Самогон, карантин, VIP-обслуговування та «поліцейський дах»

   З початку карантину прибутки у самогонників зросли втричі.
  Майже у кожному селі, де побувала команда проєкту «Шерифи для нових громад», місцеві кажуть, що найбільша проблема – самогоноваріння та пияцтво. Магазинна горілка коштує дорого, тому її вживають не так часто. А самогон щонайменше втричі дешевший. Тож люди напиваються до безтями, починаються сварки, бійки, буває, s до вбивства доходить.

«Партнерство за інтересами» Багато хто з опитуваних підозрює, що поліція «кришує» самогонщиків, бо скільки не викликали правоохоронців – користі ніякої. Наряд чи дільничний приїдуть, походять навколо «точки», поговорять з її господарем чи господаркою, та й від’їжджають. А самогон як продавали, так і продають.

Безкарно почуваються самогонщики не лише в селах, куди поліція майже не навідується, а й у доволі густонаселених місцях, де правоохоронці «під боком».

Зокрема, e Херсоні. Тут зосереджено три райвідділи, Головне управління Нацполіції області, працює патрульна поліція, та є безліч інших правоохоронних служб. Але в місті майже біля кожного базару та поряд з працюючими підприємствами є своя «точка», де на розлив торгують самогоном. Визначити її може легко навіть недосвідчена людина, за перехожими, що «пританцьовують», чи собами маргінального вигляду.

Коли почався жорсткий карантин через коронавірус s ринки зачинилися, пияки не довго перебували «у пошуках», перебазувалися до помешкань самогонщиків. Питання, як вони з’ясували, де можна «поправити здоров’я», майже риторичне. Є таке прислів’я: «Рибалка рибалку бачить здалеку», так ось, залежні від спиртного люди теж дуже швидко визначають «спільника за інтересами» й допомагають один одному вгамувати алкогольну спрагу.

За допомогою таких залежних знайомих нам вдалося домовитися про інтерв’ю з місцевою самогонщицею (на умовах анонімності). Жінка розповіла, що з початку карантину попит на її продукт щонайменше виріс удвічі. Але їй довелося перейти на «VIP-обслуговування».
Пані Тетяна* пояснює:

— Коли був живий чоловік, він гнав самогон для себе, бо не довіряв магазинній горілці (колись ледь не отруївся фальсифікатом). А коли помер, моєї пенсії з інвалідності виявилося замало навіть щоб віддячити знайомим за «чоловічу» роботу. Вже не кажу про найманих робітників — відремонтували дах, водогін, полагодили паркан, замінили електродроти… Тому теж почала гнати самогон – бо й eсе необхідне після чоловіка лишилися, та й бачила, як він це робить, адже допомагала йому. Мій самогон знайомим дуже сподобався. Мене вмовили гнати на продаж.
Для постійних та довірених клієнтів пані Тетяна облаштувала на подвір’ї затишний закуток, де вони дегустували (поки не почався карантин) придбаний напій та балакали на різні теми. Крім того, у господині завжди, у якості «бонусу», було щось смачненьке для таких відвідувачів – солоні огірки, ковбаска, якась городина, та навіть «фірмові страви». Адже їй після смерті чоловіка теж бракувало спілкування. Проте всім іншим пляшки вона виносила на вулицю.

— Десь через тиждень, коли розпочався карантин, я думала, що вуличний дзвінок на воротах просто розплавиться, — згадує пані Тетяна. – Він дзеленчав, не замовкаючи. Незнайомці називали мене на ім'я, посилалися на моїх близьких та знайомих, які дали їм цю адресу, тож спочатку я нікому не відмовляла. Але потім до мене прийшли хлопці з поліції, розповіли про небезпеку коронавірусу та попросили дотримуватися умов карантину. Тому я всіх попередила, що переходжу на «VIP-обслуговування». Тобто ніяких посиденьок на подвір’ї та незнайомців. Тільки на виніс та за попередньою домовленістю телефоном.
На питання, скільки паня Тетяна платить поліції, щоб та її «не чіпала», жінка дуже здивувалася, та, схоже, обурилася за правоохоронців:

— Плачу поліції? Жодної копійки! Навіть натяку на це з їх боку ніколи не було!
Крик душі та «білі плями» Про те, що на ґрунті сп’яніння відбувається більшість побутових конфліктів та вбивств, постійно повідомляють кримінальні новини. Про це говорять співробітники поліції, які виїжджають на повідомлення про домашнє насильство; групи швидкого реагування, що реагують на бійки; слідчі, які розслідують тяжкі злочини; місцеві соціальні працівники. Але далі констатації фактів «справа не йде». Чому?

Ми ставили це питання дільничним Херсонщини та представникам органів місцевого самоврядування ще під час круглого столу у Чаплинці.
Голова Чаплинської об’єднаної територіальної громади Олексій Фаустов (сам колишній правоохоронець) підтвердив, що сьогодні по селах самогон, дійсно, – це «батіг Божий»:

— Це жах. Бо горілка десь під 100 гривень, а самогонка – 30-40. Є різниця. Але через реформування та зміни в законодавстві поліція стала у цьому аспекті «безпорадною».
Сергій Макаров (на той час заступник начальника Каланчацького відділення поліції) розповів, як це відбувається на практиці:

— Ось, наприклад, я торгую самогоном. Покарання передбачено за виготовлення та зберігання самогону без мети збуту. За торгівлю самогоном – про це в законі нічого не сказано. А я – продаю. Гроші заробляю. Навіть напишу на паркані великими літерами: «Торгую самогоном». А що ви зробите? Спробуйте покарати, спробуйте оформити на мене протокол. Що в фабулі напишете? Що я його виготовляю чи зберігаю? Але ж спочатку доведіть це, але до хати вас не пущу! В результаті у нас алкоголіків по селах – просто тьма-тьмуща. І не знаєш, що з ними чи з цим робити. Інший аспект. Недавно один наш колишній односелець приїжджав до родичів з Польщі, де прожив декілька років. Все дивувався тому, що тут відбувається. Казав, якщо там «бухаєш», заберуть на два місяці в установу, як раніше у нас було, ЛТП (лікувально-трудовий профілакторій). Там їх годують, але вони там працюють, s працюють «дай Боже». Через два місяцs випускають. Якщо знову «сідає на стакан» – знову туди, на виправлення, але вже на півроку. І це спрацьовує. А у нас… Треба, щоб там, «нагорі», коли будуть розробляти закони, враховували голоси, як то кажуть, «від землі».
Підтримав колегу й заступник начальника відділу дільничних офіцерів поліції Управління превентивної діяльності Головного управління Нацполіції в Херсонській області Андрій Хурса

— Преса часто критикує дільничних: «Самогон рікою ллється, а вони нічого не роблять». У цьому є гірка правда. Однак справа не в тому, що ми не хочемо щось робити, чи начебто «кришуємо» самогоноваріння (такі звинувачення теж доводиться вислуховувати). Раніше за самогоноваріння та його продаж була кримінальна відповідальність (стаття 203 Кримінального Кодексу України, «Зайняття забороненими видами господарської діяльності», виключена у 2012 році), було таке поняття як огляд, встановлення факту, які можна було здійснювати у присутності свідків без дозволу суду. Правопорушення декримінізували, залишилася тільки адміністративна відповідальність. Огляд, як засіб встановлення факту, теж скасували. Залишився лише обшук. А він можливий тільки коли є кримінальне провадження, та й те з дозволу суду. Тобто приходить дільничний до людини, питає: «Самогоном торгуєш?» — «Може торгую, а може й ні» — «А зайти можна?» – «Ні, не можна». Апарат коло дверей може стояти, але ти не маєш права туди зайти та зафіксувати факт виготовлення чи зберігання, бо немає підстави. Виходить парадокс. Навіть я не можу побороти самогонну точку в під’їзді багатоповерхівки, де живу з родиною. Зайти до продавців як офіційний представник поліції права не маю. Перестрічаю покупців у під’їзді, розповідаю про шкоду здоров’ю та лякаю відповідальністю. Вони стали менше ходити, але ж – ходять.
Законотворчі парадокси Як пояснює адвокат, юрист громадської приймальні Благодійної організації Фонд Милосердя та здоров’я Олександр Данилов, у Кодексі України про адміністративні правопорушення є дві статті, якими передбачено покарання за самогон. Одна – за його виготовлення та зберігання без мети збуту (стаття 176 КУпАП, передбачено штраф від 51 до 170 грн.), інша – за його купівлю (стаття 177 КУпАП, — придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, — штраф від 17 до 85 грн.).

Щоправда, e Кримінальному Кодексі України є ще стаття, яка теж стосується алкоголю (ст. 204 ККУ). Вона передбачає покарання за «незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, пива, тютюнових виробів, тютюну, промислових замінників тютюну, пального або інших підакцизних товарів». Покарання, в залежності від важкості злочину, — від 85 тис. грн. штрафу до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, вилученням та знищенням продукції та обладнання для її виготовлення.

Формально, самогон теж є результат перегонки продуктів бродіння з достатньо високим вмістом спирту. Але за законодавством він не є підакцизним товаром (Стаття 215 Податкового Кодексу України, — Підакцизні товари та ставки податку). Тобто, притягнути самогонщика до відповідальності за цією статтею теж не можливо.

У цьому сенсі показовою є ухвала Верховного Суду України в справі про самогонщицю з Сумської області (2003 рік).

Пенсіонерка К. у своїй квартирі продала 1,5 літра самогону, а також зберігала для збуту ще 8,25 літра цього спиртного напою, та два бідони із закваскою й самогонний апарат.

Краснопільський районний суд Сумської області засудив її за ч. 1 ст. 204 ККУ до штрафу в розмірі 8 тис. 500 грн. з конфіскацією продукції та обладнання.

Але колегія суддів палати у кримінальних справах ВСУ підкреслила, що, цитуємо: «Відповідальність за цією статтею настає за незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту тільки підакцизних товарів, тобто тих, до ціни яких згідно з чинним законодавством включається акцизний збір. Самогон же   до   таких   товарів   не   віднесено».

Тоді колегія суддів перекваліфікувала дії пенсіонерки на ч. 1 ст. 203 ККУ (Зайняття забороненими видами господарської діяльності) та визначила їй покарання за цією нормою у виді штрафу в розмірі 850 грн.

На сьогоднішній час, підкреслює Олександр Данилов, самогон також не є підакцизним товаром, а стаття 203 ККУ вилучена.
Тобто, притягнути до відповідальності самогонщиків наразі майже неможливо. Та, навіть якщо й вдасться довести справу до суду, штрафи навряд чи «налякають» таких бізнесменів, адже його розмір фактично співвідноситься до вартості однієї пляшки.

Ирина Ухварина, "Вгору"* Ім’я змінено.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.