Росіяни знищили в Криму унікальний дикий пляж під Форосом

Російські загарбники продовжують планомірне знищення культурних та історичних обʼєктів на окупованих територіях України. Так, на місці унікального дикого пляжу в Криму — нині бетон. На захід від кримського Фороса ще недавно був неофіційний, “дикий” пляж. Сьогодні це місце фактично знищене. Каміння і скелі, серед яких десятиліттями відпочивали люди, окупанти просто заливають бетоном.
Про це повідомляє  “Inжир media” .

Очевидці повідомляють про важку техніку та бульдозери, що курсують уздовж берега. Там, де був простір для відпочинку — тепер будується дорога до маєтків, власники яких закрили доступ місцевим жителям до узбережжя.Замість пляжу прокладена нова дорога до прибережних маєтків, які вже майже дійшли до самої води.

Місце, якого більше немає
Цей дикий пляж був добре відомий у вузьких колах — туристи з наметами, художники, шукачі тиші. Сюди приходили не за зручностями, а за справжністю. Відпочивальники приходили пішки, залишались на кілька днів.

Замість цього сьогодні — індустріальний шум, бетонні блоки, металеві баки, робітники. Там, де була свобода — тепер окупанти прокладають дорогу і готують основу для ще одного причалу, ймовірно, — для приватних яхт.
Бульдозери, металеві баки, сміття та штабелі арматури — все це тепер “декорації” колишнього природного куточка.

“Я приходив сюди десятиліттями. Це було одне з небагатьох місць, де можна було справді дихати. А тепер там дихати нічим — запах цементу і дизелю” , — ділиться один із місцевих жителів своїми враженнями про будівництво.
Природа як ресурс, а не цінність
Це вже не перший випадок, коли на Південному узбережжі Криму “освоюють” ті куточки, які найменше захищені законом — дикі пляжі, скельні бухти, місця без статусу заповідника. Те, що не оформлене, — зникає. Те, що не приносить прибутку — заливають бетоном.

Це не просто локальна трагедія — це симптом. Природу перетворюють на товар. А простори свободи — на приватні володіння.

Але питання в іншому: чи завжди розвиток — це дорога, бетон і прибуток? Чи не варті охорони ті місця, де не продається нічого — крім тиші, простору і дихання?

Можливо, колись природа поверне собі це місце. Але сьогодні воно — у бетоні.