбачає прохід із моря в прісні води. Зникли оселедець, лосось, річковий вугор. Катастрофічно зменшується чисельність жереха, лина та інших цінних риб.
Ще один страшний наслідок перетворення річки на каскад водосховищ зі стоячою водою — дедалі більше стає синьо-зелених водоростей. Унаслідок загибелі та розкладання водоростей у воді з’являються масляна кислота, ацетон, етиловий і бутиловий спирти, аміак, органічний азот, сполуки фосфору.
Усе це не просто погано пахне, а й стає причиною захворювань свійських тварин, які п’ють цю воду, ускладнює роботу водоканалів — забиваються фільтри. Крім того, у воді зростає концентрація канцерогенних нітрозамінів. Навряд чи в такій воді захочеться похлюпатися.
Ще один чинник, який ущент розбиває твердження про корисність нагромадження у водосховищах води, дуже потрібної для зрошування. Вода не береться з нізвідки. Це все та сама річкова вода. Але на величезному дзеркалі водосховища в Середній Наддніпрянщині з квадратного метра за добу випаровується кубометр води. Тієї самої, що дуже потрібна для зрошування.
Зрештою, у водосховищах накопичуються донні відклади, в яких чимало небезпечних хімічних сполук, зокрема важких металів.
Висновок із усього вищевикладеного короткий: Дніпру не потрібні водосховища, а країні не потрібні ГЕС.  Річки мають текти. Й Дніпро — теж. Природа знає краще!
​Юлія Мельничук​,