Розповідь потерпілої з села Дар’ївки

Коли російська армія підірвала Каховську ГЕС, під загрозою затоплення опинилися й села на березі річки Інгулець. Дар’ївчанка Анна мешкає в тій частині села, що найближча до річки. Шостого червня вона була вдома зі своєю мамою. Чоловік Анни – Юрій зранку заступив на чергування і мав повернутися додому лише наступного дня. А о сьомій ранку Анні вже телефонувала його родичка з повідомленням про підрив ГЕС і розлив Інгульця.

— Вона подзвонила й каже, вода підіймається, мерщій глянь, що в тебе там на городі, – згадує Анна.
За городом Анни та невеликим пасовищем одразу починаються плавні. Жінка побачила, що резервуар для поливу поблизу плавнів уже підтоплений. Початок підтоплення ранок 6.06.23 Мешканці сусідніх будинків, як і вона, розгубилися, але ніхто не панікував. Люди читали новини й заспокоювали себе інтернет-прогнозами. Вони стверджували, що досягнувши якогось найвищого рівня, вода зупиниться й почне спадати.

— Спочатку в прогнозах йшлося про дев'яту годину. Потім повідомили, що пік рівня води буде о десятій, об одинадцятій і так  аж до чотирнадцятої. А вода прибувала й прибувала. Та все одно ніхто не міг уявити такої катастрофи, – зізнається Анна.
Її сусідка, пенсіонерка Валентина Петрівна, згадувала, що колись дуже давно Інгулець уже виходив із берегів і вода тоді піднялася не більше, ніж на два метри.

Деякий час люди всією вулицею спостерігали за рівнем води. Вона наче й стабілізувалася, але ненадовго. І переповнена річка поступово захоплювала все нові ділянки суходолу.
Вода на городі господині Вдень Юрій нарешті зміг відпроситися на годинку з роботи. Вони з дружиною переловили свійську птицю, собак і котів – кого змогли. Сусід допоміг перевезти господарство й маму Анни до свекра. Після чого Юрій  повернувся на роботу. А тим часом вода продовжувала прибувати.

За словами Анни, до селян підходили поліціянти, пропонували евакуюватися, але більшість не хотіла покидати свої домівки. Люди планували перечекати повінь у селі, у безпечному місці, щоби після зниження рівня води одразу почати наводити лад на подвір'ях та рятувати будинки.

— Ми знали, що на нас чекають декілька евакуаційних автобусів, але з  Дар’ївки, здається, тільки п’ятеро евакуювалися, інші просто пішли до родичів, друзів, винайняли житло. Одні вивозили речі – інші просто підіймали якомога вище найбільш цінне – на столи, шафи, виносили на горища,  – розповідає Анна.
Вода затоплює сад Домовившись із друзями про допомогу з перевезенням, жінка врешті почала збиратися. Першочергово з будинку забрали побутову техніку: холодильник, пральну машинку, телевізор, мультиварку та дещо інше. 

Анна була переконана, якщо перевезе частку техніки хоча б кудись, навіть до намету, то, поставивши генератор, зможе більш менш нормально жити. 

Поки тривали збори, вода вже сягнула воріт. 
Вода у воріт Коли Аня з чоловіком наступного дня вранці навідалися подивитися, що відбувається з їхнім будинком, то просто жахнулися. Вода піднялася дуже високо й затопила всю вулицю. 

— Юрко стояв на дорозі, вода йому доходила до пахв, у нас там спуск перед воротами, то щоби потрапити на подвір'я, треба було вже пірнати, – ділиться Анна першими враженнями від побаченого.
Лише уточнює, що такий вигляд мала не вся вулиця, будинки були затоплені нерівномірно, у когось вода піднялася лише до вікон, у когось, як в їхньому будинку, – майже під стелю.
Затоплена вулиця Будинки з протилежного боку вулиці теж підтопило, але там вода щонайбільше піднялася десь на метр. 

Після того, як вона зійшла, люди побачили масштаби руйнування й не знали за що хапатися. У когось обвалилися перестінки, а в когось навіть капітальні стіни. Більшість господарчих споруд повністю зруйнувалися. 

Ось як описує Анна стан свого будинку:

— У нас перестінки саманні обвалилися, тепер будинок – це  одна велика кімната з пічкою посередині. Стеля змилася аж до дерев'яного перекриття. Двоє кімнатних дверей вирвало під натиском води. В одному з вікон тріснуло скло, а в іншому між склопакетами, як в акваріумі, зібралася вода, хоч рибок запускай. 
Наслідки повені Найгіршим було те, що затопило зливні ями селян і всі нечистоти з течією просочилися скрізь. Після того, як вода відійшла, всюди була чорна багнюка й стояв сморід. А відходила вода повільно. До свого будинку Анна змогла зайти тільки на 4-5 день.

— Ми виявили, що наш вуличний туалет змило і віднесло аж до сусіднього двору. Тепер жартуємо, що будемо ходити в туалет до сусідів,  –  згадує Анна.
Вирвані під тиском води двері Наступного ж дня вони з Юрієм викликали поліцію та написали заяву про факт агресії. У перші дні після спаду води до постраждалих приїздив начальник обласної ОВА Олександр Прокудін. Ходила комісія з сільської ради, фотографували наслідки, але кінцевих актів поки що не надали. Спеціальна служба проводила дезінфекцію помешкань від чуми, холери та плісняви. 

За словами Анни, велику підтримку та допомогу постраждалим надавали волонтери. Вони  приїздили регулярно двічі на тиждень, привозили питну воду, продукти, різні необхідні побутові речі, зокрема й одяг.

Але першу суттєву допомогу мешканці затоплених будинків отримали в сільській раді. У перші ж після затоплення дні там людям видали по три коробки харчів, велику коробку побутової хімії, матраци, постільну білизну та кухонні набори (каструлі, виделки, ложки, кружки, миски).

Там же можна було взяти відра, лопати, чоботи й рукавиці, орендувати тачку. 

— Ще в сільраді нам дали брезент, плити та шифер, антигрибкові оприскувачі, п’ять мішків цементу, а на вулицю завезли пісок. Але, на жаль, враховуючи, скільки всього знадобиться для відновлення, це лише крапля в морі, –  із сумом констатує Анна.
Одна з кімнат Як і їхні сусіди, вони з чоловіком щодня приходять до своєї домівки, вигрібають і вивозять мокру глину та бруд. Намагаються планувати якісь дії з порятунку оселі, але наразі це досить проблематично. Будівлю треба якось висушити. Але за відсутності електропостачання прискорити цей процес неможливо.

Анна припускає,  не менше ніж рік доведеться жити в чужій хаті, так би мовити, у приймах.

— Звісно, будемо дивитися, що можна зробити коштом грошових допомог, збирати потихеньку,  – говорить Анна й навіть жартує з приводу втраченого. –   Усі наші меблі тепер –  дорогі дрова, сподіваюся, лакована гарнітура буде горіти довго з доброю тепловіддачею..
Вона все ж таки сподівається і дуже розраховує на грошову компенсацію для відновлення будинку. А щоби витримати всі біди та випробування, намагається не дуже перейматися, дивитися на речі простіше й, за можливості, ставиться до всього з оптимізмом. 
Врятовані песики
Анна Щидловська,
Фото з архіву мешканців Дар'ївки