Стан медичного обслуговування в місцях позбавлення волі Херсонщини на межі критичного

 Дефіцит медикаментів, застаріле оснащення, нестача фахівців або нехтування медпрацівниками своїми обов’язками – картина характерна чи не для всіх пенітенціарних закладів Херсонщини.
  Нерідко засудженим відмовляють у  медичній допомоги чи навіть в елементарному обстеженні. Представники Уповноваженого ВРУ з прав людини та громадські монітори Національного превентивного механізму відзначають, що ситуація з медобслуговуванням та забезпеченням в місцях позбавлення волі області майже критична. У цьому вони щоразу переконуються під час моніторингових візитів до цих закладів. Іноді їм доводиться відстоювати права конкретних в’язнів, які звертаються по допомогу.  
Всі особливості тюремної медицини відчула засуджена Марина
Вона понад два роки утримується в місцях позбавлення волі. Зокрема, донедавна перебувала у Державній установі «Херсонський слідчий ізолятор». Марина хвора на рак 3-ї стадії і вважає, що саме недбалість лікарів, затягування термінів обстеження та лікування призвело до ускладнення її хвороби. 
Невелике ущільнення в молочній залозі вона виявила ще в грудні 2018 — го. Зразу ж письмово звернулася до медсанчастини закладу щодо обстеження у гінеколога. Але відповіді не було. Жінка розповідає, що подавала заявки щотижня протягом кількох місяців. Пізніше з’ясувалося: з початку січня в СІЗО гінеколога просто немає. Випадково засуджена дізналася, що дерматологиня, яка працює у слідчому ізоляторі, паралельно займає посаду начальника філії Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби в Херсонській області (ДКВС). Марина прийшла в розпач,  зрозумівши, що людина, від якої дуже залежить здоров’я і лікування засуджених, навіть не поцікавилася, чому хвора вже стільки часу просить консультації лікаря. До того ж Марина ВІЛ-інфікована і потребує відповідного медичного обслуговування.

Ув’язнена Марина, хвора на рак 3-ї стадії
Щоб хоч якось привернути увагу до свого здоров’я, ув’язнена почала писати заяви до всіх лікарів, які на той час працювали у закладі: інфекціоніста, стоматолога, психіатра та дерматолога щодо проведення антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції та обстеження молочної залози.
Врешті, наприкінці лютого, її погодилися прийняти. З часу виявлення Мариною пухлини минуло більше двох місяців. «Коли я потрапила на прийом до дерматолога Юлії Масюкової, яка одночасно є начальником філії Центру охорони здоров’я ДКВС у Херсонській області,  — говорить хвора, — в мене вже були збільшені лімфовузли, пухлина стала великою і твердою. Масюкова пообіцяла викликати гінеколога з Дар’ївської виправної колонії, але цього обстеження довелося чекати ще місяць». Гінеколог зафіксувала захворювання молочної залози та дала Марині направлення до Херсонського обласного онкодиспансеру на консультацію мамолога. І знову місяць тиші.
Марина відправила листа регіональному координатору взаємодії з громадськістю Уповноваженого ВРУ з прав людини в Херсонській області з проханням взяти під особистий контроль проходження діагностики. Як розповіла жінка, на діагностику до онкодиспансеру її вивезли аж у травні, через 2 місяці після огляду у СІЗО. Там вона дізналася, нарешті, про свій діагноз — рак 3-ї стадії. Тоді ж Марині призначили 4 курси хіміотерапії. Але лікування не розпочинали ще цілий місяць.  За словами хворої, постійні затримки виникають і з видачею ліків. Та якщо пігулки ще якось можна отримати у медсанчастині СІЗО, то для регулярних ін’єкцій, один раз на 28, днів її мали вивозити до онкодиспансеру. Ці терміни також порушували, щоразу хворій доводилося звертатись до координатора  взаємодії з громадськістю Уповноваженого з прав людини за допомогою.
Засуджена припускає, що з неї знущалися навмисно.  «В концтаборах  катували активно і свідомо, — говорить Марина, —  а в наших тюрмах це роблять пасивно, психологічно. Найстрашніше – моральні страждання, усвідомлення, що  нічого не можеш зробити.   Вважаю,  перешкоди в лікуванні ставляться свідомо,   нашій медичній системі байдуже до життя та здоров’я ув’язнених. Навіть якщо я скоїла злочин, то відповім за це перед законом.  Але не лікарям виносити мені вирок та позбавляти життя».
Слова Марини щодо медобслуговування підтверджує регіональний координатор  взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради  з прав людини у Херсонській області Оксана Тропіна: «Медчастина в СІЗО, вже не підпорядкована керівнику установи. У світлі реформи вона передана до Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби. Раніше я могла зайти і зробити зауваження керівникові СІЗО чи виправної колонії про невиконання своїх обов’язків лікарями або неналежного забезпечення медикаментами. Проблема, як правило, швидко вирішувалась. З Центром охорони здоров’я ДКВС все складніше. Нерідко доводиться по кілька разів звертатися з одним і тим самим питанням до цієї установи і довго чекати на результат».
За даними філії Центру охорони здоров’я ДКВС в Херсонській області, стан медицини в місцях позбавлення волі мало не ідеальний
А ось що письмово відповіла на наш запит Юлія Масюкова. Особисто зустрітися пані Юлія не побажала. У відповіді чітко вказано, що дані щодо неналежної медичної допомоги хворій відсутні. І це при тому, що засуджена місяцями благала про порятунок від смертельної хвороби, писала офіційні заяви до цієї установи, навіть зверталася туди через координатора Уповноваженого з прав людини.
Також у письмовій відповіді сказано, що «… вона відповідно до чинного законодавства пройшла повний комплекс медичних обстежень в Херсонському обласному онкологічному диспансері… та отримала консультацію лікаря мамолога. Фахівцями ЛКК Херсонського обласного онкодиспансеру встановлений наявний діагноз». Далі йдеться про курс лікування, в результаті якого відбулася позитивна динаміка. Дійсно, стан Марини покращився, але привернути увагу до її хвороби та розпочати лікування коштувало чималих зусиль.
У листопаді жінку перевезли до Львова, де вона мала далі проходити лікування від раку. Хвора перебувала у Львівській установі виконання покарань №19. За словами самої Марини, там вона приймала ті ж препарати, які були призначені фахівцями Херсонського облонкодиспансера. Потім засуджена транзитом через Херсон була направлена для відбування покарання до Чорноморської виправної колонії №74, м. Одеса.
Наразі питання залишається під контролем регіонального представника Уповноваженого ВРУ з прав людини в південних областях Олександра Остапенка. За його словами, зараз Марина продовжує проходити курс лікування від раку, вчасно отримує призначені препарати, у тому числі регулярні ін’єкції, і в неї є шанси подолати недугу.
Можна сказати, що нашій героїні пощастило. Вона одна з небагатьох ув’язнених, яка  не опустила руки. Марина знає закони, свої права, до ув’язнення керувала громадською організацією і була публічною людиною. На відміну від багатьох інших хворих, які вимушені змиритися зі своєю ситуацією через острах чи незнання власних прав. 
Особливості медичної реформи чи недбалість медпрацівників?
Щодо стану медобслуговування у місцях позбавлення волі на Херсонщині загалом то з тієї ж письмової відповіді філії Центру охорони здоров’я ДКВС на наш запит виходить, що робота проводиться чітко і злагоджено, детально прописане надання медичної допомоги ув’язненим, йдеться про належне забезпечення медикаментами, оновлення медобладнання. І жодного слова щодо проблем, про які говорять представники Уповноваженого ВРУ з прав людини, керівники закладів позбавлення волі і  ув’язнені.     
За словами ж регіонального координатора  взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Херсонській області Оксани Тропіної, ситуація з медичним забезпеченням у пенітенціарних закладах Херсонщини далека від ідеальної. Нерідко катастрофічно не вистачає медикаментів, експлуатується застаріле обладнання, мало кваліфікованих лікарів, тощо. І якщо у колоніях засуджені ще мають можливість вчасно отримати належну допомогу, оскільки на їх територіях розташовані медичні частини, то в СІЗО з цим велика проблема, особливо, коли йдеться про жінок.
Проблема медзабезпечення в пенітенціарних закладах  характерна для всієї України. Оксана Тропіна зазначає, що до початку медичної реформи в закладах несвободи ситуація була дещо іншою: «Нам, представникам Уповноваженого, було простіше. Якщо  здійснювали моніторинговий візит або проводили виїзний прийом, я могла швидко і безпосередньо з керівництвом закладу вирішити питання надання медичної допомоги ув’язненим чи їх медичного забезпечення, оскільки медсанчастини та лікарні для ув’язнених були тоді у підпорядкуванні самих пенітенціарних закладів.

Але причина не лише у медичній реформі, адже вона ще не завершена. Тут має місце також людський фактор, ставлення  медпрацівників закладів несвободи до своїх обов’язків. Доходить до того, що керівник слідчого ізолятору чи колонії телефонує мені і просить  сприяти, аби ув’язненого вивезти до лікарні. Адже медсанчастина цього ж закладу йому просто не надає рапорт щодо надання транспорту, а самовільно він не має права вирішувати такі питання».   
Медичні частини у виправних закладах не чергують цілодобово, хоча мають таке право і можливості. У випадку раптового погіршення здоров’я в когось із засуджених у нічний час зазвичай викликають карету швидкої допомоги. Але її лікарі також не поспішають їхати на виклик, мотивуючи це тим, що у закладі є медчастина і надання  допомоги чи транспортування хворого перебуває в її парафії.  
За словами регіонального координатора, складна ситуація навіть у Дар'ївській виправній колонії №10, де медичне обслуговування, у тому числі хірургічне, завжди було на високому рівні. На час останнього моніторингового візиту представників секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини, у вересні 2019 року, лікарня закладу не мала ліцензії на діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що зупинило роботу хірургічного відділення.
Раніше ж тут проводили складні операції навіть засудженим із сусідніх Миколаївської та Одеської областей. Через відсутність ліцензії припинив роботу і рентгенологічний кабінет. За 2019 рік  у цій лікарні померло 9 осіб,  направлених на лікування. За висновком моніторингової групи, це свідчить  про грубе порушення порядку направлення засуджених до лікувального закладу. Виявлено, що до лікарні направляли хворих засуджених у вкрай тяжкому стані, часто запізно.  Також на момент візиту тут був недоукомплектований штат медпрацівників.
 Не вистачає  лікарів і в інших виправних закладах. Фахівці почали залишати роботу через низьку зарплатню, а на їх місця охочих мало.
Додаткові проблеми створюють бюрократичні питання. Так, в одному із закладів аптека з медикаментами стояла пів року зачиненою. Ліками не можна було користуватися, адже на той час аптеку ще не перевели у підпорядкування Центру охорони здоров’я ДКВС. За цей час сплив термін придатності багатьох препаратів. Їх довелося  викинути. 
Ще одна проблема пов’язана з ДУ «Херсонський слідчий ізолятор», а саме, з територiєю колишньої колонiї №61, де відбувають покарання хворі на туберкульоз. Будівлі закладу вимагають капремонту, у зношеному стані очисні споруди. СІЗО — у центрі міста, поблизу Дніпра. Неочищені належно стоки йдуть у річку. Проблема актуальна  протягом багатьох років. Після численних звернень керівництва закладу до органів  влади та спроб вирішити питання на державному рівні, вдалося отримати обіцянку Мін’юсту  виділити з Держбюджету 80 млн. гривень на капітальний ремонт.  Торік з цієї суми заклад отримав 1 млн. 450 тис. на  обрахування вартості ремонту. Проте ця робота вже давно проведена, а решту обіцяних коштів не виділяють.
Щоправда, за даними представників Уповноваженого ВРУ з прав людини, обслуговування самих ув’язнених хворих на туберкульоз у ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» зараз здебільшого є належним. Штат медичних працівників закладу повністю укомплектований, наявні необхідні препарати для лікування хворих на цю недугу. 
«У кожному індивідуальному випадку мають місце як системні порушення, так і ті, що потребують вирішення в індивідуальному порядку, — резюмує регіональний координатор  взаємодії з громадськістю Уповноваженого ВРУ з прав людини в Херсонській області Оксана Тропіна, — Але в завершальний період впровадження медичної реформи в державних установах виконання покарань надзвичайно важливим є саме відповідальне ставлення медичних працівників до своїх обов’язків». 
Вгору