«Тільки собака в будку – одразу приліт». Історія жительки селища на Херсонщині, яка пережила окупацію

55-річна Людмила Кучеренко живе в Українці на Херсонщині. Під час понад піврічної окупації жінка залишалася вдома, не могла покинути господарство, та й російські військові не випускали людей із села.

Історія Людмили — в матеріалі 

Село Українка Бериславського району сім місяців жило під окупантами. Російські війська зайшли в нього 13 березня 2022-го. На початку жовтня ЗСУ звільнили вісім сіл району разом з Українкою.

Людмила Кучеренко разом з іншими односельцями кілька місяців прожила в ізоляції від зовнішнього світу. У селі не працювала аптека, хліба купити було ніде.

"Місяців п'ять, напевно, взагалі нікуди не виїжджали – у нас закрито село було, нікуди не випускали, у жодні аптеки, ні по що. Сиділи, тут же ж ніхто ні хліба, ніде нічого не привозив, як ми в окупації були. То ми… Хто чим міг, запаси у кого які були, борошно там, що… І так виживали" , — каже вона. Людмила Кучеренко за роботою. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Від від атак РФ доводилося ховатися у підвалі та під обстрілами виводити корів пастися, згадує жінка.

"Обстрілювали село. У людей там, на крайній вулиці, вікна повилітали від цих обстрілів, є дахи теж пошкоджені. Корови тут були, паслися. Ходили – ми їх не прив’язували, просто відпускали, бо хто їх буде пасти, хто ходитиме, якщо обстріли? Наглядали тут, з краю, походили по полю годинки дві – пішли їх забрали, швиденько додому. І гвинтокрили літали тут, над коровами", — говорить вона. Обійстя Людмили Кучеренко. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Жити під обстрілами було дуже страшно, говорить жінка. Але навіть у их умовах селяни садили городи. Якось влучання було дуже близько біля Людмилиного будинку. Родина якраз ховалася в льосі. Пес і кіт Людмили. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
"Все одно жили, і робили, і вставали, і управлялися, і їсти готували, все. У льосі ми ховалися від обстрілів. Тут десь і уламки у нас на льосі збереглися. По собаці реагували: тільки собака у будку – одразу приліт, а ми у льох одразу. А тоді чуємо, скло посипалося. Ми вискочили з льоха, подивилися — на хаті ціле скло. А то у сусіда вікно вибило, і скло посипалося. Був обстріл, і касетне до нас прилетіло у двір сюди, і побило гілки на абрикосі", — розповіла жінка. Обійстя Людмили Кучеренко. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Після звільнення села Людмила відновила свій побитий уламками від російських снарядів будинок та розширює господарство.

"Водичка є, світло є, все є, гуманітарку дають. Будинки трохи побили. Люди пішли туди, і всі гуртом все те знімали, — і шифер, і вивозили сміття. Допомагали і перекривати люди, збиралися селом, допомагали перекривати ті хати", — додала вона.