Віталій Булюк про шанси херсонських пасічників стати мільйонерами

Тільки офіційно на Херсонщини півтори тисячі пасік, понад 27 тисяч бджолосімей і жодного мільйонера, який заробив би такі статки саме на цьому бізнесі.
Про мед, бджіл і пасічників — в інтерв’ю із керівником сільгосппідприємства, заступником голови Херсонської облради Віталієм Булюком .
— Якщо не вигорає на сонці, то змивається дощами, — це про квітковий нектар на Херсонщині, без якого не буде якісного меду…
Десь так. З точки зору сільгоспкультур для бджіл, Херсонщина знаходиться в не найкращому кліматичному поясі. Наприклад, у нас немає такого лісового різнотрав’я як в інших областях. У нас є рання акація, деякі сільськогосподарські медоносні рослини – соняшник, рапс, дині, кавуни…
— Кавунячий мед – це вже звучить солодко…
Безперечно, солодко, але іноді звучить із присмаком гіркоти. На, щастя, не цього року. Принаймні, ні Держпродспоживслужба області, ні обласна спілка бджолярів даних про загибель бджіл на червень не мають.
— То що, між пасічниками і аграріями вичерпано всі проблеми?
Проблеми залишаються. Цьогорічний позитив — це особисті відносини і певна просвітницька робота. Аграріям нікуди діватися — вони будуть продовжувати застосовувати засоби захисту рослин, бо кількість паразитів і хвороб не меншає, а пасічники розводитимуть бджіл, які летітимуть на медоноси з хімією.
— Чи можливо конфлікт змінімізувати?
Бджолярам треба приходити до об’єднання в громадські спілки – як варіант — брати в оренду землі запасу лісових господарств, непридатних до сільгоспобробітку і займатися вирощуванням медоносних трав, їх безліч – донник, шалфей, фацелія і інші. Можливо, і лісгоспи могли б виконувати таку функцію.
До речі, в багатьох країнах бджолярів спеціально запрошують на посіви, через бджолине сусідство тільки гречка дає пів тонни до врожаю. Тож всі в плюсах: пасічникам – мед, фермерам – запилення. В Канаді фермер навіть платить пасічнику, бо від цього його економічний виграш відчутний. До того ж, десь, третина обсягу світового продовольства з’являється в результаті запилення культур різними комахами, в тому числі бджолами.
— Хоча б з огляду на те, що аграрії і пасічники корисні один одному, держава пробує їх примирити?
В Україні немає правового врегулювання відносин між бджолярами і аграріями. Візьмемо чинний закон про використання пестицидів – вони нечіткі. А немає закону – використовуй на свій розсуд. Зараз напрацьовується новий законопроект. Коли це буде…
Також розробляється державна онлай-платформа, на якій буде нанесено усі угіддя з квітконосами, там же будуть вказуватися дати обробітку їх пестицидами і, власне, назва самої хімречовини.
Щось подібне у всеукраїнському масштабі розробила приватна структура, яка десь в областях може й прижилася, але не у нас на Херсонщині. Тож знову, поки що приходимо до пошуку компромісних варіантів. Але цього року маємо позитив – держава обіцяє виділити гроші бджолярам, чиї пасіки зареєстровані.
— Українські бджолярі завалюють Держспоживслужбу скаргами щороку. Наприклад, у сусідній Запорізькій області цього разу мор почався, коли на полях нічого не квітнуло і не оброблялося…
Наскільки я знаю, наукового обґрунтування цих випадків ще немає. Але, якщо говорити про можливість ранніх протрав, то це відбувається, коли йде обробіток ранніх дерев. А якщо про ризик від пестицидів, то це, найперше, це ріпак і соняшник. Є ще питання до хімічних речовин, якими протруюють насіння.
— Це означає, що в Україні щось не так із речовинами для протруєння?
Найперше, це означає, що купувати треба якісне і в перевірених місцях. Я ж не відкрию секрету, що китайські підробки – це наше лихо, як і ті, хто ввозить їх в Україну.
— Заборонити не можна дозволити. Де тут поставити кому?
Знову ж таки, розставляти акценти треба законодавчо. Всі наступні покоління пестицидів мають бути менш агресивні для довкілля і людини. В Україні ж, 5 років діє закон, який не дозволяє випробовувати нові пестициди. А хай би його завтра і ухвалили, то на дослідження підуть роки.
— Яка медова історія в інших країнах?
У частини країн вона має український присмак, бо вони їдять наш український мед. Думаєте, якби вони знали рецепт розв'язання проблеми, то вони б експортували наш мед? Україна в рік продає за кордон 50 тисяч тонн меду, а це половина обсягу, який ми збираємо в рік. У світі ще залишилося кілька великих виробників меду – серед них Україна, Індія, Росія, Іран. Китай, той давно перейшов на штучний мед.
До речі, на Херсонщині розташована найбільша компанія з експорту меду в Україні — «Содружество». Інша проблема, що наші бджолярі не мають достойної ціни на мед. А добре було би зробити наш мед українським брендом, бо він один із кращих у світі. В області вже почали робити на експорт медово-ягідне суфле і навіть не встигають забезпечувати попит усіх закордонних споживачів. І це ж не останній смачний і корисний рецепт із меду.
— Кілька порад для тих лише хоче думати про свою пасіку?
Якщо заходити здалеку, то потрібно реєструвати свою пасіку юридично, аби не мати проблем із Держпродспоживслужбою і іншими офіційними інституціями, аби просувати свою продукцію не з-під поли, а виходити на місцевий ринок і замахнутися на закордонні.
Якщо це й усе вищесказане можна було б реалізувати, тоді б наші пасічники точно були б мільйонерами, — вважає Віталій БУЛЮК .