Від колишніх туристичних сезонів у генічан залишились лише спогади

«Вночі тумани, під ранок інколи дощить,  – описують Генічеськ окупаційні «Новости Херсонщины». –  Сиро і сльотно у місті, але тепло. Люди все більше зависають вдома, якщо не на роботі. Ну, або заглядають у місцеві кафе, хто може собі дозволити. На ринку люду не так щоб багато, і знову ж – ціни».
Малолюдним у міжсезоння Генічеську був і до окупації. Малолюдним, але не безлюдним. Дивно, але це навіть прислуга окупантів побачила. Наприклад, «губернатор» Володимир Сальдо, який в інтерв’ю «ТАСС» заявив, що туристичний податок поки що не вводитиметься. Сказав: «Введення туристичного податку може негативно позначитися на розвитку готельного сегменту, у зв’язку з чим представляється передчасним». Хоча «туристи» нині у готелях не такі, як були раніше, – всі у військовому камуфляжі і озброєні. Окупантами заселені майже всі оздоровчі заклади Арабатської Стрілки, що на «розвитку готельного сегменту» позначається виключно негативно.
А поки з Арабатки замість курорту роблять військові базу, окупанти замилюють жителям окупованого краю очі розповідями про те, як розвиватимуть туризм. «Регіон має високий потенціал у частині розвитку пляжного, лікувально-оздоровчого, дитячого, автомобільного, подієвого, природно-екологічного туризму», – поділились «глибокими» думками спеціалісти Єдиного інституту просторового планування РФ, які, буцімто, розробляють містобудівну документацію для області. Непрохані гості запропонували відновити табори (цікаво, а що з ними сталось, що їх потрібно відновлювати?) на узбережжях морів, створити термальний комплекс «Арабатські Терми» (він був у Стрілковому ще до окупації) і побудувати в Асканії-Нова «конгрес-хол»…
«Війна закінчиться, і ми знову побачим потоки бажаючих відпочити у наших краях , – цитують окупаційні «Новости Херсонщины» одного з підписників. – Якщо чесно, вже скучили за цим видовищем. Діти, які копошаться біля краю води, красуні, які пурхають вулицями міста, і ввечері музика у кафе, де люди базікають хто про що. Раніше втомлювались інколи від шуму. А зараз мріємо його почути».
Борис ВИНОГРАДОВ,