Згадаємо поіменно. Військові з Херсонщини, які загинули у 2021 році

Попри оголошене президентом України перемир’я окупанти продовжували вбивати і калічити українських захисників.

27 липня 2020 року за ініціативи президента України Володимира Зеленського вступив у дію режим припинення вогню. Перемир’я спрацювало лише в перші місяці після його оголошення, а невдовзі фронт знову запалав. У підсумку лише за рік дії режиму припинення вогню загинули півсотні українських військових і тривали масові обстріли з важкої артилерії командних пунктів нашого війська, розташованих за десятки кілометрів від лінії зіткнення в Луганській і Донецькій областях. Перемир’я, попри всі запевнення української влади, так і не стало реальністю.

Серед загиблих захисників були й наші земляки й ті, хто служив у військових бригадах, які дислокуються в Херсонській області. На жаль, і Верховний головнокомандувач Збройних Сил України, і представники різних гілок влади все рідше звертають увагу на бойові втрати нашої армії і все менше знаходять слів підтримки для родин загиблих.

Тож спробуємо згадати про військових з Херсонщини, які загинули в 2021 році та про яких ми писали в “Новому дні”. Цей перелік не є остаточним.

Сергій Моісєєнко (17 грудня 1988 року — 28 лютого 2021 року). Старший матрос, командир бойової машини-командир 3-го відділення 1-го взводу 1-ї роти 1-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського. Загинув 28 лютого о 22.50 в районі села Пищевик Волноваського району Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером.
На передовій боєць був з 2017 року.

Похований 3 березня у рідному Херсоні. У нього залишилися цивільна дружина та донька.

Ярослав Карлійчук, позивний Малий (7 серпня 1996 — 12 квітня 2021) Народився в с. Черепківці Глибоцького району Чернівецької області, проживав у селі Очаківське Чулаківської громади Скадовського району. 

Старший солдат, навідник-оператор 3-ї роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Загинув 12 квітня в районі населеного пункту Шуми Торецької міськради Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, що дістав під час обстрілу наших позицій російськими військами.

Учасник АТО і ООС з 2016 року. Брав участь у боях за Мар’їнку. 31 жовтня 2020 року одружився на дівчині з Херсонщини.

Поховали Ярослава Карлійчука 16 квітня у рідних Черепківцях. У нього залишилися мати, троє сестер, дружина та син.

Андрій Бєляєв, позивний Бєлий (17 липня 1982 — 13 липня 2021) Народився у Нікополі Дніпропетровської області, там же й похований.

Головний сержант, старшина роти 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, що дислокується у Новій Каховці на Херсонщині. 

Загинув 13 липня о 17.30 в районі села Причепилівка Новоайдарського району Луганської області внаслідок смертельних осколкових поранень, що зазнав під час артилерійського обстрілу позицій ЗСУ російськими військами.

— На Донбасі загинув мій побратим, з яким я разом воював. Андрій Бєляєв, позивний “Бєлий”. Доброволець з 2014 року, кілька разів підписував контракт і нині був на фронті. Підрозділ потрапив під щільний артилерійський обстріл і Бєлий загинув на місці. Досвідчений воїн. Сам першим йшов вперед, першим стріляв, брав на себе відповідальність. Був прикладом для мене на війні. Тихий герой. Звичайний чоловік, яких тисячі, що пішли на війну. Не брав участі у визначних боях і операціях. Але на своїй маленький війні був серед найкращих. Щирий. Завжди усміхнений. У нього залишилось троє дітей. Друже, ти вже переміг. Дякую тобі за все! — розповів журналіст, учасник бойових дій Олександр Махов.

У загиблого залишилась мати і троє дітей.

Дмитро Сивоконь (14 вересня 1982 — 23 липня 2021) Народився у Молочанську Запорізької області, проживав у Скадовську.

Старший лейтенант, командир взводу (тимчасово виконував обов’язки командира роти) 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

13 липня увечері в районі села Причепилівка Новоайдарського району Луганської області Дмитро Сивоконь зазнав вкрай важких поранень внаслідок артилерійського обстрілу позицій ЗСУ російськими військами. Його доправили до Харківського військового шпиталю, де 10 днів він боровся за своє життя. Переніс декілька операцій, проте поранення були надважкими: пневмоторакс, осколки в легенях, уражені нирки, осколкові ураження шиї та ніг. Лікарі ввели його у штучну кому. 23 липня від отриманих поранень він помер.

Поховали військового 27 липня на Алеї Героїв у Скадовську. У нього залишилися батьки, дружина і троє дітей.

Олександр Бохін, позивний Борода (23 листопада 1990 — 27 липня 2021) Народився в смт Березнегувате Миколаївської області. У 1999 році разом із родиною переїхав до Нової Каховки. 

Навесні 2010 року його призвали на строкову службу. З початком російської агресії проти України в 2015 році його мобілізували до лав Збройних сил на час проведення АТО. Після служби він залишився служити за контрактом. 

Служив сержантом 57-ї ОМПБр імені кошового отамана Костя Гордієнка. 27 липня на передовій біля тимчасово окупованої території Луганської області він отримав важке вогнепальне поранення, яке виявилось не сумісним з життям.

Олександр не був одружений, дітей не мав. З рідних у нього залишилась мати і сестра. 

Похований у Новій Каховці.

Олексій Куленко (30 березня 1985 — 11 вересня 2021) Народився в селі Орлове Голованівського району Кіровоградської області. Мешкав у селі Покотилове.

Старший солдат, старший стрілець 1-го відділення 2-го взводу 2-ї роти 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, що дислокується в Новій Каховці.

Загинув 11 вересня близько 18.45 в районі села Причепилівка Новоайдарського району Луганської області внаслідок смертельних осколкових поранень, що дістав під час мінометного обстрілу позицій ЗСУ.

Похований у рідному селі. У нього залишилися батько, брат та троє дітей.

Валентин Чепурний (1987 — 12 вересня 2021) У переліку втрат він займає особливе місце через обставини своєї загибелі.

Його смерть не вказана в жодному звіті Збройних сил України, адже напередодні загибелі, 11 вересня, у нього закінчився контракт. Тому офіційно в день смерті він був цивільним і його втрата не вважається бойовою.

За словами товаришів загиблого, Валентин служив у Збройних силах України ледь не з першого року російської агресії проти нашої країни. 12 вересня він заїхав у підрозділ попрощатися з побратимами, і в цю мить почався артилерійський обстріл. Чепурний разом із товаришами кинувся в укриття.

— Їх бігло четверо. Перші троє встигли проскочити, хоча осколками їм посікло ноги. А Валентин прийняв на себе убивчий удар осколків від міни 120 калібру, що впала зовсім поруч. Медики спробували його евакуювати, але було вже пізно,  — розповіла журналістка “ТСН” Наталія Нагорна.

Загиблий народився у Високопіллі Бериславського району. Там же його й поховали 15 вересня. У нього залишилась мама і маленький син.

Дем’ян Данилів (12 серпня 1997 — 13 вересня 2021) Народився у селі Рудники Стрийського району Львівської області в багатодітній родині.

Старший солдат, навідник 1-го відділення 2-го взводу 2-ї роти 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.

Загинув 13 вересня близько 23:10 в районі села Причепилівка Новоайдарського району Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення голови, отриманого під час обстрілу позицій ЗСУ російськими військами зі стрілецької зброї та великокаліберних кулеметів.

Поховали Дем’яна Даниліва 18 вересня у рідному селі. У нього залишилися мати, троє братів та дві сестри.

Тетяна Алхімова (26 квітня 1997 — 6 листопада 2021)
Народилася в Олешках, похована в Новій Каховці.

Останнє місце служби – командир відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти 57-ї ОМПБр імені Костя Гордієнка.

За інформацією пресслужби ООС, її загибель не була пов’язана з виконанням бойового завдання. 

Сергій Гаврик (14 грудня 1999 — 22 грудня 2021)
Народився в Білозерці. Служив за контрактом. Похований 26 грудня у Станіславі Херсонського району.

За інформацією “Вікна. Новини”, його тіло без ознак життя знайшли біля опорного пункту на Луганщині. 

Олег БАТУРІН, Новий день