В Херсоні центр реабілітації безхатченків на межі закриття

В Херсоні Центр реінтеграції бездомних та звільнених осіб «Надія» може втратити приміщення, яке облаштували за кошти херсонців, 15 людей вже у листопаді можуть опинитися на вулиці, пише "Кавун City".
Як історія одного безхатька врятувала десятки життів
Володька (так його називають у центрі) мав квартиру на ХБК, однак через сімейні чвари залишився без житла та без документів. Його прихистив сусід – старенький жив сам, і Володька допомагав йому. А потім старого забрали родичі, і того дня Володька остаточно опинився на вулиці. Там він прожив довгі три роки.
Взимку грівся на теплотрасах, іноді приходив до свого під’їзду, брав сусідський килимок і згорнувшись на ньому, спав. Хтось із сусідів його впізнавав, не чіпав, хтось – виганяв на вулицю.Минулого року Володька опинився у лікарні. Чимало херсонців згадають історію, як волонтери збирали гроші, щоб врятувати Володьці ноги – тоді вони вже почали гнити. Врятували. Однак з лікарні іти було нікуди, і він знов опинився на вулиці.
– Побачивши історію з Володькою я зрозуміла, що це – системно. Ми допомагаємо безхатькам, їх лікують, а потім вони знов опиняються на вулиці, – розповідає співзасновниця центру «Надія» Римма Бараненко. – Я розпочала кампанію із створення Центру для бездомних. Ми з громадськими активістами провели кілька нарад і одну нараду з представниками облдержадміністрації та поінформували про це громадськість. І ось тут у фейсбуці побачив цю ініціативу Валентин Лапицький.
Дах протікає, побиті вікна – вдячні і за це
У різні часи і Римма, і Валентин шукали приміщення для такого центру, проте, кажуть, у міськраді їм відмовляли: казали, що немає у місті вільних комунальних приміщень. Коли розпочалася робота над їх спільним проектом – створенням Центру реінтеграції бездомних та звільнених осіб «Надія», приміщення знайшлось у обласної ради – понад 200 квадратних метрів на Сенявіна. Дах протікає, побиті вікна, відсутня вбиральня (формально вона була, але у непридатному для використання стані). Але це – хоч щось.
– Ми розуміємо, для цього рішення була потрібна політична воля. У міськраді такої волі не було ні в кого, хоч ці безхатьки – живуть на вулицях Херсона. А у обласній раді і приміщення знайшлось, і надали в безоплатне користування дуже швидко, особисто Владислав Мангер нас підтримав – якби не його політична воля, ми б не мали і цього, – зазначає Римма.
Володька був одним із перших мешканців центру «Надія», і зараз на своїх двох (і ще з паличкою) він вже майже бігає його коридорами. Минулої зими з вулиці він знов потрапив до лікарні, але йому пощастило. Коли він одужав, центр «Надія» вже отримав приміщення. Тоді тут ще зовсім не було умов для проживання, однак – дах над головою у зимові морози врятував йому життя.
Після заклику про допомогу херсонці дуже швидко зібрали гроші. Своїми силами тут обладнали кімнату із душем, туалетом, бойлером і пральною машинкою. Близько 30 тисяч гривень витратили лише на матеріали – всі роботи зробили самотужки, довелось навіть наново прокладати каналізаційні труби. Ця кімната на першому поверсі будівлі, а всі інші кімнати – на другому, куди ведуть круті металеві сходи.
Зараз потроху почали робити вбиральню на другому поверсі – не всі мешканці центру можуть з легкістю спускатися та підніматися крутими сходами.
У самих кімнатах ремонт не робили – тут протікає дах, продувають вікна. Десь замість скла вони просто забиті дошками. А ще у приміщенні немає опалення, і взимку приходять шалені платіжки за електроенергію.
– У нас немає власного особового рахунку, ми отримуємо електроенергію від виробництва. У нас є тільки лічильник, за яким ми платимо. І от виходить, що нам доводиться сплачувати за виробничими тарифами, хоч тут немає виробництва, тут живуть люди. Взимку платіжки сягають 6 тисяч гривень – це коли ми вмикаємо обігрівач лише на кілька годин у двох кімнатах. Влітку – до 3 тисяч. Ми навіть просимо зайвий раз не ходити в душ чи не вмикати чайник – наварили компоту, щоб було що пити на цілий день, – розповідає Валентин.
– Щоб зробити власний особовий рахунок потрібно десь 100 тисяч гривень, – зазначає Римма. – Нам потрібно робити свою підстанцію, а грошей на це немає.
Римма та Валентин розповідають, обласна рада включила центр до обласної програми та виділила 400 тисяч гривень. Гроші надходили лише 4 місяці – центр отримав на свій рахунок трохи більше 30 тисяч гривень, за які сплатили частково борги по комуналці та оплатили пальне.
– Почались якісь дивні відмовки, ніби дали кошти – та отримати неможливо. Кошти дозволили витрачати лише на їжу, одяг, та засоби гігієни. Нам заборонили оплачувати психолога – а це ж не притулок, це центр реінтеграції, людям перш за все потрібна психологічна допомога, щоб вони могли повернутися до нормального життя. Добре, що знайшли волонтера, яка нам допомагає. Заборонили оплачувати чергового – а залишати таких людей без нагляду небезпечно. А потім заборонили оплачувати послуги бухгалтера, а без бухгалтера ми не зможемо робити платіжки, – розповідає Римма.Разом із Володькою у центрі зараз живуть 15 людей. А з початку роботи центру прихисток тут знайшли понад 60 людей.

– У нас не нічліжка, це не притулок. Ми допомагаємо людям повернутися до нормального життя. Хто візьме на роботу людину, яка брудна, від якої неприємно пахне? А як вона працюватиме, коли голодна? – зазначає Римма. – Тут люди можуть помитися, переодягнутися, відпочити, поїсти. Ми допомагаємо їм зробити документи, оформити пенсію літнім людям, чи працевлаштуватися. Одному нашому жителю зараз оформляємо інвалідність.

Володька вже має паспорт – дуже пишається своєю ID-карткою. І чекає, поки його влаштують у будинок для людей похилого віку – зараз вже оформлюють всі документи. Рани на його нозі ще остаточно не зажили – він розповідає, що постійно їх обробляє, і взагалі, привітно посміхається і виглядає цілком щасливою людиною. Поки.

Центр отримав лист від облради, що Кабмін прийняв рішення – заборонив безоплатно здавати комунальні приміщення. Тож у листопаді або потрібно почати платити за оренду, або ж – звільнити цю будівлю. Грошей на оренду у центру немає, а Римма та Валентин не розуміють – чому вони мають платити за оренду, коли цей центр потрібен не лише безхатькам, а і херсонцям.

– Ми ж не лише допомагаємо безхатькам, до нас звертаються і звільнені особи. Навесні, коли був суворий карантин і не ходили автобуси, до нас приходили люди, яких в цей час звільнили. Куди їм було йти? Вони не могли поїхати додому, а хтось навіть дому вже не мав: коли засудили – був будинок, а зараз там окупована територія. І що, їм залишатися на вулицях Херсона і знов іти грабувати людей? – обурюється Римма. – Ми ж не лише безхатьків з вулиці забираємо, які можуть бути і з туберкульозом, і з коронавірусом. Хто їх там перевіряє? Ми маємо договір з лікарнею – перш ніж вони до нас заселяються, їм роблять флюорографію та експрес-тест на коронавірус.

Через карантин зараз до центру не пускають сторонніх. Нам і не вдалось би потрапити всередину, але тут вже не знають – де шукати допомоги. Питають, де брати кошти, коли доведеться платити за приміщення? І куди йти, коли доведеться звільнити приміщення. І от просто зараз Валентин та Римма зриваються з купою документів та біжать униз – тут приїхав власник сусіднього приміщення. Він каже, вбиральня, яку облаштували у центрі – на його території. І хоч у плані на документах Валентина вона є, «сусід» наполегливо просить її звільнити. Єдину вбиральню на 15 людей. Ту саму, на яку збирали кошти всім містом.